Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Релігійне життя Журавенщини

У вже далекому 1993 році в Нью-Йорку за редактури Ірини Пеленської та Климентія Баб‘яка Наукове товариство імені Шевченка видало третій том регіонального збірника «Стрийщина». Тут зібрано спогади людей, які здебільшого покинули рідну Україну і з певних причин виїхали в еміграцію. Але в їх пам’яті залишилися знання, спогади, згадки про рідні села і міста, людей, які своїм сподвижництвом і працею творили Україну. Ці люди залишили після себе для нас, нащадків, ці спогади і світлини. Щоб знали, щоб пам’ятали і робили висновки.

Саме завдяки їх старанням ми сьогодні маємо змогу з першоджерел дізнаватися про події, які відбувалися на наших теренах більше як 100 років тому.

Продовжуємо цикл публікацій про Журавно й Журавенщину зі спогадів Василя Кунди і Василя Ленцика.

Християнство і загалом релігійне життя в Журавенщині було тісно пов’язане з життям Галичини та її центром, столицею Галицької Волости, містом Галичем. Покажчиком християнського життя Журавенщини може бути кількість манастирів у давнину. Старі акти згадують, що існував манастир у селі Манастирець коло Журавна.

Про нього згадується під роком 1448, що його власником був Станислав з Букачовець. Очевидно, що манастир мусів існувати далеко раніше від тієї дати. Було загальне переконання, оперте на традиційному переказі, що коло села Манастирець чи Старого Села був у давнину манастир. Про другий манастир згадується в Крехові, а саме, що Ягайло зробив даровизну Вашкові Креховецькому із земель в жидачівській землі і манастиря «Святої П’ятниці”. Крім того, згадують манастир в Бакоцині коло Журавна, який був знесений в році 1744.

Напевно, більше інформацій можна було б знайти в записках по церковних книгах, які невпали жертвою вогню чи воєнних дій. В парафії Любша переховувалась стара книжечка, оправлена в шкіру, в якій були списані метрики з років 1723-1728.

Форма тих метрик була приблизно така (цитую з пам’яті): «Аз, єрей Яков хрестив і св. миром помазав дщер Івана і Марії» і т. д. Не пригадую, чи в тих записах були родові прізвища. Це були одні з перших метрикальних вписів, які зарядив був єп. Йосиф Шумлянський.

Майже кожне село Журавенщини мало свою церкву, звичайно старші церкви були будовані з дерева, новіші муровані. В більшості дерев’яні церкви були в тих селах, які мали свої громадські ліси чи могли дістати на будову церкви від “колятора”, щоб дешевшою була будова церкви.

Участь у богослуженнях по селах Журавенщини була назагал дуже добра. Кожний член родини старався бути в неділю в церкві на Службі Божій, а коли не було можливо, щоб всі члени родини вийшли з дому до церкви, тоді ділилися: одні йшли рано на Службу Божу, а інші після полудня на Вечірню, яка відправлялась після полудня, коло четвертої години, з тим, що зимовою порою раніше, а літом пізніше.

Священики, що дбали за духове життя своїх вірних, влаштовували в своїх парафіях місії, які давали змогу обновити релігійне життя парафіянам, що із-за якихсь причин не хотіли йти до сповіді до своїх парохів. Хоча звичайно отці в час Великодного Посту запрошували до себе сусідніх священиків, так що кожний міг піти до сповіді, не стидаючись свого «єґомосця». Моральний натиск довкілля був такий сильний, що випадків якихось злочинів, розбоїв і т. п. було небагато. Вже від дитини батьки приучували своїх дітей, щоб вони кожного стрічного поздоровляли привітом “Слава Ісусу Христу”.

Коли який хлопець чи дівчина перейшли попри старшого й не поздоровили привітом «Слава Ісусу Христу”, то цей старший громадянин чи громадянка звертали хлопцеві чи дівчинці увагу, що так не личить робити, щоб переходити попри когось і не поздоровити. Як правило, кожний прохожий попри церкву чи хрест здіймав шапку й хрестився. Батьки дітей, яким звернено увагу, не тільки, що тим не зражувалися, але навпаки дякували тим, що таке поучення їхній дитині дали. Великий вплив мали тут священики, які не тільки в школі, на лекціях релігії вчили дітей християнських засад, пошанування Божих місць, батьків і старших, але теж пригадували у проповідях, як треба дітей виховувати, щоб з них виходили чесні й добрі християни.

Релігійність нашого селянина в Журавенщині проявлялась на кожному кроці його життя. Від народження до самої смерти його життя переплетене релігійними актами та обрядами. Перед Йорданом помазували одвірки хати і всіх господарських будинків хрестиками з тіста, приготованого на печення «Василів», або крейдою. Після Йорданських свят господар, покропивши хату свяченою водою, кропив теж усі господарські будинки, свою худобу й коней, сад і ціле подвір’я. Коли з весною випускали худобу на пасовисько перший раз, то це відбувалось із церемоніалом роблення хреста на порозі та покроплення всіх тварин, що виходили на пашу, свяченою йорданською водою.

Кожна праця починалась просьбою «Боже помагай». Працюючих уже на полі зустрічали звичайно поздоровленням «Дай Боже щастя», а відповідь звучала «Дякую, дай Боже й вам».

Релігійний дух віддзеркалювався теж в тому, що в більшості сини Журавенщини, які йшли на дальші студії до гімназії, після її закінчення вступали на теологічні студії. Батьки хотіли своїх синів бачити при престолах не лише тому, що це була престижева позиція, але й тому, що вони хотіли мати духовну особу серед членів своєї родини. 99 відсотків усіх перших інтелігентів із Журавенщини були духовні. Одними з перших, що стали священиками з Журавенщини, були: о. Роман Березовський, син священика із Ляхович Зарічних , о. Василь Кулик, парох і декан Зборова, схоплений большевиками у Відні 1945 р., о. Михайло Чорнєґа, який останньо був парохом Долини, о. Павло Джулинський, згодом радник Митрополичий і парох Церкви свв. Володимира і Ольги в Чікаґо, о. Яків Хом’як, останньо парох Облазниці й Журавна. Перед Першою світовою війною помер як студент останнього року теології Олександр Марицень із Любші, о. Антін Стельмах, ур. 1889, помер 1922, талановитий журналіст філософ.

По Першій війні стали священиками із Журавенщини о. Степан Кулак із Ляхович Подорожніх, о. Павло Кручок із Адамівки та Євген Іваник з Володимирець. Богословію закінчили теж: Ілія Кизимишин та Еміліян Кизимишин із Чертежа, Іван Паньків із Дубравки, Василь Лен-цик. Студентами теології з Журавенщини були Зенон Левицький і В. Чорнєґа, обидва з Володимирець, які однак із-за воєнних подій не докінчили студій.

На прощу до Гошева і Кохавини

Одним із виявів релігійного духа Журавенщини була масова участь в прощах до чудотворних ікон. Майже кожного літа люди йшли масово на прощу до Гошева й то організовано під проводом своїх парохів чи навіть цілого деканату або групами. До Першої світової війни люди наші йшли чи їхали фірами до Кохавини, де був латинський костел під опікою оо. Єзуїтів. Там була Чудотворна ікона Кохавинської Богоматері. Там оо. Єзуїти звичайно запрошували наших священиків, щоб у нашому обряді служили Службу Божу й проповідували. Після війни ще кілька років відбувалися туди прощі, але коли польський елемент, на чолі з польськими священиками, ставав чимраз більше дошкульним, то наші вірні перестали ходити туди на прощі, і хоча це було для декого багато дальше, йшли чи їхали підводами до Гошева. Така остання із великих прощ відбулась в 1937 р. У ній взяли участь тисячі людей. Організатором цієї останньої величавої прощі був о. Григорій Музичка, завідатель журавенського деканату.

На прощі з Журавенщини ходили наші предки і дальше — поза рідну землю. Ми маємо згадку про тих прочан в пропам’ятній книзі «Як то Русь ходила слідами Данила», Жовква 1907, в якій описана проща до св. Землі під проводом Слуги Божого Митрополита Кир Андрея Шептицького в днях від 5 до 28 вересня 1906. В цій прощі взяли участь з Журавенщини такі особи: о. Роман Березовський, парох Протіс, о. Йосиф Логінський, парох Володимирець, о. Лев Кордасевич, парох Ляхович Подорожніх, Василь Кулак — Ляховичі Подорожні, Максим Найда — Ляховичі Подорожні, Олеськів Стефан — Ізидорівка, Симеон Сікач — Тарнавка, Яким Сікач — Тарнавка.

Виявом релігійного життя і рівночасно свідомости було членство громади Журавенщини в Товаристві св. Ап. Петра, яке допомагало церквам. За рік 1908 Львівські Архиєпархіяльні Вісті подають такий звіт із Журавенського деканату: Вкладки зложили такі парафії: Баличі Подорожні, Лани Соколівські, Голешів, Ляховичі Подорожні і Зарічні, Ізидорівка, Мельнич, Новошини, Чертіж, Любша по 5 корон. Крім того, зложили поодинокі особи свої членські вкладки, а саме: оо. Чепіль, Р. Березовський, А. Ґриневецький та громадяни: К. Петришин, С. Мачоган, М. Слюсарчук, І. Беднарський, М. Височан, А. Тріщ, Ю. Ріп’як, Р. Маринець, Ю. Височан, П. Мельник, Нас. і Ан. Кулак, Іван Ленцик, Т. Пришляк, С. Благун, С. Жовнір, І. Думань, П. Беґей, І. Ґудзоватий, Д. Мартинович, А. Висп’янський, С. Бойчук, С. Пакеж по 1 короні.

Шукаючи за матеріялами про Журавенщину по різних журналах, натрапив я на допис із Журавна до «Руского Сіону”, журналу для священиків, що його видавав і якого головним редактором був о. д-р Сильвестер Сембратович, пізніший Галицький Митрополит і Кардинал. Це свого роду лист до редакції без підпису, але це мусів бути парох таки самого Журавна. Допис, що має заголовок «Допис от Журавна», порушує справу церковних комітетів, які автор уважає корисними, якщо вони дбають про порядок у церкві, але деякі комітети, як пише автор допису, вмішуються в церковні справи й хочуть бути свого роду контролерами священиків. («Рускій Сіон», січень 1873).

Добрий парох – добра громада

Релігійне життя було в кожному селі Журавенщини таким, яким був парох. Був у селі парох, що дбав про своїх парафіян, то й вони були добрими не тільки синами чи дочками своєї церкви, але теж були добрими членами свого народу.

В Журавенщині перед Першою і зараз після Першої світової війни більшість священиків була русофільських поглядів, але декотрі з них були добрими душпастирями. Після Першої війни з-посеред українців були дуже активні о. Северин Борачок, парох Яйковець, о. Йосиф Логінський, парох Володимирець, та молодий катехит в Журавні о. Юрій Боднар. У 20-тих роках Журавенщина мала перевагу в українських священиках. А саме у часі війни прийшов до Голешева о. Григорій Музичка, а зараз після війни прийшов до парафії Любша о. Василь Пилипчук (1920), о. Євген Гарасимович до Ляхович Зарічних (1922), о. Володимир Левицький до Володимирець (1922). З передвоєнних залишився дальше в Журавенщині о. Юрій Боднар. У 1926 році прийшов до Балич Подорожніх о. Іван Тимків, в 1934 р. до Дубравки о. Іван Недільський, а в 1935 році на завідателя до Журавна о. Іван Любомир Головацький.

Всі ці священики ще молоді або в силі віку розвинули дуже успішну діяльність на релігійному й національному полі. Журавенщина скоро почала підноситися, і вияв цьому ростові вона дала своєю участю у святі Українська Молодь Христові 1933 р., в якому взяли участь сотні молоді з Журавенщини. В Журавенщину, незважаючи на скрутну фінансову ситуацію, чимраз більше приходило часописів, особливо популярного релігійного «Христос — наша Сила”.

За цю релігійно-національну працю приходилось нашим священикам терпіти від польської місцевої влади. Місцева поліція своїми доносами до староства в Жидачеві оскаржувала українських священиків у протидержавній діяльності, й священиків дуже часто карали грошовими «штрафами”.

Церковний місячник «Нива” за січень 1925 р. подає пр., що о. Євгена Гарасимовича, пароха Ляхович Зарічних станиславівське воєвідство розпорядком з дня 7 травня 1923 р. ч. 2361 усунуло з парафії за те, що він «не почувається обивателем панства польського, відноситься ворожо до народности й панствовости польської.., супроти того залишення його в уряді церковнім виявляється небезпечне для порядку публичного». Протест до міністерства у Варшаві був безуспішний, хоча о. Гарасимовичеві не доказано ніякого злочину. Згодом одначе о. Гарасимович таки дістав дозвіл залишитись на цій парафії, хоча до кінця свого життя й панування Польщі він постійно мав клопоти з поліцією.

Останній «Шематизм», який був виданий в році 1944 зі станом духовенства на 1 січня 1944, виказує великі зміни у складі духовенства Журавенщини. Перед Другою війною померли: о. Василь Владичин (20. II.1939), який був старорусином, але його парафія Манастирець була одним із найсвідоміших сіл, о. Євген Гарасимович (12. III.1939), Ляховичі Зарічні, добрий організатор, великий патріот, любитель музики і диригент, ревний просвітянський діяч, радник Митрополичої Консисторії у Львові, о. Іван Рошак, парох Протіс (30. II.1941), о. Ва-силь Пилипчук, парох Любші і заслужений декан журавенський (17. II.1941).

Священиками в Журавенщині перед Другою світовою війною були: о. Лев Білоскірка — Любша, о. Микола Бобиляк — Ляховичі Подорожні, о. Юрій Боднар — Яйківці, о.Володимир Данько — Баличі Зарічні, о. Володимир Дідик — Баличі Подорожні, о. Володимир Дудикевич — Журавно, о. Євген Іваник — Сулятичі, о. Павло Кручок — Манастирець, о. Алексій Лазечко — Дубравка, о. Володимир Левицький — декан і парох Володимирець, о. Мирослав Максимович — Чертіж, о. Василь Мандзик — Новошини, о. Роман Павлюк — Протеси, о. Іван Потерейко — Мельнич, о. Йосиф Туроняк — Млинищі (дек. жидачівського, але Млинищі мали кращий зв’язок із Журавном), о. Теодор Фенин — Ляховичі Зарічні, о. Ілля Яців — Голешів, о. Яків Хом’як — Облазниця (дек. жидачівського, але теж була пов’язана з Журавном).

Після приходу большевиків в 1944 деякі священики виеміґрували (о. Юрій Боднар, о. Лев Білоскірка, о. Григорій Музичка ще з першим приходом большеви-ків 1939 р.). Зараз після приходу большевиків арештовано декана журавенського о. Володимира Левицького, якого вивезли на Сибір, де він відбув 10 років каторги. Були арештовані й вивезені інші священики, що відмовились перейти на сталінське православ’я. Яка доля інших — нам невідомо.

В часі так званого «Собору» від 8-10 березня 1946 р. «делегатами» із Журавенського району були о. Микола Бобиляк і о. Роман Логінський (останній був якийсь час на парафії Яйківці).

Очевидно, вони були спроваджені силою на це зібрання органами НКВД. («Діянія Собору Греко-Католицької Церкви у Львові 8-10 березня 1946»).

Світлина з фонду https://www.nac.gov.pl/

 

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин