Чомусь не вірю, що представники російського консульства вирішили ні з того, ні з сього щиро «віддати шану поетові». Більше того, вони освічені люди і добре знають, що покладання квітів до пам’ятників від дипломатичних представництв – це офіційний захід, який, відповідно до протоколу, має бути узгоджений з владою як на місцях, так і на обласному рівні. То чому зробили саме так, і на що росіяни сподівалися?

Ну, для початку нагадаємо, як у Західній Україні в селі Заболотівцях з’явився пам’ятник Пушкіну. Нещодавно ми друкували серію матеріалів про Журавненщину початку 20 століття, де словами очевидців цих подій розповіли нашим читачам про соціально-політичну, релігійну ситуацію, яка мала місце на наших теренах, про події, людей, настрої. Так от, село Заболотівці було яскраво москвофільським. Мабуть, це і послужило тому, що в Заболотівцях з’явився єдиний у Галичині пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну.

У 1907 році з ініціативи о. Івана Сав’юка громадським коштом його було споруджено. Пам’ятник мав вигляд кам’яної фігури в повний ріст, виготовлений майстром Дзиндрою. Встановили його біля Народного дому та церкви. Що характерно: в 1916 році австрійською владою цей пам’ятник було демонтовано… У 1988 році пам’ятник було відновлено, але вже у вигляді бюста, й встановлено біля школи.

Час від часу до цього погруддя поета приїжджали поціновувачі його творчості зі Львова, Ленінграда, інших міст. Діти при урочистих подіях ставили до пам’ятника квіти, і він виконував роль «маленького леніна»…

З початком незалежності України ситуація не змінилася і пам’ятник сприймався як данина таланту великого російського поета. Можливо, якби не російсько-українська війна, яка вже тягнеться восьмий рік, все було б як і до цього, проте зухвалість, з якою російські офіційні особи діють у нас, і де – у Західній Україні, заставила подивитися на це питання трохи з іншого боку. А саме: для чого росіяни провокують?

Бо сьогодні у цьому конкретному випадку мова вже не йде про культурні і цивілізаційні цінності. Мова про інше: про впливи і бадання ситуації на кшталт: а як вони, себто ми, це сприймуть!?

Сприйняли правильно. Поліція слідкувала за дотриманням порядку, молоді люди в футболках з українською символікою «зрозуміло» пояснили «консульським», що вони квіти не зможуть покласти, а з кількома представниками старшого покоління, яких «консульські» підвезли на «акцію», обійшлися дуже толерантно.

Директор місцевої школи Ігор Михайленко, коментуючи цю подію, сказав: «Якщо вже вони справді так вболівають за цей пам’ятник, то чому не впорядкують його, не організують обслуговування території, догляд за нею. Не приїдуть напередодні уродин поета, щоб подивитися, чи є до «кого» ставити квіти!..»

А ще, згідно з інвентарною оцінкою, його вартість більша як половина вартості школи (по балансу школа коштує 257 тис рублів, а пам’ятник – майже 147 тисяч).

І насамкінець, ці всі події не мають нічого спільного з творчістю Пушкіна. У нас є дуже багато людей, які захоплюються творчістю поета, люблять його і знають. Але сьогоднішня путінська влада в Росії хоче показати українців «малоосвіченими націоналістами» які замкнулися у місцевих цінностях. Проте 80 років нашого «спільного існування» дали нам можливість добре пізнати репресивно-пропагандистську тоталітарну російську систему. Ми добре розуміємо, що хочуть «путінські опричники», і просто не дозволимо їм це робити.

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

На фото: «Привезені поціновувачі» Пушкіна.