Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Олег Канівець: «Я пішов з «Громадянської позиції», тому що маю громадянську позицію…»

9 березня Олег Канівець через фейсбук поширив заяву про вихід з партії «Громадянська позиція». Враховуючи, що партію Анатолія Гриценка на останніх місцевих виборах на Жидачівщині люди досить добре підтримали: стала другою в районній раді за чисельністю депутатів та провела до обласної ради трьох кандидатів, рішення про вихід з партії людини, яка була заступником голови партії, очолювала передвиборчий штаб кандидата в Президенти України від ГП у травні 2014 році, а також передвиборчий штаб партії на виборах до ВРУ у жовтні 2014 року, для багатьох було несподіваним. Щоб дізнатися всі підводні камені з перших вуст, ми поспілкувалися безпосередньо з Олегом Канівцем.

- Отож, п. Олеже, що стало причиною Вашого демаршу?

- Я в партії пробув більше чотирьох років. Будучи заступником голови «Української партії», у 2012 році ми ініціювали об’єднання з «Громадянською позицією». Я бачив, що Анатолій Гриценко – та людина, яка може вивести Україну з тієї фундаментальної суспільно-політичної кризи. Я щиро працював на партію ГП, був заступником голови партії, очолював передвиборчий штаб Гриценка на президентських виборах у 2014 році, а також передвиборчий штаб партії на виборах до ВРУ у жовтні 2014 року. Проте з часом, коли познайомився ближче, я побачив, що Гриценко хворіє тією ж хворобою, що й всі наші партійні вожді і лідери: прийняття волюнтаристських рішень одноособово, а потім їх «освячення» керівним органом партії.

Після виборів 2014 року я запропонував модернізувати партію, щоб вона перестала бути залежною виключно від одного чоловіка. Була довга дискусія, мене підтримав Тарас Стецьків, з яким ми разом йшли на парламентські вибори. Що я мав на увазі під «модернізацією»: залучення молодих перспективних авторитетних лідерів, не заплямованих у політичних чи бізнесових схемах, щоб партія мала не одного лідера, а могла виставити лінійку фахівців, які б могли прийти у владу і мати підтримку людей. Я завжди виступав за те, щоб розширити кількість спікерів, спеціалістів різних галузей, тоді це було б вагома політична сила.

- І тим не менше Ви були керівником штабу на виборах. На мою думку, коли тебе призначають керівником штабу – це фактично повне порозуміння з головою партії, бо вибори це в тому числі і кошти, а до коштів чужих не пускають.

- Так, мене запросив Анатолій Степанович. Йому була потрібна людина, яка займеться організаційною роботою, яка змобілізує фінансовий ресурс. Я погодився, і скажу чесно, для мене це був вагомий виклик стати керівником штабу кандидата в Президенти України. Вважаю цю компанію успішною, отримали, враховуючи голоси «дублера», близько 6%. Це був непоганий старт на парламентські вибори. Проте саме на парламентській кампанії ми розгубили ці відсотки, оскільки рішення під час кампанії приймались виключно одноособово Гриценком. Результат: не змогли висунути мажоритарників по всій Україні, ми відмовилися від телевізійної реклами, хоч наші опоненти «забивали» круглодобово телепростір всеукраїнських каналів. Згоден, всі помиляються, проте треба помилки визнавати і виправляти. Натомість все залишилося як було…

Перед тим, як я написав заяву про вихід, було прийнято два дуже резонансних партійних рішення: розпуск київської міської організації в дуже негарний спосіб, коли засідання ради партії проводилось заочно, в електронному режимі. Причиною цього стала міська конференція, не погоджена з керівництвом партії, де головою було обрано молоду дівчину Юлію Шапочку, яка «не сподобалася» керівництву. І хоч я до цього не маю жодного стосунку, мене як партійця це дуже обурило.

Друге рішення, яке для мене було болючим, – це нездатність партії провести вибори у місцеві органи влади 27 березня. Чому болючим? Бо вибори у нашому окрузі на Ходорівщині. Партія не спромоглася провести з’їзд, і ГП не змогла брати участі у виборах. Це при тому, що ми маємо тут дуже добрі позиції: у Ходорівській міській раді ГП має 7 депутатів з 26, кілька діючих сільських голів йшли на вибори за підтримки Громадянської позиції Я не знав, як пояснити однопартійцям і людям, чому так сталося.

Останньою крапкою, яка переповнила чашу мого терпіння, - Гриценко публічно, через фейсбук, оприлюднив взяття шлюбу з Юлією Мостовою у церкві московського патріархату… Я знав, що він є парафіянином московського патріархату. Ще з 2013 року я просив його, переконував, що це неправильно в час російської окупації йти до московської церкви. Беріть приклад з Порошенка, який, будучи дияконом церкви московського патріархату, але коли почалася агресія, почав ходити до церкви київського патріархату. Я це кажу до того, що не заставляв його змінювати віру чи переконання, проте він сам добре розуміє, що московський патріархат сьогодні – це велика політика. Побачивши, що він цим ще й хвалиться, я написав заяву про вихід з партії.

- Як на це відреагував Гриценко?

- При своєму приїзді до Львова 10 березня він сказав, що це особистісне між ним і мною.

- Зайдемо з іншого боку. Львівщина в цілому і Жидачівський район зокрема показали чи не найкращі результати для ГП. Немаловажливим, і ні для кого не секрет, що Ви до цього результату маєте безпосередній стосунок. Де пробігла кішка, якщо це особистісне?

- Я не раз казав відверто Гриценку: Анатолію Степановичу, ви більше думаєте про себе, ніж про партію. Так партія не може розвиватись. Це командна гра, будучи лідером ти береш на себе ще більше відповідальності. А ця відповідальність, у моєму розумінні, - це треба просто подякувати тим людям, які забезпечували той результат. Праві партійці, ходорівські, жидачівські, які обурюються, що Гриценко не те, що навіть не приїхав на виборчу кампанію, навіть не подякував за результати виборів. І після всього – не допустив до виборів ходорівської громади. Це боляче.

По природі Гриценко – одинак. Як в політиці, так і по житті. За 4 роки, що я був з ним, не побачив кола друзів, на яких він міг би спиратися. Коло нього лише «ад’ютанти» з Міністерства оборони. Ці люди обслуговують його як лідера і не здатні нічого продукувати ні для партії, ні для суспільства.

- Гриценко, на Вашу думку, мстива людина?

- Думаю, що є у нього таке.

- Що плануєте робити далі? Ви сформувалися як політик, тому навряд чи зможете відгородитися від політики?

- Я розчарувався у партійній діяльності як такій. Зараз я приєднався до громадського руху «За суверенний розвиток». Ініціаторами цього руху є відомі люди – член конституційного суду Віктор Шишкін, Степан Хмара, Олександр Скипальський, Тарас Стецьків, Ігор Юхновський. Це громадський рух, який апріорі не перетвориться в партію. Мета руху – виписати правила розбудови нової країни. В тому числі, якщо це сприйме суспільство, ми маємо запропонувати проект Конституції, де буде усунено дуалізм виконавчої влади. Не просто записати повноваження, треба чітко сформулювати обов’язки виконавчої гілки влади. В нинішній Конституції жодного слова про обов’язки гілок влади. Навіть конституція Пилипа Орлика була виписана через обов’язки влади.

Одна з тем, над якою я би хотів працювати, – новий виборчий кодекс. Боротьба з корупцією в нашій державі має в першу чергу початися з боротьби з партійною корупцією. Бо все починається з продажних списків, грошей. Звідси і тушки, бо вони ці гроші хочуть «відбити». А «відбивають» через корупцію у виконавчій владі, коли залізають до бюджетного «корита».

Друга причина – це, без сумніву, олігархія у медіапросторі. Власниками всіх телеканалів є олігархи. Олігархи фінансують всі політичні проекти. Це потрібно поламати. Має бути заборонена політична реклама, має бути змінено виборче законодавство. Закриті списки мають бути ліквідовані і замінені на відкриті регіональні списки, як це є у сусідній Польщі.

- Ви говорите, що треба побороти корупцію. В Україні вже є громадський антикорупційний рух, який очолив Саакашвілі. До речі, як Ви ставитесь до того, що робить Міхо?

- Я був учасником антикорупційного форуму в Києві. Що мені не сподобалось: там я побачив багато облич, які не мають права там бути. Побоююсь, що толерантне ставлення Саакашвілі до Банкової і до Петра Олексійовича може зіграти з ним злий жарт. Є сигнали, що половина «Солідарності» стовбить собі місця у майбутній партії Саакашвілі. В тому числі, кажуть, і Ваш нині діючий депутат.

Місія Саакашвілі – зруйнувати олігархію і клептократію, зруйнувати корупційні схеми. Він нічим не пов’язаний з чиновниками та бізнесменами в Україні. Є питання: чи він здатний далі творити? Якщо він збере команду, команду не лише у верхах, але й в низах, людей нових, незаплямованих, тоді з цього щось вийде.

- Вас пов’язують з «Українською партією». Ви самі сказали, що були заступником голови партії, коли ще не об’єднались з ГП. Після того, як партія Гриценка не змогла стати учасником виборчої кампанії на Ходорівщині, люди, які представляли ГП на минулих місцевих виборах, йдуть від «Української партії». Як так сталося?

- У 2010 році я відновив свою політичну діяльність після 4-річної перерви, коли втратив дружину. Це сталося після приходу до влади людей Януковича. Я тоді вже бачив, що це біда для України, і вступив до «Української партії», яку очолював мій друг і одногрупник Ігор Насалик. Після об єднання з ГП почався процес ліквідації партії. Проте українське законодавство настільки погане, що до цього часу партія не була ліквідована. Її засновник Олег Олійник нині підставив нам дружнє плече, щоб люди на Ходорівщині, члени нашої команди, які хочуть змін на краще і йдуть до органів місцевого самоврядування, мали таку можливість.

- За час, коли ви у політиці, ворогів у вас не бракує. Нині можна почути: з «Нашої України» пішов, з «Батьківщини» пішов, з ГП – пішов… І ще Бог знає. від кого піде…

- Їм скажу: будьте собою. Я який є, такий є. Інколи, виходячи з партії чи коли вас з неї виключають, причину шукайте не в кон’юнктурності, а в позиції. Я хочу, щоб політична сила не обслуговувала лідера, щоб політична сила не займалася корупційними діями, щоб політсила робила рівно стільки, скільки декларувала перед своїм виборцем. Обслуговувати вождів партії я вже ніколи не піду. Це не моє.

Розмовляв Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"