Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

"Знання і правда - наша зброя". До 69-ої річниці створення УПА

У неділю Жидачів на кілька годин повернувся у минуле століття, у неспокійні й тривожні часи 40-50-х років. Повернулося, щоб нинішнє покоління пам’ятало історію й пишалося тим, що вони українці, що живуть на своїй, Богом даній землі.

Історики визнають, що 40-50-і роки - найтрагічніші й водночас найславніші у новітній історії України.Тоді українці переживала важкі часи, коли під натиском адептів марксизму-ленінізму одні отримали владу й відчуття вседозволеності, а інші, яких більшість, потерпали від розкуркулення, вивезення у сибіри, знемагали від тортур у катівнях НКВД. Примарна соціальна рівність, обіцяна під гаслами: «Заводи – робочим, земля – селянам», впроваджувалась для тих же робочих і селян надто дорогою ціною. Чужа влада, страшні методи її керівництва, постійні утиски автохтонного населення збурювали повстання, виступи невдоволених. Наймасштабнішою, безпрецедентною у світовій історії подією стала самоорганізація боєздатної підпільної формації, що отримала назву Української Повстанської Армії. Абревіатури ОУН як політичної організації та УПА – військового утворення, попри їх подальше тривале й нав’язливе заперечення радянською ідеологією, стали найбільшим страхом тої ж радянської влади. Національно-визвольний рух українців став початком кінця великої імперії під назвою Радянський Союз.

Національно-визвольний рух так чи інакше торкнувся майже кожної родини на Жидачівщині. Хто не пішов у підпілля або не став на служіння влади, той мав всі шанси «виселитись» на Колиму. Тоді признаватися родичем повстанця означало приректи свою родину на цькування.

Страх перед владою за себе, за свою рідню настільки вкоренився у підсвідомості людей, що дехто із старшого покоління й досі боїться згадувати ті часи. А ще більше бояться їх повернення. Власне, щоб ми пам’ятали, за що потерпіли наші родини, і щоб ніколи не допустити втрати своєї державності, до цьогорічної 69-ї річниці створення Української Повстанської Армії в нашому районі провели національно-просвітницький марш слави і пам’яті за тих, чиї імена зафіксовано у літописах УПА, книзі «Дзвони пам’яті», та за тих, чиї прізвища так і не вдалося встановити.

Під супровід оркестру викладачів Жидачівської музичної школи ходою врочистою й водночас скорботною учасники, а це ветерани - члени районового Братства УПА, священики, очільники району, керівники установ міста та району, члени Товариства «Пам'ять», представники політичних партій, громада міста рушили від адміністративного будинку районної ради на Замкову гору до Меморіалу «Борцям за волю України». Очолювали ходу юнаки на конях, а також діти, які несли синьо-жовтий прапор. Дорогою учасники ходи зупинилися біля хреста, встановленого у пам'ять про розстріляних за містом 39 осіб 35 жителів міста та 4 невстановлених. На згадку про цю трагедію встановлено хрест та меморіальну таблицю. Про це присутнім розповів член Братства УПА п. Василь Устрицький.

Цього недільного дня учасники ходи знову згадали імена розстріляних та під час панахиди, яку відслужили отець-мітрат Василь Юрів, о. Ярослав Турик та о. Роман Котів, молилися за душі вбитих. Також молитвою вшанували пам'ять борців за волю України на Замковій горі. Реконструктори та члени Товариства «Пам’ять» потрійною сальвою віддали честь полеглим.

Опісля у сквері по вул. Шашкевича після вступних слів голови районної ради Ігоря Коса, голови РДА Сергія Коваля, мера Жидачева Володимира Левка відбулась військово-історична реконструкція. Коментував події, що мали місце в історії нашого краю, колишній політв’язень, дослідник повстанського руху п. Олексій Данилишин. Автор сценарію та ініціатор проведення реконструкції - жидачівець Володимир Гаврон.

…На краю села хатина. На подвір’ї бігають хлопчики. До хати підходить повстанець. Діти, побачивши його, кличуть матір. Жінка і повстанець розмовляють. Повстанець відходить від хати, махає рукою, і на подвір’я заходить повстанський відділ та заїжджають троє вершників. Повстанці розташовуються і готуються до вечері. Малі діти крутяться біля коней, а потім забігають до хати, беруть свої дерев’яні автомати і підходять до командира, просяться:

- Вуйку командире, візьміть нас в УПА, щоб комуністів бити, бо вони нашого батька забрали, так дотепер ми ще його і не бачили.

Командир на мить задумався, а потім покликав свого помічника і каже:

- Подаруй цим хлопчикам книжку про козаків, яку ти взяв у читальні. А то вони вже на комуністів хочуть йти із своєю зброєю.

Повстанець підходить до хлопців і подає їм книжку зі словами:

- Ось, козаки, вам книга, набирайтеся з неї розуму. Знання - ваша зброя. Вам Україну будувати треба, для цього потрібні знання. А навоюватися ще встигнете.

У той час вістун приносить командирові штафету з повідомленням про облаву.

Відділ відійшов до лісу. За деякий час на подвір’я заходять облавники з НКВД, передивляються все і, не знайшовши нічого, йдуть далі. Так завершилася перша дія.

Згодом до хатини на краю села підходить повстанець і просить у господині дозволу залишити пораненого побратима. Повстанці заносять пораненого до хати. Дякують господині й відходять, а назустріч їм з лісу йде чоловік з кошиком. Привітався до хлопців: «Слава Ісусу Христу!». Хлопці відповіли і підозріло подивились на перехожого. Один із повстанців заспокоїв їх:

- Не переживайте, це вуйко Панько, живе коло мого хресного батька, я його добре знаю.

І повстанці пішли. А Панько покрутився поміж хатами в селі і непомітно пішов у напрямку райцентру.

У третій дії відтворено ганебні сторінки історії, коли свої ж люди через особисту вигоду чи через страх за своє життя видавали сусідів, родичів, які були в підпіллі чи допомагали переховувати повстанців.

Отож Панько підходить до будинку районного відділу НКВД на зустріч із керівництвом. За кілька хвилин з райвідділу вибігає оперативна група НКВД на облаву села. Задоволений Панько під пахвою тримає нові чоботи і повний наплечник продуктів (пайок). Через село знову проходить облавники, заходять на подвір’я в крайню хату, перетрясають все, що бачать, але, нічого не знайшовши, йдуть геть. Опергрупа повертається до райвідділу ні з чим, офіцер нервує, кричить і матюкається. Тоді наказує привести Панька.

Опергрупа ще раз виходить на облаву. Цього разу їх супроводжує загадкова постать, закутана в плащ-палатку, так що неможливо впізнати особу. Облавники підходять до хати, і невідомий з двома солдатами заходить до хати. Всі завмирають в очікувані, і тут лунає постріл, а за ним другий. Із хати виводять пораненого повстанця.

Вбивши повстанця, офіцер скомандував тіла забрати в райвідділ на «опрєдєленіє лічності», і енкаведисти відійшли від хати, не чіпаючи жінки і її дітей.

У четвертій дії реконструктори показали, яким чином СБ УПА розправлялося із зрадниками і через що згодом радянська пропаганда називала упівців вбивцями.

Боївка СБ, дізнавшись про всі обставини трагедії, робить засідку на зрадника. Перестрівши, розпитують: де був і чого ходив до райцентру та чому його бачили разом з офіцером НКВД. Діватись було нікуди, і Панько признався та почав проситись, що він не зі злого помислу, що його змусили.

Повстанці, провівши допит, винесли вирок:

- Іменем Українського народу за зраду і завдану кривду - Розстріл!!!

Тим часом у район до НКВД ведуть арештовану зв’язкову. Після кількох днів допитів побиту й виснажену дівчину виводять із стін катівні. Також на подвір’я райвідділу виводять чотирьох повстанців. Ставлять їх біля стіни. Капітан НКВД запитує у дівчини, чи впізнає когось із них, але вона мовчить. Капітан знову питає, чи впізнає когось, але та мовчить, і тоді він дає команду:

- Первого в расход!

Лунає постріл, і один із повстанців падає. Дівчина теж падає на землю і починає плакати.

Мовчанка дівчини розлютила капітана, і він віддав наказ розстріляти й інших. А дівчині наказано копати собі могилу.

Та тут пролунала черга пострілів і вибухи. Почався наступ відділу УПА на райвідділ НКВД, і у важкому бою, перемігши ворога, повстанці звільнили решту в’язнів.

Остання дія реконструкції, як і всі попередні, про що, коментуючи перебіг реконструкції наголошував Олексій Данилишин, взята із реальної події, що мала місце в Нових Стрілищах. 16 грудня 1944 року загін «Сіроманців», вчинивши наскок на райцентр, звільнив із місцевої в’язниці 40 осіб, знищивши архіви допитів та забравши багато зброї. У цьому бою загинув командир відділу сотенний «Яструб», виходець із Полтавщини Дмитро Карпенко.

У пам’ять про підпільників, які загинули в боротьбі за незалежність та вільну Україну, пролунала гучна сальва!

Глядачі оплесками дякували хлопцям-реконструкторам із Стрия, Миколаєва, Львова, Жидачівщини за таке масштабне дійство, що нагадує сучасникам всю значущість і вартість незалежності України. Багато сивочолих жителів міста плакали, не приховуючи сліз. А Марта Салій, одна з небагатьох учасниць підпілля, що дожила до цього дня, в подяку пригостила хлопців цукерками. Для неї та людей її покоління – це далеко не театральне дійство, це гірка й водночас дорога серцю пам'ять. Це її молодість, що минула у тяжкі роки, це загибель її друзів та найдорожчих серцю людей.

Хочеться вірити, що недільне дійство, яке відбулося в Жидачеві (і це вже велика перемога), спонукатиме до роздумів й що люди у владних кабінетах не на словах, бо, мовляв, такий час, а серцем відчують всю гордість за свій народ й не ділитимуться на «ваших» і «наших», а відстоюватимуть правду й дбатимуть за розвиток району та держави загалом.

Вшанування 69-ї річниці створення Української Повстанської Армії у Жидачеві пройшло за підтримки Жидачівської районної ради, Товариства пошуку жертв війни «Пам'ять», партії ВО «Свобода».

Оксана ФРАНКІВ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"