Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Нова Галичина на бразильських просторах

Про одну з найдавніших українських діаспор, яка протягом більш як 120 років не втратила свого національного обличчя, розповідають у книзі «Українці Бразилії» доктор історичних наук, етнограф, письменник Марина Гримич та колектив співавторів.

 

У березні в приміщенні центральної районної бібліотеки м. Жидачева редактор та співавтор досліджень Марина Гримич разом із своїм чоловіком Ігорем Осташем презентувала унікальну за своїм наповненням книгу «Українці Бразилії», видану 2011 року видавництвом «Дуліби». Свого часу під патронатом Надзвичайного та Повноважного Посла України в Канаді Ігоря Осташа й підтримки численних українсько-канадських товариств це дослідження побачило світ.

 

Етнолог поділилась з жидачівцями своїми враженнями від мандрівки українською Бразилією. Вона була подивована тим, як тамтешні українці зберігають та відтворюють свої традиції в освіті, архітектурі, побуті. За словами Марини Гримич, великою популярністю серед бразильців користується український церковний обряд вінчання. До українських церков залюбки приходять вінчатися корінні бразилійці, оскільки обряд та атмосфера святковості їм дуже імпонують.

Що ж до самої книги, то історико-етнографічне дослідження розкриває феномен українців, які, проживаючи у багатонаціональному та багатокультурному середовищі 400-мільйонної Бразилії, понад століття змогли зберігати національну ідентичність.

Перші емігранти, які підкорювали землі нового континенту, були вихідцями із Галичини. Однією з перших була родина із Золочівщини, яка поселилась у Бразилії у 1872 році. Наймасовіша імміграція українців до Бразилії припадає на кінець XIX ст.

Українці займалися за океаном в основному землеробством, засновуючи в штаті Парана перші підприємства з виробництва борошна. Завдяки українцям тут набули поширення такі сільгоспкультури як гречка, капуста, картопля, соняшник, льон.

Про минуле та сучасність українців у Бразилії розповідає у книзі одна з її співавторів Марина Бондаренко.

Українські емігранти, облаштовуючи тут своє життя, не ставали бразильцями, а зберігали свої звичаї й традиції. Збереженню національної самобутності сприяла насамперед просвітницька робота отців-василіан, монахинь згромадження Сестер Служебниць Пречистої Діви Марії. Монахи опікувалися школами, церквами.

Перші українські поселенці активно будували церкви, які в чужині їм нагадували про рідну землю. Найстаршою спорудою вважається церква Св. Архангела Михаїла – це взірець української релігійної архітектури в Бразилії.

З часом засновуються перші українські громадські та культурно-просвітницькі організації. Одному з перших громадських об’єднань - Товариству «Просвіта» - цьогоріч виповнюється 110 років. 22 грудня 1912 року в Бразилії вийшов перший номер українського часопису «Праця». Газета й сьогодні продовжує інформувати громаду про українське життя. У 1914 році в Бразилії діяло 32 українські громадсько-економічні організації.

Наступні дві хвилі імміграції не були настільки масштабними. У Бразилію вже їхали не лише з метою підзаробити, а оселитися тут.

Найбільше українських поселенців живе у штаті Парана. Найбільшими містами компактного проживання українців є Прудентополіс, Курітіба, Уніат-да-Віторіа, Пітанга, Іраті та багато інших. Велика кількість етнічних українців ще й досі мешкає у сільській місцевості, займається сільським господарством, вирощуючи сою, чорну квасолю, рис, маніоку, мате, цитрусові, тютюн.

Серед видатних особистостей української громади в Бразилії: поетеса Олена Колодій, письменниця і перекладач Віра Вовк-Селянська, історики Оксана Борушенко та Паво Горбатюк. Серед відомих громадських діячів – Почесний консул України м. Паранагуа Маріано Чайковський, лікар-нейрохірург Аффонсо Антонюк, економіст Сержіо Мартенець, онколог Богдан Кобилянський, адвокати Вітторіо Сиротюк та Роберто Орищин, директори туристичних фірм Сержіо Мацюра і Пауло Ногас.

У 2004 році в штаті Парана офіційно (за поданням депутата Філіпе Лукаса) 24 серпня оголошено Днем українського іммігранта. У Прудентополісі – релігійній столиці української громади – діє кілька українських громадських центрів, серед яких і Музей української імміграції «Тисячоліття».

У Бразилії завдяки українцям з’явилися пам’ятник жертвам Голодомору, пам’ятник писанці. А пам’ятник Т. Шевченка є в кожному великому місті, зокрема й у столиці штату Парана – Курітібі. Також налічується велика кількість вулиць із українськими назвами. Із цікавих назв містечок – Нова Галичина, УПА та Нова-Україна.

Українці належать до найстаріших етнічних груп у цій південноамериканській країні. Нині українська громада – це бразильці українського походження 4-го і 5-го поколінь, які є громадянами Бразилії, проте пам’ятають своє українське коріння та продовжують традиції української культури.

Оксана Франків.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"