Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Облога турецькими військами табору польського короля Яна ІІІ Собеського поблизу Журавна. Журавненський трактат 1676 р

Польсько-османська війна 1672–1676 років має особливе значення і для польської, і для української історії. Для польської – як одна з наймасштабніших воєн за весь час існування Речі Посполитої аж до часу її поділів. Для української – це результат тимчасового включення частини української території до складу Османської імперії.

Театр бойових дій не оминув і наше містечко Журавно, саме тут судилося завершитись польсько-османському протистоянню і на деякий час підтримати мир між двома могутніми імперіями Сходу та Заходу.

Територія, де був розташований польський військовий табір, знаходилась на правому березі Дністра. Зі сходу його охороняла крута і багниста течія Дністра, з південної сторони - лісисті пагорби, що сягали до р. Свічі, із заходу невеликий лісовий комплекс, званий Діброва, з північної сторони також заплава крутої течії Дністра. Такий опис території, переданий польськими істориками, які опиралися на малюнок Йоганна Роде. Невідомим є у вітчизняній і зарубіжній історіографії план, накреслений в тому самому часі невідомим автором, напевне, секретарем папського нунція, а знайдений польським істориком Мареком Вагнером в «Римських Теках», що підтверджує всі елементи вищезгаданої території.

Вночі з 24 на 25 вересня під польським табором з’явилися перші татарські чамбули під проводом Кагли Селамета і Нуррадіна Сефе Герея, що розташувалися на пагорбах за Свічею. Зранку 25 вересня Ян ІІІ Собеський вивів на поле перед табором вишикувані до бою гусарські і панцерні хоругви, в цей час частина солдатів працювала при копанні оборонних валів та редутів. Ян ІІІ та його офіцери сподівалися на татарський наступ, проте орда виступила з провокаторськими діями, знищуючи довколишні села. Після дрібних сутичок відступила за Свічу, натомість поляки та литвини сховалися в таборах.

Наступного ранку, 26 вересня, татари знову з’явилися, але вже під командуваннями Селім-Герея (3-4 тисячі ординців), які перейшли Крехів і підійшли під польський табір. Тим часом Ян ІІІ направив проти татар групу 30-35-панцерних хоругв, налічуючи близько 3 тисячі солдатів. Того самого дня над Дністром татари замкнули всі дороги до Журавна, блокуючи польські комунікаційні лінії, проте не зовсім вдало, оскільки під вечір до табору прибув коронний гетьман Станіслав Конєцпольський з 2-3-тисячною групою солдатів, таким чином збільшивши чисельність королівського війська до 38 тисяч.

Очевидно, 27 вересня з табору з-під Галича вирушив 100-тисячний корпус Ібрагіма Паші, йдучи правим берегом Дністра. Шлях проходив через Блудники, Войнилів, Монастирець до Мельнич. Так турки дійшли до р. Свічі, вийшовши в районі села Маринки на територію майбутніх воєнних дій.

28 вересня окремі турецько-татарські відділи перейшли через переправу над р. Крехівкою, плануючи оточити поляків зі всіх сторін. Як Ян ІІІ підозрював, татари появилися з лівого берега Дністра, де ще не були збудовані фортифікаційні споруди. Татари мали на меті оточити табір королівських військ, проте наткнулися на сильний артилерійський вогонь і змушені були відступити.

29 вересня зранку Ібрагім Паша зорганізував дві сильні групи з військовими одиницями османських військ на правому крилі і з татарськими відділами на лівому крилі, що розмістилися над р. Свіча. Одночасно Ян ІІІ вивів з табору власні одиниці, шикуючи їх на площині від озера, розташованого біля Журавна в районі сіл Мазурівка і Любша. Лінія фронту була розміщена невеликим півколом довжиною 4 - 4,5 км, а тили охоронялися табірним валом. Шикування королівських військ Яна ІІІ Собеський влаштував таким чином, щоб мати змогу і чинити опір ворогові, і вести наступальні дії, так як польські війська були дуже добре пристосовані до територіальних умов.

М. Ємйоловський в своєму щоденнику передав таку думку, що «рішення гетьмана Паца про виконання наступальних дій було самовільне, а в свою чергу наказ Яна ІІІ перервати бої позначився не надто позитивно на подальших діях збройних сутичок. Ця проблема стала причиною ускладнення стосунків між польським монархом і литовським гетьманом». Того дня Ян ІІІ налагодив контакт із польськими комісарами, які на той час перебували в таборі Ібрагіма Шейтана Паші.

Черговий етап збройних змагань під Журавно, поданий К. Гурським, розпочався 2 жовтня, коли турки укріплювали шанці, готуючись до регулярних військових дій. Натомість в описі В. Маєвського чергова фаза облоги польського табору почалася швидше 30 вересня, коли яничари почали обкопувати королівський табір шанцями. Однак сильний артилерійський вогонь королівських військ вночі з 30 вересня на 1 жовтня змусив противника припинити роботу на лівому березі р. Свіча. Така навала артилерійського вогню схилила турецьких яничар та інженерів до повернення їх в табір султана.

У той самий час на прохання короля було збудовано оборонні вали з боку Дністра, а річковий міст забезпечено передмостовим шанцем. Ян ІІІ планував розпочати 1 жовтня наступальні дії проти турецько-татарського війська, але, натрапивши на опозицію частини військових провідників, а саме литовських, король відмовився від своїх намірів.

Вночі з 1 на 2 жовтня турки приступили до обстрілу королівських військ, які зазнали страшних втрат. Вогонь був настільки інтенсивним, що було вистріляно понад 3 тисячі куль. Під його прикриттям турки перекинули свої батареї на правий берег Крехова (до 3 жовтня), а наступного дня перенесено головний османський табір за р. Свічу в район с. Подорожне. Саме в цей час значно погіршились погодні умови, через шквальний вітер та проливний дощ війська обох сторін не виходили зі своїх таборів.

7 жовтня турки обстріляли гранатами польсько-литовські позиції, що змусило королівські війська до побудови додаткових оборонних валів. Ян ІІІ планував наступальні дії, але вкотре наштовхнувся на опозицію гетьмана Паца.

Уже 8 жовтня вранці полк Зброжка в районі Діброви зіштовхнув з існуючих позицій ординців, які залишили над Дністром численні «засідки». Весь день відбувалися локальні сутички, які не надали переваги жодній зі сторін.

9 жовтня вільні татарські групи виконали ряд розвідувальних атак по хоругвах лівого литовського крила, намагаючись, мабуть, проникнути в район замку або заволодіти мостом над р. Крехівка, але були відкинені сильним артилерійським вогнем. Того ж дня в таборі польського короля прийнято рішення щодо зміни спеціальних агентів, в основному воєначальників, які займалися оцінкою стану військ противника.

11-12 жовтня поляки приступили до побудови нового мосту в тилах обозу, щоб уможливити безпечну доставку зі Львова їжі та інших речей першої необхідності, зібраних сенаторами на чолі з литовським гетьманом М. Радзівілом і хелмським воєводою Я. Глинським, проте дійшли ці поставки аж після закінчення боїв.

12-13 жовтня значно погіршилася погода, почалися проливні дощі, що заливали долинки, яри та шанці. Це серйозно поруйнувало турецькі і татарські табори, тому велика група орди залишила колишні позиції і переправилася на лівий берег Дністра. Тут татарські позиції блокував з тилу табір королівських військ, який ускладнював збір листя і очерету для коней, не вистачало також продуктів харчування, почастішали випадки дезертирства.

14 жовтня попри погані погодні умови, поляки і турки розпочали артилерійський обстріл ворожих позицій. Турки вистріляли 400 снарядів із кількох десятків гармат, що завдало великих збитків полякам. Саме в цей час у табір польського короля дійшла звістка про успіх журавненських перемовин і згоду турків на укладення Журавнівського трактату. Бойові дії було припинено.

Журавинські перемовини

Комісарами на журавненські перемовини поїхали брацлавський воєвода князь Констянтин Вишневецький, володимирський підкоморій Єжи Вільгородський, саноцький підчаший Томаш Карчевський, мельницький підчаший Францишек Кобилецький, волинський чашник Станіслав Дамбовський та подільський чашник Ян Карвовський. З османського боку переговори провадив головнокомандувач османських військ і управитель Дамаску Шейтан Ібрагім паша за участю бейлербеїв Анатолії, Румелії, Боснії, Алеппо, Адани, Караману та Силістрії за посередництва кримського хана. Переговори тривали з 25 вересня по 23 жовтня 1676 р. Прибувши до османського табору, комісари негайно вислали листа з інформацією, що військо супротивника набагато більше, аніж за попередніми даними. 26 вересня відбулася перша переговорна сесія з силістрійським бейлербеєм Хусейномпашею та румелійським бейлербеєм Алі пашею. Після тривалих дебатів комісари погодилися поступитися Поділлям з Кам’янцем із кордоном, окресленим річками Збруч і Мукша та гірським пасмом Медоборів. Утім османці вимагали також українських територій до Білої Церкви й Паволочі, обіцяючи за це скасувати харадж (подушний податок з немусульман), а також відпустити із завойованої території забраний ясир, окрім молоді (близько 20 тис. осіб).

Вже наступного дня було остаточно припинено бойові дії, а до короля відіслано з листами перекладача Шенявського. Після його повернення зі згодою короля кордон затвердили по лінії. 14 жовтня король, сенат і гетьмани задекларували згоду на такий кордон, а володимирський підкоморій Єжи Вільгорський та сяноцький підчаший Томаш Карчевський затвердили першу версію угоди про перемир’я. Наступного дня текст договору зачитували на дивані (імперській раді) у присутності всіх комісарів. Однак, коли текст було перекладено турецькою, польські перекладачі виявили значні розбіжності зі своєю версією. На жаль, джерела не вказують, у чому полягали ці розбіжності. Нарешті 17 жовтня до турецького табору прибув призначений малим послом серадзький підчаший Анджей Моджевський. Тоді ж обидві версії угоди про перемир’я повторно звірили на спеціально скликаному дивані. Наступного дня, 23 жовтня, турецьке військо вирушило з-під Журавна разом із комісарами, які мали відбути до королівського табору від Галича. В підсумку усієї описаної складної переговорної процедури 17 жовтня 1676 р. було підписано перемир’я, яке практично дослівно повторило умови Бучацького миру за винятком пункту про данину. Для одержання султанського агднаме до Стамбула мав прибути великий посол, а малим послом, що мусив слідувати з турецьким табором відразу по закінченню Журавненських переговорів і залишатися у османській столиці до прибуття великого посольства, був визначений полковник коронного війська Анджей Моджевський. Моджевський прибув до Едірне наприкінці листопада 1676 року. Через п’ять днів після урочистого в’їзду до міста він одержав першу аудієнцію у великого візира, під час якої віддав королівський лист, а в кінці січня 1677 р. – прийом у султана. Усі його спроби пом’якшити умови Журавненського миру наштовхувались на звинувачення у спробі розірвати мир.

Підсумки Журавненського миру 1676 р.

• скасовувалася щорічна данина в сумі 22 тис. злотих, яку Польща сплачувала Туреччині на підставі зобов'язань Бучацького мирного договору 1672 року;

• Поділля залишалося в складі Османської імперії;

• значна частина Правобережної України (за винятком колишніх Білоцерківського і Паволоцького полків) визнавалася козацькою територією під управлінням гетьмана П. Дорошенка.

Журавненський договір вкотре перерозподілив українські землі між сусідніми державами й значно посилив позиції Москви в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного й соціального гніту українського народу на території Лівобережної України.

Польський сейм не ратифікував Журавненського мирного договору, що згодом призвело до нової війни між Польщею й Туреччиною та подальшого укладення Карловицького трактату в 1699 році.

Після Журавнівського миру ситуація в Україні загострилась, оскільки Московія, незадоволена підписанням договору і вважаючи Правобережну Україну за собою, продовжувала тримати на Лівобережжі значні військові сили. Польща ж виправдовувалась тим, що Журавненський мир було підписано через відсутність допомоги Москви Польщі у 1670 р. і приєднанням Правобережжя. У цілому, і це, мабуть, найближче до тогочасних реалій політичного життя, Журавненський договір було підписано через відсутність сили у Речі Посполитої для опору Порті, а туркам був вкрай непохідний союзник у боротьбі з Московією.

Список використаних джерел:

Григор’єва Т. Переговорний процес між Річчю Посполитою та Османською імперією в XVII ст. дипломатична практика і риторика/Т. Григор’єва// Вісник Львівського університету, збірник наукових праць . – Львів. – 2005. – Випуск 39-40. - С. 255-275.

Григор’єва Т. Дипломатія Речі Посполитої напередодні та під час польсько-османської війни 1672-1676рр./Т. Григор’єва//Вісник Львіського університету, збірник наукових праць. – Львів. – 2005. – Випуск 41. – С. 43 -46.

Кресін О. Османська імперія: роль в історії України / О. Кресін // Україна і Туреччина минуле, сучасне та майбутнє: збірник наукових праць. – К., 2004. – С.192-198.

Ягніщак Я. Журавнівський мирний договір 1676 р. / Я. Ягніщак // Вісник Галичина. – Львів. 1996. – Випуск №5. С. 12-14.

Краткая история Польши: С древнейших времен до наших дней. - Москва, 1993. c. 255.

Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676 / M.Wagner T1. - Zabrze., 2009. – 340 s.

Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676 / M.Wagner T2. – Zabrze., 2010. – 375 s.

Підготувала Андріана МАЛИК, студентка Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"