Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

«Добре отим сиротам щасливим, що не мають отих батьків...»

Так великий Кобзар сказав про тих, хто гірше від ворогів кривдить своїх дітей.

Звичайно, що у наш час претензії переважно до чоловіків. Але в цьому випадку унікальна історія про матір, що ,забувши про совість і сором, втративши повагу співгромадян, кривдить своїх дітей, які, крім неї, в цілому світі не мають жодної родини.

Передісторія й історія справи.

У 2000 році мати (тоді трьох дітей – 7, 5, 15 років) убила батька, захоронивши у пивниці багатоповерхівки. Злочин було розкрито. Жінку засудили до восьми років ув’язнення, а дітей забрали усиновителі, які були дуже поважними людьми у місті.

Не витримавши усього цього, від інфаркту помер дідусь. Бабуся з інсультом лягла в лікарню, а жителі міста, громадські організації, знайомі та друзі допомогли найстаршому десятикласнику виховувати двох менших.

Без життєвого досвіду 16-річний Сашко брав допомогу і шість років викручувався з біди, а лікарі опікувались хворою бабусею.

Проте знайшлась людина, яка, скориставшись цією ситуацією і займаючись удаваною добродійністю, стала «тикати» хлопцеві мізерні суми. Попросившись пожити в пустуючій квартирі дітей, вона зайняла житло. Хлопець дозволив їй перебувати тут до повернення матері. Коли мати вийшла з тюрми, то одразу ж стала домовлятись з лиходійкою про продаж цього житла.

Слід зауважити, що в квартирі бабусі за приватизацією 1/3 частина була Сашка, хоч прописаний він (як і брат з сестрою) у квартирі матері. Взявши завдаток за продаж кварти (вул.16 Липня,5/47), де народились і виростали її троє дітей, без згоди органів опіки вела далі розмову про продаж.

Чутки сколихнули місто. Колектив лікарні, ГО «Моє місто» за участю голови товариства п. О. Коцовського зібрали всі інші громадські організації й вирішили допомогти сиротам, а саме: обрали двох клопотальників, які сумлінно разом з міською радою, прокуратурою, міліцією боролись два з половиною роки за повернення житла дітям. Всі без винятку прагнули, щоб двоє менших дітей не стали потенційними бомжами. Втрутилась дружина Президента В.Ющенка, генеральна прокуратура, уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова. Завдяки сумлінності тодішнього прокурора і прокурорів області розпочата 2007 року справа закінчилась успішно.

У 2009 році «загарбницю» виселили і зобов’язали матір повернути їй завдаток у подвійному розмірі при умові заборони продажу житла. Про це писала газета «Новий час» (№24 від 21.06.08р.). 22 рази призначалось засідання Жидачівського суду і двічі - обласного. Квартиру повернули, місто зітхнуло з полегшенням. Мати працювала на роботі (хоч і не престижній), а Сашко, віддавав зароблене матері, щоб легше було утримувати менших – брата і сестру. Потім підробляв і Володимир.

Нещасний смертельний випадок з Сашком сколихнув місто. Було зібрано солідну суму, допомогли і школи, і підприємці. Цього вистачило б і на поховання сина, і на оплату боргів, але мати розпорядилась грішми по-своєму. Більше того, у неї з’явився «приятель», який порадив продати бабусину хату, в якій всі проживали (бо дитячу квартиру з помсти до непридатного стану довела жінка, яка її загарбала). Тетяна сказала, що відремонтує «дитячу» квартиру, а сама, купила авто для коханця і, забравши зі школи дочку в село, поселилась у «розвалюсі», що знаходиться на хуторі біля села Приозерне (Рогатинський район).

Син Тетяни, Володимир, був в армії, коли мати повідомила, що продає бабусину і братову квартиру, запевняючи, що це для блага сім’ї. Але хлопець, повернувшись, побачив інше – у мами нова сім’я. Відвойована громадою квартира, де він народився, звідки йшов в армію, була на замку. Ключа мама не давала. Сама поселилась з сестрою на хуторі в хижчині посеред поля. Хлопця охопив розпач. З чого починати, на кого опертися? Для нього життя лише розпочиналось. Гірке дитинство, коли ситим був тільки тоді, коли відвідував бабусю, опіка недосвідченого у життєвих проблемах брата, армія і, нарешті, – бомж.

Ще навчаючись у коледжі, Володя пропускав лекції, підробляючи на будовах. Усі гроші віддавав матері, як і стипендію, яку з милосердя до сироти «натягали» викладачі коледжу, які, як і всі у місті, із співчуттям ставились до хлопчини. А один добрий знайомий забрав до себе, тим більше, що хлопець був колись однокласником його дочки.

Старший товариш Володі, людина совісна, вирішив у скрутний час хоч тимчасово підтримати хлопчину, взявши його на проживання, бо не тягнеться до горілки, як його мати, працьовитий, а час покаже і розставить крапки. Проте, вважаючи, що житло в нього є, Володя оплатив квартплату за всі роки, газ, світло, також поставив канапу у своїй кімнаті. Та його рідна мама не звертала уваги на проблеми сина. У неї - горілка і «друг». Сестра, яка навчається в 11 класі, за мобільний, куплений матір’ю, дала згоду на продаж власної квартири (але ж їй лише 17 років!). Вона не має життєвого досвіду і не спроможна оцінити, що важливіше – мобільний чи дах над головою, який захистить в «чорну годину», а така година буває у кожного.

Мати наказує синові забрати речі, бо прийдуть покупці, тому що житло продається. А ті навіть не поцікавились, хто є співвласником квартири і чи всі погоджуються на продаж. Як зясувалось, покупці дали Тетяні 9 тисяч доларів завдатку (яких у неї уже, напевно, немає).

Міська рада на звернення Володі дала відповідь, що без опікунської ради, без забезпечення житлом кожного члена сім’ї квартира не може бути продана.

Знає про це Тетяна, але у неї є «консультант» - коханець, який розпоряджається її грішми, живе у її хаті (біля с. Приозерне) і переконаний, що закон не для всіх. Співмешканець наразі одержав від неї авто, прагне купити тракторець, і все це законно, бо проживають спільно, і прийде час, коли зуміє відстояти свої права на майно.

А фактично обкрадено сиріт. Брат Сашко виховував Володю, але майно його забрала мати. У цій квартирі прописані всі троє, а мати вважає себе єдиною власницею. За злочин Тетяна відсиділа шість років, а два держава «подарувала», бо фігурувало всюди троє дітей, які залишились без матері.

Усі вважали, що, відсидівши у тюрмі, жінка зрозуміє, як жити далі, як поставити на ноги дітей, проте вона взялась за нові афери. Попередній суд ставив питання про позбавлення її волі за аферу з продажу квартири - пронесло, бо громада захищала. Все сходило з рук, бо є діти, бо вона мама. А чи була вона матір’ю? Ставилось питання про позбавлення батьківських прав. Знали, що мами тижнями не буває вдома, що веде розгульний спосіб життя, залишаючи дочку, яка ночувала по людях (брат тоді був в армії).

А що одержали діти з поверненням матері? Бомжівство, тобто блукання по світу на очах у співчутливих людей.

Нині ті, хто свого часу допомагав дітям, бояться за життя Володі, адже він є перешкодою для задумів матері.

Ніхто ж бо не забув, за що вона сиділа у тюрмі. Залишається сподіватися, що правоохоронні органи, розслідуючи вищенаведені факти, приймуть відповідні рішення.

Валентина СМИШ.

Р.S. Редакція «НЧ», у свою чергу, спробувала прояснити ситуацію і в іншої сторони. Проте вийти на контакт з мамою Володі ми не змогли. У Ходорівській міській раді підтвердили, що насправді звернення, про які йдеться у статті, мали місце і міська рада дала відповідь.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"