Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Як у«кризу» можна втілювати мрію…

Загальна сума інвестицій у будівництво – 28 млн євро, більша частина з яких - кредитні кошти. Потужність нової фабрики становитиме 225 тисяч тонн продукції у рік.

Попри коронавірусну, економічну і політичну кризи у нас, в Гніздичеві на «Кохавинці», реалізується один із найбільших за останнє десятиріччя проєктів в області - будівництво нової фабрики. Як кажуть, з нуля. До кінця року планується завершити будівельні роботи, а вже наступного року, дасть Бог, буде запущено екологічне виробництво з целюлозної сировини.

Сьогодні на підприємстві працює 330 людей. Після запуску нових потужностей тут створять ще 230 нових робочих місць.

Це справді виглядає грандіозно: цехи нової фабрики розміщуються на площі півтора гектара. Величезні колони, бетоноконструкції – вже чітко вимальовуються контури нової фабрики. Аж не віриться, що сьогодні можна так будувати. А будують, і будують наші, місцеві. Ще пів року тому, коли я приїжджав у жовтні, це були розриті рови, котловани, багнюка…

Ми з Михайлом Титикалом обходимо будівельний майданчик. Як і на кожному будівництві, тут техніка, робочі роблять своє, а Федорович, із притаманною йому пунктуальністю, розповідає: тут буде цех готової продукції, там будуть склади, тут стоятиме папероробна машина… Слухаю його і бачу, що ми це будівництво бачимо по-різному: я – великі колони і конструкції, а в його уяві – це вже цехи, машини, логістика, люди, робота…

Після огляду будівельного майданчика ми переміщуємося до його кабінету, і Михайло Федорович розповідає про сам проєкт.

– Це була моя давня мрія. Коли я приїхав на  Жидачівщину і став директором ЖЦПК, «Кохавинське паперове виробництво» – тоді воно так називалася – вважалося найбільш перспективною площадкою для будівництва не тільки в Україні, а й в  Союзі. Було навіть готове технікоекономічне обґрунтування спорудження в  Гніздичеві фабрики по виготовленню цигаркового паперу. Цей проєкт був під кінець Союзу, тому він спочив у Бозі. А Кохавинська паперова фабрика розпочала своє нове життя у 1998 році, можна сказати, що розпочала з чистого листка на тих виробничих площах, які були.

Можу нагадати всім, що за перший рік роботи на фабриці було випущено 4,7 тис тонн паперу. Розвиваючи це виробництво, ми минулого року досягли виготовлення 40 тис тонн паперу. Фабрика наростила потужності. Ми стали привабливим підприємством. Я знав, що ми не можемо накопичити кошти для того, щоб самим побудувати таку фабрику. Наші українські банки ніколи нам не дадуть позику для того, щоби ми могли розширяти своє виробництво, а йти до ЄБРР, скажімо так, не дуже було з чим, тому що фабрика не була настільки привабливою. Коли ми досягнули рівня, що стали привабливими, тоді і звернулися до ЄБРР з тим, щоби отримати позику для будівництва нової фабрики.

Перші кроки зробили ще 2,5  роки тому, подали свої матеріали на  розгляд ЄБРР. Після того було багато зустрічей, і тільки минулого року ми розпочали конкретну роботу по  підготовці договору. Поки підійшли до підписання контракту, минув рік. Ми пройшли всі аудити – екологічний, фінансовий, технічний, енергетичний. Тільки тоді, коли всі висновки були позитивні, ми вийшли на підписання контракту.

– Хотілось би почути, яке сприяння у надходженні такої великої інвестиції на територію України надала наша українська влада, допомогла чимось?

– Я зустрічався з нашим головою облдержадміністрації Максимом Козицьким, просив у нього сприяння. Він був тут у нас минулого року в листопаді. Обіцяв підтримку. Вона нам була дуже потрібна, бо ми хотіли якомога швидше отримати дозвіл на будівництво. Цей дозвіл на спорудження ми отримали, і після того тут були перший заступник Козицького і директор департаменту інвестиційної політики. Я вважаю, що співпраця нормальна, вони, правда, питають, чим нам допомогти, а я прошу, щоб мені ніхто не заважав…

За планом основні будівельні роботи ми хочемо закінчити цього року. На наступний рік залишаться благоустрій території, дороги, логістика. Щось ще треба буде доробляти. За цей час йтиме монтаж обладнання. У червні наступного року ми запустимо виробництво.

– Що собою являтиме це нове виробництво? Скільки людей працюватиме на ньому?

– Це буде додатково 230 робочих місць. Встановимо нову машину потужністю 25 тис тонн для виготовлення санітарно-гігієнічного паперу основи. Буде стояти обладнання по виготовленню виробів. Воно чомусь називається «конвертінг». Тому, мабуть, що конвертується з основи. Все виробництво буде працювати на целюлозі. Целюлоза буде покупною. В товарному вигляді це буде десь виробництво на 1,5 млрд грн.

– Із запуском цих нових потужностей ви перейдете в якусь іншу нішу на українському ринку сангігієнічних виробів?

– Запускаючи це нове виробництво, ми будемо паралельно працювати зі старим макулатурним потоком. Справа в тому, що ринок макулатури для виготовлення санітарно-гігієнічних видів паперу щороку звужується. Такої макулатури стає все менше, оскільки народ вже газет не читає, книжок також, документообіг теж іде в електронному вигляді. Її просто не вистачає. А найголовніше – розвинуті країни ще раніше перейшли на використання целюлозного туалетного паперу і виробів відповідно. Це об’єктивний світовий процес. Наша країна, як кажуть, «в фарватері».

– Загальна сума інвестицій у цей проєкт 28 млн євро. Десь ми вже знаємо, що частина коштів ЄБРР, частина – залучені ваші внутрішні інвестиції. За скільки часу ви плануєте розрахуватися із позичальниками і вийти на рентабельність?

– Так загальна сума інвестицій – еквівалент 28  млн євро. З них кредит ЄБРР складає 14 млн, і 4,5 млн – це кредит італійської компанії, яка працює під гарантії італійського уряду. Кредит ЄБРР іде на закупку обладнання по  виготовленню паперу. А кредит італійський іде під закупку обладнання по виготовленню готових виробів із паперу. Решта суми – це наші внутрішні гроші, наш заробіток, за рахунок якого йде основне будівництво, інфраструктура і благоустрій. Термін кредиту – 6 років. І розпочнеться відлік часу після завершення будівництва. Сумарно виходить 7,5 років від надходження першої суми.

– Якби сам не  побачив, ніколи  б не повірив, що на Жидачівщині є будівельні організації, які можуть спроєктувати і збудувати таке. Ми вже звикли, що у  нас все розвалилося, розпалося, спеціалісти пороз’їжджалися…

– Я думаю, що жидачівцям треба гордитися тим, що генеральним проєктувальником даного проєкту виступає «Удеч-проєкт», це конструкторська фірма по проєктуванню, яку очолює п. Олег Лопушинський, родом із Ходорівщини. Генпідрядником виступає наша жидачівська фірма «Шляхбудсервіс», і теж це приємно, що можна такі серйозні об’єкти доручити виконувати своїм місцевим будівельникам. В нас є кому, треба тільки хотіти.

– Я не знаю, як мешканці ставляться до того, що створюється таке виробництво, але їх в першу чергу цікавлять робочі місця. Де будете брати людей на роботу?

– Ми ж не просто кажемо – буде 230 робочих місць. Ми склали штатний розпис і потихеньку почали вже набирати людей, які повинні проходити навчання. До моменту надходження обладнання на фабрику в нас повинен бути підготовлений персонал, який братиме участь в монтуванні даного обладнання і його експлуатації.

– Це будуть нові люди чи це люди, які працюють вже у вас? Хто буде керівником проєкту?

– У нас є людина, яка це очолить. Зараз це технічний керівник проєкту. Там будуть люди, які вже працюють на основному виробництві, вони просто перейдуть. Начальники цехів знають і готують їм заміну. Це робочі моменти. Звісно, будемо брати і нових людей.

– Враховуючи, що в нинішній час світ і Україна знаходяться в кризі, перш за все пов’язаній із коронавірусом, світ заходить в економічну кризу, а тут ще й недавно через те, що танкер застряг в Суецькому каналі, почались розмови, що Україна відчує дефіцит туалетного паперу. Звідки воно взялося?

– З цього приводу в мене було телебачення ТРК “Україна”. Мене теж про це питали. Хтось зробив ажіотаж. Ми до цього не  маємо відношення. До того ж уряд видав постанову про заборону імпорту туалетного паперу з Росії.

– Так це ж для вас добре?

– В Росії практично не випускається туалетний папір із макулатури, може, десь і випускається, але дуже мало. Росія робить зі свіжих напівфабрикатів, з целюлози санітарно-гігієнічні види паперу. В Росії цей ринок надзвичайно розвинутий, туди зайшли великі транснаціональні компанії, світові, які побудували фабрики по  виготовленню туалетного паперу, хоча вони мають і свої власні. Тому частина виробів із Росії поступала до нас, але це не були бренди російські, то були світові бренди. Скажімо так, на ринку санітарно-гігієнічних виробів власне виробництво, українське, складає 90–95%, і ця заборона мало на що впливає.

– У структурі вашого виробництва, що йде на експорт по  відсотках, а  що в Україні залишається?

– Туалетного паперу в рулончиках ми на експорт відвантажуємо небагато  – 3-5%, а готових виробів – листових рушничків – десь 50%. Ми виготовляємо листових рушничків 18 млн упаковок у рік, в упаковці є 200 листочків, із них 9 млн йде на  експорт і тільки 9  млн на  ринок України. А з приводу того, що почнеться світова економічна криза через те, що один танкер застряг, – це смішно.

– Як ковідна криза вдарила по вашому виробництву чи, можливо, навпаки, бо саме ваша продукція користувалася попитом?

– Минулий рік ми дуже добре спрацювали, все було добре. Цей рік розпочався дуже складно. У  нас є надзвичайно серйозні проблеми. По-перше, із-за ковіду закрита більшість магазинів в Україні і Європі. Оскільки ми працюємо на макулатурі, вся упаковка через закриті магазини пропала, її немає. І ця макулатура випала із об’ємів виробництва. Тому ціни на коричневу макулатуру зросли в три рази. Ціни на  нашу макулатуру, на  книжково-журнальну, на архівну зросли у два рази. Вони зросли в Європі і зросли в Україні. Найголовніше  – поки не  буде знята заборона на торгівлю і поки люди не будуть повертатися до нормального життя, макулатура не з’явиться, і цей дефіцит буде відчуватися. Це призвело до того, що ціни на упаковку дуже зросли, ціни на санітарно-гігієнічні вироби теж зросли і попит впав. – Ціни на ваші товари в асортименті не зросли?

– Зросли.  На скільки відсотків?

– Ми підняли на 10% у березні, хоча ціна макулатури зросла вже у два рази. В нас у квітні-травні другий етап підвищення ціни. Прибутковість виробництва впала більше ніж у два рази. Дуже багато позицій пішли в мінус. Особливо боляче для нас те, що 30% у нас експорту, а на закордон ціни підняти неможливо. Вони не приймають цього. На готову продукцію в них ціни не ростуть, бо держава покриває підприємствам ці збитки, тому що там держава підтримує бізнес. У нас ніхто нікого не підтримує. Оте, що ФОПам другий раз зараз пообіцяли кинути по 8 тис, – це смішно. А що робити великим підприємствам? У нас навіть статистики немає, як працює виробництво.

– Як ви думаєте, на скільки ще ця коронавірусна криза затягнеться ?..

– Я  бачу світло в  кінці тунелю. Якщо Байден сказав, що він до кінця місяця хоче провакцинувати Америку – значить, буде колективний імунітет. І ми бачимо, що Америка вже не є одним із лідерів по захворюваності, по смертності, хоча там були дуже великі цифри по цих показниках за часів Трампа. Англія була теж у Європі, мабуть, найгірша, а по останній статистиці чую, що смертність 7 людей в день. Але вони більшу половину населення вже провакцинували. Тобто Європа є локомотивом. Я надіюся, що до кінця травня більшість країн Європи не  знімуть повністю заборони, але повернуться до нормального життя. А коли повернуться до нормального життя, то появиться макулатура, почне падати ціна на неї. Українська папероробна економіка побудована таким чином, що тільки із загальної потреби в макулатурі 900 тис тонн у рік Україна збирала тільки 600 тис, 300 тис тонн завозилось в Україну в основному з країн Східної Європи – Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії.

– Добре, як кажуть, що світ великий і багатий, він собі дасть раду. Давайте про Україну. В сьогоднішній і економічній і політичній ситуації важко розібратися спеціалістам, не те, що простим людям. Ваше бачення, куди ми рухаємося, чи туди ми рухаємося?

– Мені взагалі важко говорити про те, куди ми рухаємося. Таке враження, що ми нікуди не рухаємося. У нас президент, який вийшов із шоу-бізнесу, він чудово знає, як треба людям подобатись. Та й він подобається людям. Є російські телеканали, треба сподобатися  – взяли і закрили. Тому що вони фінансувалися за рахунок забороненої діяльності. Але ж жодної кримінальної справи не відкрито по забороненій діяльності, переважно, кримінальні справи відкриваються проти патріотів України.

Останнє рішення РНБО було по митниках. Я вибачаюся. Для чого рішення РНБО: якщо вони хабарники, якщо є дані, то які санкції ви на  них наклали? Про що йде мова? Де судові рішення? Не треба санкцій – судові рішення, і саджайте в тюрму, конфісковуйте майно незаконно нажите… Ввели санкції. Що таке санкції – це незаконні дії, тому що це не доказано в судовому порядку, значить, будь-хто, хто попав під санкції, може через суд відсудити і виграти в суді.

Реальне життя базується на реальній економіці, нема економіки – нема коштів, і скільки не кажи, що ти не голодний, а ти голодний – то ти будеш голодним.

– Зрозуміло, що на місцях, коли не вирішені проблеми в державі, вирішити щось дуже важко або практично неможливо. А що ви можете сказати про владу на місцях, починаючи від громади і закінчуючи областю.

– Зараз мені важко говорити на цю тему. Тому що я  випав з того всього. Не  можу чогось конкретного сказати. Знаю тільки одне – люди до цього часу мені дзвонять і просять: «Михайло Федорович, допоможіть…» А я кажу: «Я ж не ваш депутат, ви до мене не звертайтесь…» Питають: «А хто в нас депутат?» А я кажу: «Не знаю, кого ви вибрали. Тому шукайте, кого ви вибрали, і до нього звертайтесь за допомогою, може, поможе…» Ви напишіть, бо люди сьогодні не знають, хто в них депутати обласної ради.

– Ви по натурі оптиміст, тому що якби були песимістом, такої будови не починали б. На що ви сподіваєтесь?

– Я знаю, що все життя  – це маятник. Вважаю, що він зараз у нас знаходиться в поганій зоні. Але він колихнеться, піде на краще, я в це вірю.

– Перед Пасхою що побажаєте?

– Шановні мої краяни, хочеться вам побажати здоров’я і добра, берегти себе. Я знаю, що в мене є таке життєве кредо – про здоров’я не треба говорити, здоров’ям треба займатися, треба любити себе, бо хворих нас ніхто не любить, треба берегти себе. Надіятись на когось – це дуже складно, найголовніша надія  – це надіятись на самого себе. І не треба забувати про те, що ми живемо в Україні, в нас найбагатша у світі земля, і можна дуже багато чого зробити, незважаючи ні на що, і для цього треба працювати…

Розмовляв Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"