Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

На теренах Жидачівського району понад 8 тисяч осіб стали жертвами політичних репресій

День пам'яті жертв політичних репресій, — згідно Указу Президента від 21 травня 2007 року, щорічний національний пам'ятний день в Україні, що вшановується у третю неділю травня. Цьогоріч пам'ятний день припав на 16 травня.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян, відзначають дослідники.

Одним із трагічних символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

На жаль раднська окупаційна репресивна система не обмежилася лише “Великим терором”, що тривав впродовж 1937-1938 роках. Маховик репресивної машини не збавляв обертів. Можливо було менше смертних вироків, проте засуджених до каторжних робіт, до заслання не меншало. Під репресії потрапила значна кількість селянства. До Воркути, Архангельська, Іркутска вивозили цілими родинами. Вивозили не тільки за конкретні злочини, а навіть за підозру в неблагонадійності до існуючого режиму. Лише вдумайтеся: з одного Жидачівського району засуджено та вивезено в табори та спецпоселення 8112 осіб!

У 2019 році вийшла друком п'ята книга багатотомного науково-документального видання про жертви репресій в Україні “Реабілітовані історією”. П'ятий том присвячений Жидачівському району (у 2020 році увійшов до новоствореного Стрийського району) Львівської області.

Видання висвітлює процес політичних репресій радянської влади у Львівській області впродовж 1939-1980-х років. “У книзі зібрані архівні документи, біографічні відомості про репресованих, що розкривають політичну та соціально-психологічну атмосферу тих років, механізми терору і насильства комуністичної тоталітарної системи. Спогади жертв репресій відтворюють картини їх каторжного життя у таборах ГУЛАГу, в місцях заслання і депортацій, нескореність їх духу, незламність у боротьбі за незалежність Української держави”, йдеться у передмові до видання.

Центральне місце в архівно-пошуковій та науково-редакційній роботі над виданням – це вивчення архівно-слідчих справ репресивних органів колишнього СРСР на кожну людину, яка потрапила у жорна однієї із найжорстокіших політичних систем в історії людства і, на базі архівних матеріалів, публікація біограм (розширених біографічих довідок) на кожного, хто пройшов крізь пекельні муки цієї репресивної машини.

Розпочинається книга розділом «Спогади та публікації», у якому упорядники видання продовжують друкувати свідчення осіб, які пройшли крізь пекельні кола в’язниць, концтаборів та заслань. Дві третини з числа репресованих – люди похилого віку,, жінки і діти. Репресовані працювали по десять-дванадцять годин на шахтах і рудниках, лісоповалах та лісосплавах, на будівництві залізниць і доріг серед сибірських боліт, вічної мерзлоти та казахстанських пустель. Так, вони відбували каторгу, але їх дух був незламний; вони тужили за Україною, за рідними, за полишеними на чужі руки дітьми, але не корилися і повставали!

Про боротьбу людини за життя, за людську і національну гідність, про невпокірне прагнення повернутися до рідних місць говорять автори спогадів, які пройшли крізь неймовірні фізичні і моральні страждання.

Уже навіть заголовки пекучих спогадів говорять самі за себе: «У семирічному віці – етапом у Сибір» (Богдан Бариляк, село Дроговичі); «Моя мама, сибірська каторжанка…» (Любов Дякон-Головацька, село Дев’ятники); «Та, що пройшла крізь вогонь» (Тетяна Мокра, село Дуліби); «Вмирали від туги за Україною» (Ганна Павлінська, село Грусятичі); «Страждали, мучились, але не каялись» (Володимир Пундор, село Межиріччя)… Так, страждали, мучились, але не каялись.

Опрацьовуючи архіви, спогади репресованих, упорядники видання виявили десятки прикладів мужності і відваги каторжан: вони не мирилися з долею і втікали навіть із заслання. «Я втекла з Сибіру і знову вступила в УПА, – розповіла у спогадах Ольга Німа (Вілінська) із села Загірочко: У листопаді 1947 року мене енкаведисти забрали просто з уроку математики, привезли на залізничну станцію до Ходорова. У вагоні разом з односельцями вже була мама з моїми молодшими сестрами Катрусею та Ярославою. Мама трималася мужньо, сказавши: «Добре, що ми всі разом, і тому ніщо нам не страшне». Близько місяця нас везли до Омська… Яке було все чуже навколо! І вже через кілька місяців ми з сестрою Катрусею втекли із Сибіру. Без документів, без грошей, у товарних потягах і пішки ми таки добралися додому. Катруся переховувалася у знайомих в Стрию, але незабаром її заарештували і за втечу засудили на три роки.

Як покарання за нашу втечу маму з Ярославою етапували у Якутію, де мама і померла, їй було тоді 52 роки. Я переховувалася у селі Черче, де познайомилася з членом ОУН Романом Німим, ми одружилися, і я пішла в УПА…».

Понад 8 тисяч понівечених людських доль... До прикладу лише з Старих та Нових Стрілищ до таборів Сибіру вивезено 470 осіб! Ось лише декілька прізвищ:

КОНДРАТ Ігор-Юрій Михайлович, 1938, с-ще Нові Стрілища, українець, учень. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Сталінськ, Кемеровська обл. Звільнений у 1960 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19766.

КОНДРАТ Марія Юріївна, 1920, с-ще Нові Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Сталінськ, Кемеровська обл. Звільнена 5.03.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19766.

КОНДРАТ Михайло Михайлович, 1946, с-ще Нові Стрілища, українець. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Сталінськ, Кемеровська обл. Звільнений у 1960 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19766.

КОПИЧИН Василь Іванович, 1945, с. Старі Стрілища, українець. 11.05.1950 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Парабельський р-н, Томська обл. Звільнений 2.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12170.

КОПИЧИН Володимир Ілліч, 1945, с. Старі Стрілища, українець. 2.07.1950 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнений 9.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17594.

КОПИЧИН Ганна, 1889, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 31.12.1944 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Архангельську обл. Звільнена 18.09.1947. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16942.

КОПИЧИН Іван Васильович, 1921, с. Старі Стрілища, українець, освіта початкова, селянин. 11.05.1950 виселений за співпрацю з ОУН і УПА у Парабельський р-н, Томська обл. Звільне ний 2.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12170.

КОПИЧИН Іван Ілліч, 1950, с. Старі Стрілища, українець. 2.07.1950 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнений 9.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17594.

КОПИЧИН Іван Олексійович, 1887, с. Старі Стрілища, українець, неписьменний, селянин. 3.07.1950 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Помер 22.03.1954. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21384.

КОПИЧИН Ілля Федорович, 1921, с. Старі Стрілища, українець, освіта початкова, селянин. 2.07.1950 виселений як член сім’ї учас-ника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнений 9.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17594.

КОПИЧИН Катерина Василівна, 1927, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 11.05.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Парабельський р-н, Томська обл. Звільнена 2.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17226.

КОПИЧИН Катерина Іванівна, 1922, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 3.07.1950 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнена 24.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21384.

КОПИЧИН Ксенія Дмитрівна, 1884, с. Старі Стрілища, українка, неписьменна, селянка. 3.07.1950 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Померла 3.03.1951. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21384.

КОПИЧИН Марія Іванівна, 1924, с. Старі Стрі лища, українка, освіта початкова, селянка. 3.07.1950 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнена 24.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21384.

КОПИЧИН Михайлина Гаврилівна, 1922, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 11.05.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Парабельський р-н, Томська обл. Звільнена 2.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12170.

КОПИЧИН Михайло Григорович, 1883, с. Старі Стрілища, українець, освіта початкова, селянин. 31.12.1944 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА в Архангельську обл. Реа біліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16942.

КОПИЧИН Ольга Юріївна, 1923, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 2.07.1950 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнена 9.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17594.

КОПИЧИН Петро Михайлович, 1914, с. Старі Стрілища, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА. 30.05.1950 затриманий під час чекістсько-військової операції. 2.06.1950 заарештований Новострілищанським РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 4.08.1950 ВТ військ МВС засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Карагандинський ВТТ, Карагандинська обл., Казахська РСР. 19.03.1955 Верховним Судом СРСР термін зменшений до 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. Звільнений 4.06.1956 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 4.12.1991. АУСБУЛО, П-21890.

КОПИЧИН Стефанія Михайлівна, 1919, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 21.12.1944 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Архангельську обл. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16942.

КОПИЧИН Стефанія Ярославівна, 1947, с. Старі Стрілища, українка. 3.07.1950 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Красноярський край. Звільнена 24.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21384.

КОПИЧИН Тетяна Дмитрівна, 1890, с. Старі Стрілища, українка, освіта початкова, селянка. 11.05.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Парабельський р-н, Томська обл. Звільнена 2.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12170.

КОПИЧИН Ярослав Іванович, 1947, с. Старі Стрілища, українець. 11.05.1950 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Парабельський р-н, Томська обл. Звіль нений 2.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12170.

Ось як про висилення своєї родини згадував Ярослав Михайлович Хімій, який народився 1943 р. в селі Старі Стрілища. У 1950 р. разом з родиною виселений у Красноярський край за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА. Звільнений у 1958 р.

“На час нашого виселення сім’я складалася з чотирьох осіб: батько – Михайло Хімій (1913 р. н.), мама – Стефанія Хімій, з дому Лаб’як (1920 р. н.), сестра – Броніслава (1939 р. н.) і я, Ярослав. Уже пізніше, коли ми перебували в Сибіру, у 1952 році народився ще брат Роман.

Мої батьки були середньої заможності господарями. Мали добру господарку: корів, свиней, домашню птицю, крім присадибної ділянки, мали ще півтора гектара гарного поля. Тато з мамою були працьовитими, ми із сестрою допомагали їм, зростали працьовитими дітьми. Родина наша була побожною, кожної неділі чи у свята усі ми ходили до церкви, шанували українські звичаї і традиції...

В ніч з першого на друге липня 1950 року до села приїхало багато енкаведистів з автоматами. Вранці обступили нашу хату, гримали у двері і вимагали відчинити. Мама з тіткою дуже перелякалися й не знали, що мають діяти. Накинули на себе якусь одежину і з плачем відчинили двері. До хати зайшло багато енкаведистів, вони нишпорили по усіх кутках, скрізь заглядали, а потім скомандували: «Швидше збирайтеся, зі собою дуже багато речей не беріть, можете взяти трохи картоплі, одягніться у щось тепле й через сорок хвилин бути на возі», який уже чекав на нас. Ми зі своїми вузликами вийшли на подвір’я й сіли на ту фіру.

У селі стояв страшенний крик, плач, лемент. Дуже плакали і ті, кого забирали, й ті, хто залишався. Односельці оточували вози із бранцями, давали поради, несли якісь продукти і речі. Прощання було тяжким. Повезли нас до Ходорова і там пересадили усіх у вагони-телятники. Ешелон попрямував до Борислава, де знаходився збірний пункт. Там ми пробули дуже довго. Кожен день привозили все нових і нових бранців. Не в усіх людей була достатня кількість харчів. Діти плакали, просили їсти. Старші ділилися між собою усім, чим тільки могли. На подвір’ї стояла піч-буржуйка, на якій варили їсти. До неї збиралася завжди велика черга, але першими пропускали тих, у кого були маленькі діти.

Нарешті приїхали вантажівки, нас посадили на них і повезли на залізничну станцію у Дрогобич. На цей час у багатьох закінчилися харчі. Людей годували бульбою і якоюсь зупою, яку варили просто неба на станції. Багато дітей почало хворіти, матері плакали, але медичної допомоги не було ніякої. В Дрогобичі нас посадили у вагони-телятники і повезли невідомо куди. Ніхто не знав, де нас везуть, на запитання охорона не відповідала. Час від часу на великих зупинках відчиняли двері й у відрах давали якусь баланду і трохи бульби. У вагонах було дуже багато людей, тіснота, бракувало свіжого повітря. Тут же був «туалет» – діра у підлозі, сморід стояв нестерпний. Не було де прилягти, а навіть й посидіти. Місця уступали дітям і старшим за віком. Спали сидячи на підлозі.

Так везли нас більше місяця. За цей час дехто із дітей і старших повмирали. Мертвих виносили на зупинках. Було жахливо чути плачі і крики матерів, у яких силою забирали мертвих дітей. Ніхто не знав, де вони будуть поховані й чи взагалі їх хтось поховає. Ніхто й ніколи не покладе квітів на їхні могили, ніхто не прошепче слів молитви за їхній вічний спочинок. Після кожного винесеного мертвого охорона довго перераховувала тих, хто залишився у вагоні.

Довезли нас до якоїсь станції в Красноярському краю. Там усіх повантажили на тракторні сани і повезли через річку Колбу до дільниці Муртук. На тих санях нас було чотири сім’ї. Приїхавши до місця призначення, нас поселили в конюшні. Кожна родина зайняла собі місце в одному із чотирьох кутів стайні. Посередині поставили таку ж піч-буржуйку для опалювання та приготування їжі. Спали на соломі, а коли пощастило дістати якісь дошки, робили настили. Перебували усі в антисанітарних умовах, не було де випрати і висушити одяг, помитися.

Так ми промучились цілий рік, поки самі собі не побудували барак. З великою радістю переселилися до нього. Але в ньому було ще гірше, накинулися блощиці і таргани. Вночі ця нечисть не давала спати. Люди не могли їх позбутися. Тато працював на лісоповалі, мама була з нами «вдома». Постійно думала, чим нас нагодувати, у що одягнути й взути. А ще кожного місяця потрібно було зголошуватися до коменданта для реєстрації... Лише у 1960 році нам дозволили повернутися додому, й ми приїхали до Старих Стрілищ...”.

І таких історій не менш трагічних понад 8 тисяч лише в одному районі Львівської області. Як визнають упорядники багатотомного видання, кількість жертв політичних репресій не пораховано і досі...

Підготувала Оксана ФРАНКІВ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин