Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Війна, якої немає. Солдати, яких «не існує»…

Війна. Сухою мовою науково-історичних визначень не передати повноту і трагізм цього короткого слова. Недарма люди, що пережили страхіття Другої світової, бажаючи миру, вкладали в ці слова дуже глибокий зміст.

Уже третій рік на теренах нашої держави йде війна. Розпочавшись у 2014, на початках це справді виглядало як антитерористична операція із захисту державності на сході України від російських провокаторів-терористів, які пройшли «школу» в Криму, та обдуреного пропагандою місцевого контингенту населення. І, можливо, АТО швидко би й завершилася, якби не пряма агресія з боку путінської Росії. Саме із цього часу АТО переросла у справжню війну, яка за різними оцінками забрала більше 10 тис. вбитими та більше 30 тисяч пораненими.

 

Впродовж цих всіх трьох років українське суспільство по різному реагує на війну: від загального патріотизму і добровільної мобілізації на початках до прояву співчутливої збайдужілості на сьогодні. Може, і гостро, проте це моя персональна думка.

 

Сьогодні війною «там» переймаються хіба що волонтери та ті, хто насправді пройшов війну на передовій. Всі інші зі співчуттям слухають щоденні повідомлення про вбитих і поранених, проте війна для нас є щось далеке, допоки не привезуть когось з «Героїв»…

Наприкінці року в грудні ми надрукували інтерв’ю з Андрієм Гергартом - «Червнем», який є командиром 8-го батальйону «Аратта» - Української добровольчої армії». Вона поки що є невизнаним збройним формуванням, бійці якого воюють на передовій чи, як самі вони кажуть, – «передку». Наші читачі мали змогу почути і відчути настрої, які є там. Під час інтерв’ю Андрій, розповідаючи про те, що відбувається на війні, неодноразово акцентував: «Це треба бачити…».

У свій час на початку 2015 року я здійснив журналістську поїздку Одеса-Очаків-Миколаїв-Маріуполь. Тоді зробив серію матеріалів про наші військово-морські сили, їх готовність до можливої інтервенції з боку Росії. Тому, коли Андрій запропонував сприяти у поїздці «на передову, де стріляють», я погодився. Довго чекати не довелося. Чисто по військовому Андрій зателефонував та сповістив, що завтра виїжджає машина, і він їде з редактором новороздільської газети «Вісник Розділля», нашим земляком з Голешева Іваном Басарабом. Дісталося на горіхи від дружини не стільки за те, що погодився, як за те, що не порадився…

Вже повернувшись звідти і зібравши чимало безцінного журналістського матеріалу, я ніяк не міг визначитись, з чого розпочати цю розповідь про війну, оскільки основним задумом перед поїздкою було назбирати відеоматеріали, щоб пізніше все-таки створити фільм. Проте, «кіно» не є такою простою річчю, особливо, коли пробуєш вперше. А чекати і зволікати – далі нікуди. Тому вирішив сформувати все побачене у кілька матеріалів.

Хто сьогодні воює на Сході

На війні багато чого незрозумілого. Якщо спитати людину , яка справді має стосунок до війни на Сході, то однозначної відповіді на це питання не отримаєш. Тому що є офіційна інформація, яка говорить, що воюють ЗСУ і Національна Гвардія, а є реалії, які свідчать, що на самому переді, перед армією і безпосередньо сепаратистами стоять хлопці з колишніх добробатів… Офіційно їх там немає, але, як сказав комбат морпіхів, з яким довелося спілкуватися, якщо цих хлопців заберуть, то буде повний…

Фактично майже всі колишні добробати, окрім Украї́нської доброво́льчої а́рмії (УДА — добровольче військове формування, утворене в рамках Національного Руху «Державницька ініціатива Дмитра Яроша» (Національний рух «ДІЯ»), після виходу Дмитра Яроша та його однодумців із руху «Правий сектор») легалізувались і «влились у структурні підрозділи Збройних сил. УДА почала створюватися на початку 2016 року на базі підрозділів Добровольчого українського корпусу, що брали участь у бойових діях у зоні проведення АТО — 5-го і 8-го батальйонів та медичного батальйону «Госпітальєри». Саме ці хлопці тримають лінію оборони в Широкіному. Без офіційного статусу, без зарплат, без соціальних пільг і навіть без права загинути, бо своїх побратимів, які загинули, вони офіційно проводять як «волонтерів», щоб сім’ї героїв отримали допомогу.

Якщо говорити про зброю, то вона здебільшого здобута в боях. Боєкомплектом діляться ЗСУ. А як не поділишся, коли ці хлопці прикривають фронт? Доходить до того, що й стрілецьку зброю, якої не вистачає, банально доводиться купувати( ?!).

Допоки буде ця «невизначеність» і чи раптом після закінчення АТО не доведеться «відповідати», оскільки «офіційний» статус добробату - «незаконні збройні формування». Дарма що Президент вручає нагороди. Бог знає, як ще все може повернутися, тому одна надія на Дмитра Яроша, який вніс до Верховної Ради України законопроект про Українську добровольчу армію. Основними завданнями УДА є: захист України від зовнішньої збройної агресії, виконання бойових завдань у зоні проведення АТО у взаємодії із силовими структурами України, мобілізаційна робота, бойова підготовка, патріотичне виховання, підвищення обороноздатності країни.

Дорога

До 8-го Добровольчого батальйону УДА, який розмістився на колишній відпочинковій базі «Алые паруса», що знаходиться близько 14 кілометрів від Широкіного, нас супроводжували земляки-новороздільці Олег Альфавіцький на псевдо «Альфа» та Андрій Копичин на псевдо «Марадона». Олег – колишній афганець, Андрій у свій час перспективно займався футболом (звідси і псевдо), за рік «служби» у «Аратті» настільки яскраво і креативно проявив здібності до військової справи, що це вразило і побратимів, і комбата, який нещодавно призначив «Марадону» своїм заступником, відповідальним за лінію оборони у Широкіному. Щоправда, про це ми дізналися вже на місці.

Загалом дорога до Маріуполя зайняла 24 години. За цей час встигли поговорити про всяке, утім про свої бойові будні бійці розповідали стримано, мовляв, усе побачите та почуєте на власні очі.

Перші блокпости ми побачили по дорозі у Запорізькій області: без перевірки документів, просто бетонні блоки, які треба об’їжджати. Час від часу по дорозі проїжджають військові автомобілі. З наближенням до Донецької області їх зустрічалося все більше. Кілька разів ми зупинялися по дорозі, оскільки їхали цілу ніч без відпочинку: точніше, без відпочинку на одних «редбулах» їхав «Альфа», а ми навіть з Іваном кімарили.

На жаль, не було часу поспілкуватися із місцевими. Хлопці на наші запитання, як сприймають місцеві, відповідали: по-різному… Десь по обіді наступного дня мидобралися до бази «Аратта». Це колишня база відпочинку «Алые паруса». До речі, всі ці місця, які сьогодні щодня звучать по телевізору як точки дотику, колись були курортними на березі Азовського моря. Пансіонати, бази відпочинку, котеджі і цілі комплекси – сьогодні це все використовується нашими хлопцями-добробатівцями і Збройними силами. Таке життя. Судячи з пересічного погляду людини, яка служила у війську, – відпочинкова база перетворилася на військову частину: пропускний пункт, де бійці з автоматами й готовністю їх застосувати пізнають побратимів і пропускають на територію.

Триповерхова будівля є саме тою базою, де розміщуються «араттівці». Тут вони відпочивають, тренуються, набираються сил, щоб змінити побратимів із передової у Широкіному. На базі їх кількасот. На жаль багато що в цьому матеріалі буде з трактуванням «приблизно». Не тому, що не знаємо, а тому, що читають нас і вороги. Саме з цих причин хлопці інколи ховають обличчя в Балаклави, а спілкуються між собою не по імені, а на «псевдо».

Нас з Іваном відвели до «комбата «Червня», який прийняв нас у своєму «штабі». По кутках, де живе і працює Андрій, стоять заряджені автомати, а на столі – гранати. Нас розмістили у сусідній з комбатом кімнаті і теж дали гранату, попередньо провівши інструктаж, як нею користуватися. В приїзду була інформація, що очікується напад на базу з боку «сепарів». І коли на початку це все сприймалося якось так, то як о другій ночі почався «рух» під казармою, прийшло розуміння, що це все не жарти.

Якщо говорити серйозно, то жартів тут взагалі немає, оскільки на кону немало-небагато - людські життя. А хлопці вже втрачали друзів. Тому дисципліна, яка панує тут, заслуговує на окрему тему.

Якщо чесно, то їдучи в Широкіне, мав уявлення про те. що відбувається там не найкраще, і в основному було воно сформовано через ЗМІ, які чомусь бачать тільки п’янки, неорганізованість та безгосподарність військових. Чесно, тут, в «Аратті» зовсім все по-іншому. Перше – це жорстке «табу» на алкоголь. Так-так, хлопці не п’ють і роблять як не дивно, це свідомо. Я протягом цих днів пробував дізнатися, як так, коли всюди розповідають зворотне, тут все по- іншому. Виявляється, три роки війни багато чому навчили, особливо тих, хто прикладався до оковитої…

Андрій ДАНИЛЕЦЬ. (далі буде...)

Вікіпедія:

Війна - надзвичайний стан, до якого спонукають націю, державу чи світову спільноту міждержавні суперечності, що нагромадились на попередніх етапах суспільного розвитку. Крайнє загострення цих суперечностей, що не могли бути розв'язані іншими методами (політичними, дипломатичними, економічними), призводить до застосування зброї.

Війни поділяються на світові, міжетнічні, регіональні, національно-визвольні, локальні, громадянські та ін. Розрізняють війни загарбницькі та визвольні. Загарбницька війна - це захоплення чужих земель, підкорення і пограбування незалежних, суверенних держав і народів. Визвольна війна - це захист народом своєї споконвічної території, своїх матеріальних і духовних надбань, національних традицій.

Війни, незалежно від їх характеру, справляють згубний вплив на поступальний розвиток людства - ламаються міждержавні кордони, руйнуються економічні ресурси держав, знищується людський потенціал нації, відбувається духовне зубожіння цілих народів…


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"