Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Депортація українців – сторінка історії, що досі не прочитана

5 травня у бібліотеці-філії Жидачівської РЦБС села Млиниськ відбувся захід, присвячений трагічним сторінкам в історії українського народу – примусовій депортації українців з етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини. Свого апогею політика примусового виселення, що тривала кілька років (1945-1948), досягла в березні-квітні 1947 року, коли за кілька тижнів із рідних домівок було виселено 140 тисяч осіб. Цілі села залишились пусткою та були знищені дощенту.

У ті важкі роки війни, переслідувань, виселення сотні українців знайшли свій прихисток на теренах Жидачівщини. Понад 25 родин осіли і в с. Млиниськах. У 70-ту річницю наймасовішої депортації під назвою «Операція Вісла» бібліотекар Оксана Андрусишин вирішила зібрати за одним столом жителів села, родини яких потерпіли від нелюдської політики радянського уряду Польщі.

«Коли ми від’їжджали, був 1945 рік (знаю це вже зі спогадів своїх родичів). На виселення дали дві години. Що могли зібрати за такий короткий час? У нас були коні, то на фіру взяли що могли, посадили троє дітей і поїхали. По дорозі казали, що поляки забирали навіть те, що люди мали на возах. Ніхто не знав, куди він їде. Тато казав, що направляли у Тернопільську область.Дорогою ми зупинились тут (на Жидачівщині. - Ред.). Нам на кордоні дали документи, що нас повинні забезпечити житлом. Були люди, що й того не мали. Села палили. Казали, що поляки назвали ту акцію «чорна мітла». Це село, де жили мої родичі, заросло лісом. Коли приїхали сюди, були дуже важкі часи, їсти не було що, люди ходили по селах просили. Влітку ми, діти, збирали колоски на полі, за це нас бригадир виганяв. Ті зібрані в торбинку колоски вдома мололи на жорнах. Але жили всі дружно. Сьогодні маємо молитись та просити Бога, щоб не було війни, панував мир і спокій, щоб Україна була єдиною, нероздільною. Треба любити один одного, до церви ходити, молитись», - звернулась до присутніх Катерина Павлівна Кравець, яка поділилась своїми спогадами.

Катерина Михайлівна Мацько (Клиса) до виселення жила з батьками в с. Протісне на Лемківщині. «Селяни були виселені в 1946 році. Всі з села якийсь час переховувалось у лісі. У нас вдома залишилось двоє теляток, то я з татом ввечері пішли їх напувати. На ніч закрились в хаті. Партизани ходили по селу й перевіряли, чи хто не лишився. Прийшли до паралізованої жінки, яка вже 8 років не ходила. Зайшли до хати, один засвітив лампу й хотів стріляти, але інший з нашого села його стримав, сказав не стріляти, бо ця жінка неходяча. Прийшли до нас, але ми не відкрили. На другий день лісом з боку Закарпаття надійшла польська армія. Йшли оден попри оден - так їх було багато. В лісі зачалася стрілянина, знайшли криївку. Зайшли в село. На ріці вже моста не було, зірвали. Всі пішли вбрід, хто на фірі, хто пішки з діточками переходили через Сян. На другому березі вже була застава. Поляки всіх хлопів, які ще були (20 чоловік), хотіли забрати, але жінки, серед яких і моя мама, пішли на заставу і стали плакати, що затримали хлопів. Один із керівників сів на коня, поїхав на перемовини, і всіх відпустили. Село за нами горіло... На заставі нас пописали. Хто пам’ятає с. Уст рики, там була залізнична станція. Людей разом із худобою заганяли в товарняки. Так ми їхали. Ставали в Самборі, потому нас привезли до Жидачева, а тут хто куди. Ми заїхали в Млиниська. Ніч перебули в стодолі, а потім знайшли нам хату. В нашому селі лишилося 4 хати, що не згоріли».

Села Арламів, Ліщина, Устрики, Берездовець, Новий Сад (сьогодні Війско) – це місця, з яких примусово виселені тисячі українських родин, багато з них сьогодні мешкають у Млиниськах. «У с. Військо ще залишились будинки виселених українців, а от вже якщо йти на Арламів, то там тільки великий білий будинок залишився, який пізніше слугував відпочинковою базою для урядовців», -0 пригадують очевидці.

Ведучі заходу Марія Дяченко та Оксана Андрусишин підготували добірку історичних матеріалів про операцію «Вісла», музично-літературну частину представили директор Народного дому Андрій Фастнахт, а також Марія Воробець, Наталія Опока, Валентина Матвіїв, Кароліна Опришко, Стас Полевода.

Перед учасниками заходу, учнівською молоддю села виступили священик о. Роман Харків, директор школи, вчитель історії Дмитро Теофілович Багрій, керівник відділу культури і туризму Жидачівської РДА Зіновій Тимофтевич, директор Жидачівської РЦБС Любов Янклевич, млиниський сільський голова Світлана Бережанська.

Вчитель української мови та літератури Ярослава Кравчук, батьки якої також зазнали виселення, розповіла кілька штрихів про те, як жили українці до виселення: «У селі було чотири приватні крамниці. Люди у 1934-36 роках самотужки збудували читальню, діяла «Просвіта», був 50 особовий мішаний хор, яким диригували Петро Коростенський та Василь Гривнак. Михайло Гривнак читав людям заборонену історію України-Руси М. Грушевського. На цих теренах народився і славетний композитор, автор музики до Гімну України Михайло Вербицький. Батьки часто згадували своє село, дитинство. Радію, що змогла відвідати це село, вірніше, ту місцевість, що від нього залишилося. Старі хрест, яблуні нагадують, що тут колись буяло життя. Село було спалене дощенту. Привезли батькам грудочку землі з того праотчого дому».

Бібліотекар Оксана Михайлівна провела кропітку роботу зібравши чи не найповніший перелік осіб, які оселились у с. Млиниськах після примусової депортації. Це зокрема родини: Попович Іванни Миколаївни, Яцули Павліни Григорівни, Сміхур Федора Григоровича, Дяків Ганна Павлівни, Комарницької Ганни Антонівни, Федів Катерини Михайлівни, Гутник Ольги Василівни, Суски Марії Дмитрівни, Пеняк Катерини Василівни, Мацько Катерини Михайлівни, Кравець Катерини Павлівни, Цицик Євгенії Павлівни, Свередюк Марії Павлівни, Новак Катерини Михайлівни, Федаш Ганни Макіївни, Слюзар Марії Онуфріївни, Копійчак Катерини Павлівни, Олеськів Ольги Ільківни, Андрусишин Броніслави Василівни, Калапач Петрунелії Михайлівни, Антоніщака Ярослава Миколайовича. Відійшли у кращі світи: Прокопишин Михайліна, Загорбенська Ольга, Яцула Петро, Федецька Ганна, Федецький Степан, Белей Степан, Белей Марія, Белей Іван, Вовчак Михайло, Мацько Оксана, Белей Марія, Слюсар Микола, Лопушинська Катерина, Гладьо Павліна, Гладьо Катерина, Гладьо Микола, Гладьо Іван, Кравець Василь, Кравець Дмитро, Кравець Єва, Цицик Пелагія, Клиса Катерина, Клиса Степан, Клиса Леонора, Клиса Іван, Кость Микола, Даньків Іван, Даньків Василь, Даньків Ярина, Гресько Софія, Гресько Марина, Антоніщак Мілька, Антоніщак Антін, Кравець Степан, Павук Ганна, Павук Михайло, Бац Іван, Кость Пелагія, Бовдур Катерина, Павук Дмитро, Олексів Ганна, Вовчак Марія, Вовчак Іван, Маришко Тетяна, Маришко Семен, Коростенська Павліна, Білик Іван, Білик Марія, Гладьо Микола, Коростенський Дмитро, Гутник Юзефа, Мацько Ігор, Белей Марія — це імена які вдалося встановити, адже досі не було жодного подібного реєстру.

Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"