Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Війна, якої немає. Солдати, яких «не існує»… Частина IV

«Прогулянка» на позиції

Нам виділили двох супроводжуючих: друг «Форпост» і друг…

 

Друг «Марадона» люб’язно «позичив» мені каску і бронежилет. Іван тішився, що йому каску і бронік дав сам «Червень», тому дорогою більше переживав за каску, аніж щоб ненароком не наступити на міни, головки від яких, як я писав у попередніх матеріалах, стирчать з асфальту як гриби після дощу.

 

Короткими перебіжками, тримаючи дистанцію, долаємо невелику ділянку зарослого високою травою поля. Тут небезпечно, кажуть наші «провідники»: снайпер, «зараза», засів метрів за 800 і лупить… Що для снайпера ті метри, тим більше, що ми розповідали про «араттівську» снайперку, яка б’є за 2,5 км, проте, як нас запевняли, «мертві» кулі летять до 5 км.

Слава Богу, без пригод. Заходимо в «житловий» сектор. Якщо з часом він і буде житловим, то не скоро: зрешечені осколками паркани, які тут із металопрофілю. Будинки. У цього знесло дах, у того, з добротної цегли, міна пробила стелю, і всередині всі стінні перегородки розвалені. Поряд старенька хатинка, такі, як і у нас ще полишалися по бідніших селах. Тут теж вибиті вікна, подірявлені дахи. Війна не перебирає, де багаті, а де бідні. Хлопці, навпаки, розказують, що спершу стріляли по «найбагатших» хатах, бо, виявляється, саме там на початках облаштовувалися з комфортом спочатку їхні, а потім наші. Це вже з досвідом прийшло, що позиції треба обирати непримітні і добре захищені.

Проходимо біля вщент розбитого місцевого універсаму, на якому видніється українське побажання «сепарам» з використанням сороміцьких слів. Нізвідки, приєднавшись до нашої групи, друг «Святий» з гордістю показує на напис і акцентує: «Це я…».

Поряд кафе «Ласточка». До війни, кажуть місцеві, тут полюбляли справляти дні народження і весілля. Судячи з того, як кафе виглядає, весілля тут ще довго не справлятимуть.

Справи церковні

- Давайте ми покажемо вам церкву, - пропонують наші супроводжуючі.

Ми переходимо на другий бік дороги. Десь справа чути відлуння вистрілів і вибухів. Ми за інерцією дивимось на хлопців, а вони заспокоюють, що це далеко, десь з кілометр від нас…

З першого погляду цю непримітну будівлю не назвеш церквою. Не знаю, з чого її переобладнали, але церкву ця розбита будівля нічим не нагадує. Ми входимо до середини - і, як годиться, «Слава Ісусу Христу. Впадає у вічі розбитий іконостас. Вікна відсутні, підлога вся порозбивана, стіни вищерблено дивляться кінцями осколків. На стіні збереглося кілька ікон, біля зруйнованого іконостаса припертий хрест. Ми цікавимося у побратимів, чи не взяли вони собі з цього місця ікони до каплички. Друг «Форпост» хитає головою, що ні, і розповідає історію, пов’язану з цим та іншим храмом Широкіного. Адже і до сьогодні у селищі знаходиться справжній красивий храм…. Щоправда, двері нині у ньому зачинені, а храм замінований «сепарами», які відходили з селища. До священика храму було лояльне ставлення з боку українських бійців. Він займався, окрім служіння Богу, ще й «волонтерством» у Широкіному: брав у наших продукти харчування і розвозив по селу «гуманітарну допомогу». Все було б нічого, якщо б одного разу наші не вичислили, що батюшка возить своєрідну «військову гуманітарку» на той бік… Так у бусику з боєприпасами та снарядами для сепаратистів батюшка відправився спокутувати гріхи на небо…

Хто стріляв по церкві? Та вони ж і стріляли. Не спеціально, звісно, але коли йде війна, ніхто не розбирає, де що і чиє.

Українська абетка і радянська свідомість

Поряд із церквою - школа та дитячий садочок. "Я дуже злий! Слава нації!" – написав хтось на шкільній дошці в місцевій дощенту зруйнованій школі, звідки вибивали російський спецназ. Дитячий садочок із проваленими стелями – наслідок прямого попадання 120-мм міни - це окрема тема. Дивлюся на розбиті кулями шафки з дитячим одягом, змінним взуттям, на ліжечка і посуд, що під ногами, з якого давали, мабуть, смачні дитячі обіди, і розумію, що так, я теж ненавиджу зло, яке прийшло на мою землю. А на стіні висить українська абетка, на полицях книжечки українською, синьо-жовті фарби і відтінки. Звідки взялася ця ненависть до українського? Невже 25 років сиділа глибоко і аж тепер вийшла назовні? Ні, я заберу цю абетку, яка посічена шрапнеллю, заберу «Українську мозаїку», бо все одно вони тут пропадуть. А коли нарешті все закінчиться – обов’язково приїду і віддам вже в український садочок…

Виходимо із цього зруйнованого «дитячого світу», і до мене доходить, чого воно так: українська абетка наклеєна на картонці з радянськими піонерами… Глибоко в головах те радянське і сформувало цю ненависть до українського, яка тліла і врешті з допомогою путінських «братів» розгорілася вогнем.

Тут все пропахло війною

Спускаємося нижче по дорозі, і перед нами обгорілі два КрАЗи: один наш, один їхній. Наш перевозив боєприпаси і був знищений їхнім РПГ. Загинуло кілька бійців. Як знищили їхнього хлопці, відповіли лаконічним: «відомстили». Йдемо далі, і побратими розповідають про ці вулиці: там було гніздо, тут стояв кулемет, звідси била «зушка»…

«Широкине - місце, яке перевіряє нерви на міцність, а запах смерті - то вітер просто з москальського боку», - посміхається «Форпост». Проходимо повз колодязь. Тут кажуть, що треба бути дуже обережним: нещодавно виявили розтяжку на стежці, де вже місяцями ходять. Бог милував, а криниця - це місце, де точно може бути заміновано. У самих колодязях плавають здохлі миші.

«Яка розрада на війні, адже можна і «поїхати мізками», - запитуємо у хлопців.

- Лікуємося сміхом! Адже якщо над страшним сміятися, то воно стає смішним. Позиції ворога настільки близько, що вони, ймовірно, часом чують наш сміх. Жарти, звичайно, специфічні. Як у нас кажуть, чорний гумор: о, собака гавкає! Значить, обстрілу не буде! (З рації лунає команда: «У траву»). Ееее... Ну, секунд 10 точно не буде!

Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"