Напередодні травневих вихідних моя донька задала запитання: «Тату, а що ми відзначаємо: День перемоги над нацизмом чи День пам’яті і примирення?». Я задумався…

День пам’яті і примирення - це можливість задуматися над тим, що для нас, українців, натворила Друга світова війна. Згадати всіх тих 6 мільйонів, які загинули на фронтах, згадати сотні тисяч наших хлопців з УПА, для яких та Друга світова тривала на 15 років довше, згадати, тих хто був покалічений, вивезений у Сибір, згадати своє післявоєнне «переможне» життя за «совітів»…

Я з острахом і нерозумінням дивлюся на більшість пересічних росіян, які чомусь 72 роки не можуть натішитися «побєдой». Я з співчуттям дивлюся на справжніх фронтовиків, не тих, кого показують на їхніх парадах, обвішаних незрозумілими орденами, яким нема й 80. Я бачу інших, які живуть по їхніх «дєрєвнях», і мимоволі порівнюю їх з німецькими ветеранами, які свою війну програли…

Я питаю, для чого і для кого розраховані ті «гебельсівські» паради. Так, так, саме ідеолог фашизму започаткував ці феєрії, які так майстерно підхопили марксисти-ленінці. Так і хочеться спитати: кого страшите, на кого точите зуба…

Україна пам’ятає іншу війну. Станом на 1 лютого 1946 року, за статистичними даними, в Україні проживали до півмільйона інвалідів радянсько-німецької війни. Ті, кому сьогодні за 80, пам’ятають їх безногих і безруких, які на своїх «стукавках» роз’їжджали попри базари і магазини в надії, що хтось подасть.

Українці пам’ятають і непосильні після війни податки, які повинні були платити «державі-переможниці»: за кожне дерево в саду, за корову, коня, бджіл. Пам’ятають трудодні, голодний 1947, 48, 49 і норми хліба, за яким звечора займали чергу…

Ми все пам’ятаємо. І нинішні «колорадські» стрічки, так звані символи «побєди», з якими онуки окупантів прийшли у 2014 на нашу землю, теж не забули.

А щодо Дня перемоги, то що б не говорили їхні нинішні «фюрери», перемога над нацизмом, фашизмом і сталінізмом - це наша українська перемога. Але ми інші, і цього вони нам не можуть пробачити. Нам не потрібен День перемоги як гуркітливий брязкіт бронетехніки у парадних колонах. Для нас це День пам’яті: про полеглих, про тих, хто вистояв, про тих, хто втратив, і тих, кого втратили. Нам потрібна Пам’ять про війну, яка об’єднує нас, а не війна пам’ятей, яка поглиблює розбрат.