Щасливі діти знайшли родинне тепло і затишок?

Так з лікарні не відпроваджали ще нікого. Усі хворі прикипіли до вікон, а персонал (від санітарок до завідуючої відділенням) вмовляв збиратися в дорогу трьох своїх маленьких пацієнтів. («НЧ» у №39 від 30 вересня писав про те, як малеча потрапила сюди.).

За чотири місяці у дитячому відділенні Жидачівської ЦРЛ Андріана, Майя і їхній братчик Якуб стали вже рідними. Вони щоденно зустрічали і проводжали персонал, що замінив їм маму і тата. Маленький Якуб навчився тут ходити, і перші свої кроки він зробив не в обійми мами, а чужої тьоті у білому халаті. Напередодні маленька Андріаночка слізно просила у завідуючої Мирослави Угрин не віддавати їх, обіцяючи бути дуже чемними.

Та реальність не завжди така, якою ми хочемо її бачити. За інформацією працівників служби у справах дітей Жидачівської РДА, маму дітей знайшли у сусідній Польщі. Через консульство цієї країни виробили документи про реєстрацію Якуба (у рік він ще не був зареєстрованим) та на переїзд малечі до мами. Забирати «сиріт при живих батьках» приїхала з Польщі бабуся Маріола Левандовська у супроводі консула Бартоша Рогальскі, бо мамі не змогли виробити документів. На запитання, хто буде опікуватися дітьми у чужій країні, запевнила, що вона і її донька. Бабуся виявилась просто «мужньою» жінкою, бо ні гіркі сльози малечі, ні просьби не віддавати їх, ні те, як вони тулилися, чіплялися своїми рученятами до медичного персоналу, шукаючи захисту, не зворушили її. Навіть натяку на скупу сльозу не було у цієї жінки, а ще кажуть «рідна кров». Весь час, коли медперсонал з представником консульства старалися влаштувати дітей у дитячі кріселка автомобіля, вона стояла осторонь. Тільки маленька Майя трималася спокійно, адже поруч була її сестричка Андріанка, яку вона час від часу кликала. Ця тендітна дівчинка вже давно стала головою маленької родини із трьох діточок. Не кожен зможе спостерігати таку картину. Серце багатьох прикипіло до цих дітей, бо вони стурбовані подальшою їх долею.

Медичний персонал та лікарі дитячого відділення заслуговують на щирі слова подяки, за їх чуйність і материнську ласку до цих «загублених» дітей. Хотілось би закінчити цю історію рядками: «і щасливі діти знайшли родинне тепло й затишок у мами», та, на жаль, сьогодні ми можемо тільки сказати, що працівник служби у справах дітей Жидачівської РДА звернувся з проханням до консула інформувати їх про подальшу долю Андріани, Майї та Якуба.

Ольга Баран.

Надрукувати