Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Кому потрібна така медична реформа?..

«Стартував» другий етап медичної реформи: більше 25 пацієнтів паліативного відділення Журавнівської міської лікарні буде просто викинуто, у прямому розумінні цього слова, на вулицю…

Хто бодай раз заходив до паліативного відділення, яке знаходиться у Журавнівській лікарні, виходячи, мимоволі витирав сльози і пошепки чи в думках говорив: «Не дай Боже нікому такої старості…». Той без ноги, та бабця лежить і важко дихає, а он той дід без допомоги медсестри навіть до туалету дійти не може…

Image
А вони, бідні, ще й тішаться, що їх «тримають» у Журавнівській лікарні, та дякують тому ж Богу, що послав їм такого «дохтора» Овсянецького… А що робити, коли у своїй більшості цим «приреченим» і хворим людям немає куди просто подітися, вже не кажучи про лікування, яке щоденно ці пацієнти потребують. Рідних або тих, хто б доглядав, немає, в когось діти за кордоном, а в когось життя пішло так, що на старість залишився, як той полин одинокий при дорозі…

Мимоволі після цього задаєшся питанням: що це за така моя держава, яка так поступає зі своїми людьми? Адже це не «москалі» таке витворяють – «свої, наші»… Кому потрібна така «реформа», коли потребуючі не можуть отримати те, що держава мала б давати. Врешті, мало б ставати після реформи краще, саме для людей краще, а не для ефемерного поняття: держава…

Чому так сталося і що буде далі? – з цими питаннями ми і звернулися до керівника Журавнівської лікарні Ярослава Овсянецького.

– То що все ж таки сталося, Ярославе Олександровичу, що нині перед вами стоїть таке важке рішення – закриття відділення?

– Наш заклад КНП «Журавнівська міська лікарня» структурно складається з таких відділень: амбулаторного, первинної ланки надання меддопомоги, амбулаторії загальної практики сімейної медицини, амбулаторно-поліклінічного відділення, стаціонарно-паліативного відділення.

З початку року ми проводили активну роботу щодо підписання пакетів угоди з Національною службою здоров’я. Ми подалися на три пакети надання медичних послуг: амбулаторно-поліклінічну допомогу дорослим і дітям, стаціонарно-паліативну допомогу дорослим і дітям та паліативну виїзну бригаду. Коли від НСЗУ прийшов проєкт договору – ми були просто шоковані… Особливо це стосувалося нашого паліативного відділення, в якому знаходяться важко хворі люди.

Згідно з визначенням ВООЗ паліативна допомога надається хворим у термінальних стадіях захворювання, які самі не можуть себе обслужити, які постійно страждають від хронічного больового синдрому, які потребують медичної, фізичної, психологічної, а також духовної допомоги та реабілітації. З такою метою протягом п’яти останніх років ми планомірно йшли до створення такого відділення і ми його створили з надією, що держава нас підтримає, розуміючи важливість і потребу паліативної допомоги. І надія наша була підтверджена Законом України про медичну реформу, де одним із пріоритетних напрямків визначено паліативну допомогу. Але за останні півтора року до нас почали надходити розрахунки, якими керується НСЗУ, і ми були стурбовані цими розрахунками коштів на паліативну допомогу. Чим це обґрунтовано, ніхто не говорить, бо ми зверталися за роз’ясненнями, починаючи від обласного департаменту аж до Міністерства і НСЗУ. Жодної роз’яснювальної відповіді, звідки беруться ці розрахунки, ми так і не отримали. І от нам прийшов Договір з НСЗУ, в якому було чорним по білому написано, що нам для забезпечення діяльності відділення пропонується «глобальна ставка» майже 169 тисяч грн на рік, тобто з розбивкою на місяць 18 тис 752 грн… І це на відділення 25 ліжок, яке обслуговує 18 чоловік медперсоналу, включаючи лікування і харчування цих хворих…

Сьогодні вже ніхто не говорить, що надання паліативної допомоги є пріоритетом держави. Чи розуміють ті «державні чиновники», які спускають нам ці розрахунки, що це призведе до закриття паліативних відділень, особливо тих, які знаходяться на периферії області і де дуже важкий контингент хворих? Думаю, що розуміють. Чому так роблять? Не знаю…

– Скільки людей при закритті відділення, бо ясно, що при такому фінансуванні воно не зможе працювати, медперсоналу буде звільнено?

– Стосовно медперсоналу, враховуючи амбулаторно-поліклінічну допомогу, бо тут теж мізерні кошти закладені, треба звільнити близько 40 працівників.

– Сьогодні у лікарні скільки працівників?

– Разом із первинною ланкою – 97.

– Тобто, майже 50% треба звільнити?.. Чи можете ви їм запропонувати альтернативу, тобто якусь роботу?

– Ні. Нині ні ми, ні селищна рада не маємо можливості щось запропонувати. Ви ж знаєте, що у Журавні вже закрили стаціонарне відділення тубслужби на 55 ліжок, дитячий санаторій теж у «підвішеному стані» і вирішується, що робити, тобто багато медиків, які традиційно мали роботу у медзакладах Журавна, прогнозовано стануть безробітними.

– А тепер про головне: про людей, які знаходяться у паліативному відділенні… Що буде з людьми?

– Як я вже казав, у нас у відділенні перебувають хворі із вкрай важкими формами хвороб різ-ної етіології. На сьогодні у відділі на 25 ліжок лікується 31 хворий, і на «черзі» потрапити до нас на лікування стільки ж. Це хворі з ампутованими кінцівками, після перенесених інсультів, із онкозахворюваннями, серцево-судинними захворюваннями. У соціальному плані це в основному одинокі без піклування люди, за якими нема кому доглянути. Їм вже повідомлено про «ліквідацію» відділення з 9 червня. І нині питання: куди їх подіти?.. Ми спробуємо хоч декількох найважчих помістити у відповідні відділення соціальної служби, хоч, як ви знаєте, ці відділення сьогодні переповнені…

– Тобто цих людей держава фактично кидає напризволяще?

– Розумієте, ми йшли на реорганізацію нашої лікарні і створення паліативного відділення не просто так: ми бачили, що є дуже багато людей, які потребують такої допомоги, а держава гарантувала виділення коштів для її надання.

Це була «ніша» для таких лікарень як наша. Ми розуміли, що у рамках реформи мусимо знайти своє місце, бо є потреба, держава говорить, що такими людьми опікуватиметься. У нас є відповідні потужності, приміщення і, за попередніми підрахунками, на 2016 рік було 160 осіб, які потребують такої допомоги. Ми готували до цього лікарню. За ці п’ять років було вкладено в модернізацію опалення, енергозберігаючі технології, ремонт харчоблоку, пральні близько 2,5 млн грн. Крім того, вже кілька років величезну допомогу нам надають волонтери і небайдужі до проблем людей організації. Вони забезпечують нас продуктами харчування, сангігієнічними та деззасобами і навіть обладнанням, зокрема придбано концентратор кисню, пульсоксиметри, апарати для вимірювання артеріального тиску, 15 протипролежневих матраців, постіль, памперси і, звичайно, продукти харчування. Щодо продуктів харчування, то практично дане відділення утримувалося за рахунок волонтерів приблизно 10–12 тис грн у місяць. Те ж саме і щодо сангігієнічних засобів приблизно на 8 тис грн.

– Журавно і Журавнівщина специфічна територія і, враховуючи, що у 1990-х та 2000-х загубилася промисловість, фактично медичні заклади залишалися разом зі школами чи не єдиними організаціями, які давали людям роботу, а сім‘ям – можливість жити… Що буде, коли «помре» медична галузь на Журавнівщині?

– Це дуже складне питання. Поки що у нас ще не завершена децентралізація, не створено громади. Безперечно, люди, які працювали у медзакладах на нашій території, це було б суттєвим чинником наповнення місцевого бюджету.

В той же час потрібно розуміти, що в багатьох випадках людина, яка офіційно працювала в медзакладі, була єдиною в родині, хто отримував дохід. Це не 40 людей може по-страждати, це постраждає 40 сімей, і життя заставить цих людей їхати на заробітки, хоч, враховуючи реалії сьогоднішнього дня, пов’язані з коронавірусом, в тій же Європі нас не чекають найближчим часом…

Зважаючи на карантинні заходи, я все ж впросив Ярослава Олександровича дозволити зайти у відділення. Подивіться на ці очі… В їх глибині – німе запитання: що з нами буде?.. На жаль, ні я, ні лікар Овсянецький не може відповісти на нього, і ми «ховаємо» свої очі, бо що скажемо. А в п. Ярослава з’явилася ще одна проблема: щоб звільнити людей, треба виплатити розрахункові, приблизно мільйон гривень, які теж немає де взяти…

І мимоволі опускаються руки, хоч лікар Овсянецький каже, що буде «воювати» до останнього, бо лікарня в Журавні, де він керівник, не просто медзаклад, це все його життя…

Вже їдучи до Жидачева, в голові крутилася думка: коли до «них» дійде, що так не можна поступати з власним народом?..

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"