Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Нова школа - ми її будуємо або боїмося?

«Я б ввів день вчителя щотижня. Цього тижня - день вчителя математики, наступного - вчителя співу, і тоді весь рік ми згадували б про школу хоча б раз на тиждень. Ми сьогодні готуємо завтрашній день за вчорашніми рецептами, і це неправильно», - так випадково зав’язалась наша розмова з Анатолієм Петровичем. В освіті він уже 40 років, на різних посадах, у тому числі міністерських. Це нівелює думку, що в Міністерстві освіти працюють «а-ля табачники».

Зустрілись ми в потязі Київ - Львів. «Тільки прізвища не пишіть», - чомусь попросив співрозмовник...

- Потрібно просто повірити вчителю - він професіонал. Учитель знає, як навчати, як виховувати, але сама система освіти йому це робити не дає.

Запитайте будь-якого вчителя, чим він займається кожен день. Папери, звіти, плани заходів, які часом не потрібні цьому вчителеві, але вони зверху спускаються, і їх потрібно виконувати. Довіра до вчителя - це найголовніше, що потрібно зробити.

Сьогодні освіта настільки складна, що її не можна довірити тільки фахівцям. Це турбота і батьків, і управлінців, і законодавців. Нині державна система освіти виступає замовником, виконавцем і контролером в одній особі. Це неправильно з точки зору науки управління. Потрібна реформа, перерозподіл функцій між державою, муніципальними і громадськими структурами на місцях і професійним співтовариством, педагогами. Сьогодні вони лише виконавці. Є така форма, яка зарекомендувала себе у світі, - шкільні освітні округи, коли в окрузі створюється кілька шкіл, дитячих садів, інших виховних установ, створюється рада, куди входять і педагоги, і батьки, і роботодавці, і громадські діячі, які визначають політику цього шкільного округу.

- А що заважає ввести в Україні таку систему управління?

- Мій улюблений поет Ніколас Бараташвілі сказав, що в одних людей вид прірви викликає страх, а в інших - бажання побудувати міст. А відома педагогам людина Володимир Федорович Матвєєв сказав: «Нова школа - ми її будуємо або боїмося?»

Настільки велика проблема освіти, що дійсно відбувається ось таке топтання на місці. Потрібно дуже багато чого змінювати, а це означає, що людей треба тимчасово вивести з дому, якийсь час вони поживуть в землянці, поки будуватиметься новий будинок. Чиновники побоюються, система пручається, як і будь-яка система, вона намагається себе зберегти.

- Якщо є бажання робити зміни і всі підуть назустріч, скільки часу потрібно, щоб система запрацювала?

- Вона вже працює в деяких школах. В окремих містах є авторські школи, є проекти, є програми. Педагоги вже не чекають цих управлінських рішень, вони щось роблять, а за ними йдуть діти, тому що при всіх складнощах, низькій зарплаті, труднощах управління, не дуже хороших підручниках завжди буде стояти питання: а діти при чому? Вони прийшли до дорослих, до вчителів, і ми повинні дати їм усе, що можемо дати. Тому в якихось місцях ця нова система освіти вже існує. Потрібно підтримати ці точки зростання, допомогти їм об'єднатися, тоді підуть вже системні зміни. Звичайно, завдання насамперед педагогів і батьків знайти спільну мову. Батьки не довіряють школі, вони пред'являють претензії, а школа не може налагодити діалогу з батьками, але цьому можна навчитися.

- Ви сказали, що це має бути спільна відповідальність як вчителів, так і батьків, а де третя складова – держава? Нині батьки жаліються на вчителів, вчителі – на державу, а страждає школа і рівень освіти дітей.

- Престижність професії вчителя сьогодні дуже низька, і це велика проблема. Але тут претензії і до вас, журналістів, ви теж, як і вся країна, раз на рік згадуєте про вчителя. А якщо й пишете про школу, то це на кшталт - щось пропало, згоріло, розбилося, якісь хабарі були виявлені. Потрібно про школу говорити добре, потрібно говорити про досягнення, які існують, а їх дуже багато.

Школа старіє. В окремих областях середній вік педагогів перевалив за 60 років, а вони й надалі хочуть працювати... Молоді не йдуть в школу, бо немає місць, а на чверть ставки (щоб якось зачепитися) не вистачає на проїзд. Звичайно, потрібно підняти зарплату, знайти додаткові джерела фінансування, дати можливість бізнесу, підприємствам підтримати школи. Хто нині керує підприємством? Вчорашні учні шкіл, вони закінчували конкретні школи і могли б їм допомогти фінансово, але закон це не стимулює, закону немає, і його потрібно якомога швидше прийняти. А система не приймає. Все впирається в консервативну систему. Потрібно змінити систему.

- У на завжди все впирається у фінанси. Якщо будуть фінанси, то в нас буде якісна освіта? З таким підходом якісної освіти, зважаючи, що «державні фінанси співають романси», нам ще довго не бачити.

- На мою думку, для початку змін не потрібно дуже великих грошей. По-перше, не всі гроші доходять до школи, тут потрібні більш прозора система фінансування та контроль за цим. Потрібно не бити по руках, не рубати ініціативу, коли педагоги, науковці та інші творчі люди намагаються щось зробити і на цьому заробити.

І ще одна проблема - учитель не може дійти до дитини, у нього не вистачає часу, знову папери, звіти, плани, програми, які невластиві роботі вчителя. Потрібно звільнити вчителя від непотрібного, довіритися йому, знайти можливість прийняти рішення, які дозволять підвищити оплату, і процес піде, підуть зміни в освіті, і вони неминуче відгукнуться на змінах в економіці.

За рахунок чого виграла Фінляндія, яка не так давно була не з передових? Нові технології, бізнес, підтримка держави, наукові розробки інститутів і впровадження нових технологій різко підняли країну. І освіта у Фінляндії, як результат, одна з кращих.

- Ви говорите, що має бути прозора схема фінансування і контроль за розподілом цих коштів. Хто має контролювати? Де взяти навіть ті невеличкі фінанси, щоб підняти зарплату вчителя? А потім уявіть собі реакцію представників інших професій: чому підвищують зарплату вчителям, а нам ні? Як тут відшукати баланс?

- Думаю, вам багато хто скаже, що в країні резерви є. Скільки грошей іде на утримання величезної чиновницької армії, яка, м'яко кажучи, не завжди працює на розвиток країни? І це теж питання реформи - реформи розвитку країни. Ці гроші можна направити на освіту, на медицину, на науку, але це процес непростий і тривалий, тому що система знову ж таки чинить опір. Крім того, потрібно шукати додаткові бюджетні джерела, потрібно робити фінансування прозорим і контрольованим з боку громадськості, з боку тих же освітніх округів, які потрібно створювати. У нас немає досвіду громадянського суспільства, і тут теж проблема. Громадяни віддали країну на відкуп чиновникам.

- Суспільство в переважній більшості зараз займається виживанням. Чи йому до реформ?

- Але це ж наша країна, чому ми повинні в ній виживати, дивлячись, як не дуже чесні люди керують країною? Так, у нас немає ні досвіду, ні практики. Ми не знаємо своїх прав, своїх можливостей. Не тільки наші діти, але країна повинна піти в школу й освоїти абетку самостійного життя, самоврядування. Це дуже важливо.

- Можливостей простору для самореалізації молоді при жорстких навчальний планах у нинішній школі не так вже й багато?

- Так ось це ж і є проблема школи, тут теж потрібна реформа. У нас школа, по суті, феодального устрою: і дитина, і вчитель не вільні, довіри немає, є страх, що, не дай Боже, щось трапиться, щось буде не так, як би чого не вийшло. І це все настільки застаріло! Потрібно більше свободи і права вибору у вчителя. Дивіться, що відбувається: перед учителем поставлена свідомо нездійсненне завдання. Чого ми хочемо від школи? Щоб з неї виходили вільні, відповідальні, гідні люди, а таких людей може виховати тільки вільний, відповідальний і гідний учитель. Тоді дайте вчителю гідну оплату, не контролюйте його на кожному кроці, не спускайте йому стільки інструкцій. Один з наших міністрів якось видав наказ про боротьбу з паперотворчістю. Минуло кілька років, і кількість паперів у школі збільшилася на порядок. Не можна змінити систему тими засобами, які цю проблему породили. Треба зменшити кількість паперів і всяких непотрібних заходів, і вчитель зможе працювати набагато ефективніше.

- Якщо б вам в руки дали карт-бланш: робіть, що вважаєте за потрібне. Ваші перші дії?

- Ну, для цього мені потрібно бути президентом країни.

- Фантазуємо!

- Ну, я б зробив три кроки. По-перше, я б змінив систему управління в освіті. Сьогодні освіта побудована за принципом: зверху накази - знизу звіти. Потрібен діалог між вчителями та міністерством, між вчителями та громадськістю, діалог на сторінках газет, на радіо, на якихось зустрічах, «круглих столах» ...

У нас проблема в країні, нам потрібно школу підняти, інакше країни не буде. Немає усвідомлення цієї проблеми, і треба стукати в усі двері. Треба зробити систему управління суспільно-державною, зробити громадськість відповідальною за школу. Так, батьки зайняті, заробляють гроші, але не можна перекладати майбутнє своїх дітей на плечі держави, яка робить це неефективно.

По-друге, потрібні фінансові резерви і стимули...

- І ви б їх відшукали, незважаючи на складну економічну ситуацію.

- Я б тут же написав закон про пільгове оподаткування частини прибутку, яку підприємства або бізнесмени могли б виділити на конкретну школу. Тоді школа буде зацікавлена виховати таких дітей, які потім, досягнувши успіху, стануть школі допомагати.

І, по-третє, звичайно, це престиж вчителя, увага до нього, свобода, можливість творчо працювати, підвищувати кваліфікацію. Ось, напевно, три основні рішення, які я б прийняв.

- А скільки часу необхідно для реформування шкільної освіти?

- Освіта - це така сфера, яка реформується завжди, тут немає початку і кінця. Життя змінюється, постійні зміни, і їх потрібно вносити в школу. Я думаю, 3-4 роки системного впровадження реформ можуть дати результат і привести до незворотних змін, які почнуть змінювати всю систему освіти.

- Багато молодих, тим, кому втілювати б ці реформи, жаліються, що «пенсіонери» не дають їм працювати. Яка ваша думка з цього приводу?

- Ну, по-перше, подивіться, вчителька вже пенсійного віку, їй треба йти на пенсію, але пенсія така маленька, а зрештою, чого їй сидіти вдома, телевізор дивитися та мовчати? Це своєрідна професія, це завжди розмова, завжди рух, діяльність, і це теж стримує людей йти на пенсію. Тут потрібні не тільки освітні реформи, а взагалі соціальні реформи в країні, щоб зробити гідним життя людей на пенсії.

Розмовляв Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"