Сага під назвою «Саакашвілі» в Україні триває. І це вже навіть не йдеться про конкретну людину. Це щось більше, і, судячи з усього цього маразму, що ми бачимо і чуємо останніми днями, важко зрозуміти, де правда, де брехня, хто винуватий і що робити.

Хто він такий, як сталося, що з найкращого друга України і Порошенка він перетворився сьогодні на його найбільшого ворога, який загрожує всій подальшій політичній кар’єрі не лише президента і його партії, але й усім без винятку партіям. Бо нинішній самостійний і непередбачуваний Саакашвілі нікому невигідний, і його бояться всі політичні сили. Цього нікуди діти. Час, коли на вершині олімпу були кілька передбачуваних політиків, які змінювали один одного, проходить.

Я згадую вислів Саакашвілі 5-річної давнини, на який ніхто тоді не звернув уваги: ви в Україні прораховуєте на три, максимум на п’ять ходів наперед, коли в Європі і світі вже давно все прораховують на десятки ходів…

Бажання використовувати Саакашвілі у власних партійних і владних цілях було спочатку у всіх. Один чоловік колись мені молодому казав: «ти за бич, а я вже на возі»… Щось схоже і з Міхо: він прораховував набагато далі і сам використав тих, хто хотів використати його. Юля, яка далеко непроста і досвідчена в українській політиці «леді», думала, що, допомігши прориватися Міхо через кордон, отримає політичні бонуси, вже у найближчі дні під ВР зрозуміла, що «грузин» йде своїм шляхом.

Андрій Садовий, який так «гаряче пафосно» прийняв «вигнанця» у Львові, в подальшому зайняв роль пасивного спостерігача із притаманною партії позицією для Саакашвілі: «поможи собі сам».

Колишні регіонали використовують його за принципом: чим гірше цій владі, тим краще нам. А у «фронтовиків» із грузином не вийшло з самого початку, коли Яценюк став для губернатора «злодієм», а з Аваковим «покидалися стаканами».

Я часто задаюсь запитанням: навіщо це йому було ? Адже, маючи харизму найбільшого ворога Путіна, реформатора і врешті президента незалежної держави, позбуватися громадянства задля губернатора навіть Одещини?!. Щось тут не клеїться…

Колишніх президентів, за винятком ідіотів, що випадково потрапили на олімп влади, не буває. Будь-який президент, якщо це не просто посада, а світогляд, унікальний спосіб думати, діяти, залишається президентом на все життя. В цьому сенсі Саакашвілі абсолютно точно відповідає своїй ролі. Можна скільки завгодно розповсюдити чуток про те, що він не самостійна фігура. Може, навіть так воно і є, проте, вибачте, коли він каже, що «бариги від влади» крадуть, і вони крадуть справді, коли олігархи як правили бал, так і продовжують, коли в армії генерали крадуть мільйони, а солдат не має сокири на передовій, щоб нарубати в холод дров і зігрітись, коли у Москві за Україну «рішають» медведчуки, то те, що говорить «несамостійний» Саакашвілі, виходить правдою…

Сьогодні все частіше можна почути, що нічого не змінилося після Майдану. Людей дістало, і дістала вже нова влада. Потрохи згасає надія. А ви, ті, хто були на Майдані, пам’ятаєте, що писало на головному банері?

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Ми як держава надто слабкі. Словами і ілюзіями. Як виявляється є наші уявлення про те що ми змінилися.