Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Хто переможе в україно-російській війні, інформаційній?..

Минулого тижня мене запросили до Луцька на зональну науково-практичну конференцію «Регіональна журналістика в умовах гібридної війни», яка відбулася за участі представників Міністерства оборони України, Міністерства інформаційної політики України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, членів секретаріату Львівської, Рівненської, Волинської обласних організацій НСЖУ, редакторів газет.

Як не спізнитись у відновленні довіри в суспільстві і яких помилок не можна припускатися, висвітлюючи конфлікт на сході України, – про це говорили, сперечалися дискутували журналісти і представники органів влади, збройних сил, громадські активісти.

«Письменницьке слово в обороні України” висловив Іван Корсак, член Національних спілок письменників і журналістів України, прозаїк, публіцист, громадський діяч. Одним словом, за організацію такої зустрічі треба поставити найвищу оцінку. Проте, хочу поділитися думками не про це.

Протягом дня учасники конференції обговорювали актуальні теми відродження “фронтової” (польової) преси як відповідь на виклики гібридної війни, ділилися думками про українську журналістику в сучасних умовах: шляхи та перспективи розвитку.

Було багато слушних думок, дівчата з Чернігівщини розповідали, як вони видають для армії і відправляють у війська газету. Пан Семерей, той самий Семерей, який власним коштом збудував на Карачуні телевежу, відновивши мовлення українських телеканалів на окуповані Росією Крим і кілька районів Донбасу, розповів про проблеми, з якими доводиться зіштовхуватися «технарям», щоб журналісти несли українське слово в російськомовне середовище.

Слухав це все, і якось було трохи некомфортно. Немає системності, відсутня організація, керованість цим процесом, врешті, навіть немає конкретних прізвищ, хто за це відповідає у державі. Все тримається на ентузіастах, волонтерах та доброчинцях. І це ми говоримо про «журналістику в умовах гібридної війни» на її четвертому році...

Ще в університеті у далеких 90-х нам розповідали про «інформаційні війни». Вони існували, напевне, з самого початку свідомого існування людства. Змінювалися тільки засоби передачі інформації і технології впливу на свідомість людей. Це особливо стало відчутно у нашому сьогоденні з розвитком телекомунікацій і особливо Інтернету та соцмереж. Пригадую анекдот ще радянських часів: на трибуні мавзолею стоять Олександр Македонський, Чингізхан і Наполеон. Мимо проїжджають на параді танки. Чингізхан каже: «Якби у мене були такі танки, я б захопив цілу Європу». Македонський, побачивши літаки, в захваті говорить, що якби він мав таку авіацію, то захопив би цілий світ. Наполеон у роздумах до своїх колег каже: «Якби я мав газету «Правда», про моє Ватерлоо донині ніхто б не знав…».

Як би це сьогодні не звучало прикро, але одними з перших, хто усвідомив значення і можливості впливу на суспільство цих новітніх технологій, був наш нинішній ворог – путінська Росія. Скільки б ми сьогодні не «плювалися» на якихось кисельових, соловйових і сатановських, треба розуміти, що вони – просто «говорящие головы», яких російська система використовує з конкретною метою.

Framing information - інформація, оформлена в необхідних рамках, завжди знайде свого споживача. Та фреймінг інформації неефективний доти, доки не буде побудовано каналів і способів доставки її до цільових аудиторій. Це завдання росіяни вирішують у різні способи:

- Створюють власні медіа, що формують суспільну думку на території противника. Наприклад, газета "Вести" та канал Russian Today, вже не кажучи про те, що основні російські канали фактично з інформаційних стали «пропагандистськими».

- Формують групи інтернет-тролів, які коментарями й оцінками впливають на рейтинг матеріалу. Весь російський Інтернет- простір просто кишить оголошеннями: "Требуются интернет-операторы! Работа в шикарном офисе в Ольгино! (г. Старая деревня), оплата 25 960 руб. в месяц. Задача: размещение комментариев на профильных интернет-сайтах, написание тематических постов, блоги, социальные сети. Выплаты еженедельно и бесплатное питание!" Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/fantomne-viysko-443418.html.

- Просувають контент на соціальних медіа. Наприклад, та ж Russian Today має більш ніж мільярд переглядів на Youtube, тоді як у СNN - менш ніж 200 мільйонів переглядів.

Можна тільки дивуватися впертості та послідовності, з якою російські медіа борються за право бути почутими. Наприклад, "Первый канал" проводить агітацію серед росіян, які вирушають за кордон. Мета - налаштувати трансляцію каналу в готелі, якщо він там не показує. Для цього потрібно просто роздрукувати інструкцію із сайту та звернутися із нею на рецепцію…

Фальсифікація та перекручування фактів у російських медіа настільки потужні, що можуть тягатися із Голівудом. Останній, щоправда, чесно інформує про те, що його картини - це марення. Російські ж ЗМІ видають маячню за реальність.

Викривити інформаційну картину реальності для того, щоб на наступному етапі підігнати реальність під свої лекала, - це своєрідний код російської культури.

Він був закладений Катериною ІІ, яка для створення міфу про велич російської імперії провела чималу роботу, наказуючи переписати та відредагувати писемні пам’ятки. Після Софії Авґусти Фредеріки Ангальт-Цербст-Дорнбурґ (справжнє ім’я Катерини) царська влада вдосконалила інститут цензури, а більшовики вивели пропаганду на недосяжний для того часу рівень. Їм вдавалося в режимі онлайн редагувати власну історію, ретушуючи фотографії, на яких були зображені вороги народу. Розвиток медіа в 21 столітті відкрив перед росіянами планетарні горизонти.

Цинічна брехня, яку використовує північний сусід, може викликати обурення та здивування. Бо і справді, як так можна на чорне казати біле. Та все стає на свої місця, якщо ми розцінюємо російські ЗМІ як основний інструмент ведення війни у новий час.

Концепція третьої інформаційної війни добре опрацьована та обґрунтована теоретиками "русского мира", такими як Дугін, Холмогорок, Лимонов тощо. В її основі - геополітична травма унаслідок розвалу СРСР, що розглядається як перемога США інформаційними методами.

Через 20 років Росія хоче взяти реванш, пропонуючи свою концепцію світового порядку. В якому, до речі, немає ні прав людини, ні української нації. Все це приводить до перегляду як правил, за якими існував світ після Другої світової, так і ролі та відповідальності конкретного журналіста.

А що у відповідь можемо протиставити ми?

В Україні війну з "кремлеботами" теж вирішили вивести на державний рівень, але з національними особливостями. Міністерство інформаційної політики в народі іменоване як «мінстець», оголосило про створення "Інформаційних військ України". Головна відмінність у тому, що російська "армія ботів" на зарплаті, яка сягає близько тисячі доларів, а українське інформаційне воїнство – на волонтерських засадах. Охочих "повоювати" в Інтернеті вирішили об'єднати під лозунгом "кожен твій інформаційний посил — це куля в свідомість ворога". Але з'ясувати, як саме ведеться боротьба з пропагандою, виявилося не так просто. Проблеми почалися вже при спробах визначити кількість "Інтернет-військ". За словами заступника Стеця Артема Біденка, організацією роботи "інформвійська" насправді займається зовсім невеличка група з двох десятків волонтерів і працівників міністерства. "Це волонтери, всього до 20 людей, вони у вільний час нам допомагають. Плюс я і два співробітника Міністерства інформполітики відповідаємо за організаційні питання"...

Як правило, ця група займається пошуком в мережі російських інформаційних провокацій, далі йде розсилка нашим «волонтерам» на ресурси, де розміщена ця пропаганда, і ті на «волонтерських засадах мали б щось робити…

А як працюють росіяни? Їхня "фабрика ботів" - справжній конвеєр з моделювання "громадської думки". Кожен має чітку рознарядку - 135 коментарів на визначену тему за 12-годинну зміну. Працюють у сучасних комфортабельних офісах та отримують стабільну зарплатню від 25 до 45 тисяч рублів на місяць. За поточним курсом це $ 500 – 900. (Тетяна Назаренко «Фантомне військо).

"Головна вразливість проекту "Інформаційні війська України" - це його волонтерські засади. Люди працюють, коли мають час та можливості. Відтак є ризик, що в один момент не буде ні часу, ні можливостей і операція пройде з мінімальним ресурсом. Наші "війська" завжди на крок позаду, бо реагують на подію. Вони це роблять системно, злагоджено і успішно, але вони борються "проти". Важливо виступати "за", тобто йти в наступ і нав'язувати свій сценарій. Але рішення щодо цього скоріше за все не у компетенції інформаційних військ. Бо якщо наступати, то потрібно мати чітку ідеологію і контент, розроблений на її основі - вважає представник комунікаційної агенції «Crespo» Сергій Трухімович.

Якщо хтось думає, що в Україні такий стан з інформаційною протидією через те, що нема ким робити, то глибоко помиляєтеся. В Україні існують спеціалізовані центри по роботі з інформацією, пропагандою, контрпропагандою та кібербезпекою. Але держава їхніми послугами не користується.

Наприклад, як стверджують викладачі Інституту спецзв'язку і захисту інформації КПІ, вони неодноразово зверталися до Міністерства інформаційної політики з пропозиціями протидії російській інформаційній агресії. Викладачі закладу регулярно проводять лекції на теми інформаційно-психологічного протиборства в умовах війни для всіх охочих та для спеціалізованого кола науковців спецслужб. Втім, кажуть, що представники міністерства ці пропозиції ігнорують. У приватній розмові розповідають, що одна із зустрічей з цього приводу з міністром Стецем завершилась з'ясуванням: "хто, що бачив в АТО...". Хоча фахово боротися з пропагандою можуть вже курсанти інституту та інших спеціалізованих вишів, починаючи з другого курсу. І вони готові це робити. Тим більше, що особливих витрат з боку держави це також не потребуватиме. Всі вони зводяться до закупівлі необхідних комп'ютерів та канцелярського приладдя…

Далі, а що каже Міністерство оборони України, яке «з’їдає» 100-мільярдний шмат бюджетного пирога. Невже до цього часу не визріла ідея створити в структурі міністерства підрозділу аналогічного російському "Війська інформаційних операцій", не просто з відповідним забезпеченням, а найновішим технічним забезпеченням. Бо доцільність інформаційних військ для країни, що потерпає від гібридної війни, не стоїть, це є життєвою необхідністю України. Обговоренню підлягають підпорядкування, структура, цілі, функції, методи та ефективність їх діяльності. Екс-голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж переконаний, що займатись інформаційним фронтом «зобов'язані» всі спеціалізовані структури: і СБУ, три види розвідки, РНБО, Міністерство інформполітики, але все має керуватись одним потужним центром. Щоб робота була системною, комплексною, зі спеціалізованим технічним забезпеченням. Хто їх готує, які є аналітичні центри, з якою метою, хто фінансує, як подає, яким чином, найголовніше — як їх нейтралізувати".

Окрема тема – висвітлення війни на Сході. Скажіть, вам «подобаються» меседжі від речника АТО: вбито… поранено… стріляли… Вони просто пояснюють, що сталося. Оце і все. А що робиться на територіях, як живуть там місцеві, що вони думають, про що говорять, врешті, за кого вони?... Адже, потужна обробка і людей в зоні АТО проти України просто так не проходить. Перемога у війні - це перемога в головах, а не на полі бою. Сьогодні мало заперечувати російську неправду, потрібно говорити українську правду — треба, аби вона була доведена, щоб її сприймали прості люди. Саме так можна нейтралізувати будь-які негативні інформаційні ворожі потоки.

«В умовах сьогоднішньої війни застосовувати примітивні методи контрпропаганди на кшталт "ми не бандерівці", "укри не копали Чорне море", "не вбивали снігурів" і т.д. - є недієво і неефективно», - каже академік Володимир Шевченко.

Ну і насамкінець. Ускладнює протистояння інформаційній агресії відсутність в Україні законодавства, на підставі якого держава отримала б право створювати інструменти для такої боротьби. Фактично, ця сфера регулюється єдиним законом "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки". Також цей документ чи не єдиний, в якому згадується термін "інформаційна безпека". Там вона визначається як "стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації".

Цей Закон не може повною мірою відповідати викликам сьогодення. Він приймався для умов мирного часу і не передбачав необхідності протидії цілеспрямованій інформаційній агресії, а отже, є застарілим. Врегулювати проблему вирішили створенням Концепції інформаційної безпеки держави, розробкою якої займалося Мінінформполітики.

Визначення терміну "інформаційна безпека" у документі фактично позичене з тексту згадуваного вище закону, але у дещо скороченому вигляді. Центральним органом, який мав би опікуватися інформбезпекою і координувати її забезпечення, є РНБО. Виконавці: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Служба зовнішньої розвідки.

Цікавий момент: впроваджувати Концепцію планують через розробку нових нормативно-правових актів тими структурами, які потім їх і виконуватимуть. Скільки часу відводиться на цю підготовку, Концепція не визначає. Окрім того, передбачається розробка десяти державних програм у сфері інформаційного мовлення, розвитку IT-галузі, доступу до Інтернету, наукових розробок тощо. Тут також не передбачено жодних термінів виконання. Врешті про кошти на ці скажу прямо недешеві заходи теж не передбачені…

І виходячи з цього всього, підводжу підсумок: на сьогодні питання доцільності інформаційних військ для країни, що потерпає від гібридної війни, не стоїть - це вже є життєвою необхідністю існування держави Україна.

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин