Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Чим дихає освіта району, або Чому Роман Свередюк відмовився від грамоти до Дня вчителя

1 жовтня в районі, як і у всій державі, відзначали День вчителя. Уже традиційно напередодні відбувається святково-урочиста нарада директорів, і попри «плач» останніх на гірку долю нинішніх освітян влада, як може, «втішала» педагогів, що все ще не так погано, ось-ось зміниться на краще, в глибині душі була солідарна з тими вчительськими проблемами, бо всі живемо в одних реаліях. Проте після завершення наради освітяни, йдучи випити кави, говорили не про проблеми в школі, а обговорювали неординарну подію, яка мала місце: директор Зарічанської ЗОШ І-ІІ ст., колишній завідувач райво Роман Свередюк відмовився взяти грамоту, яку представники влади вручали до професійного свята. Таке сталося вперше в історії району…

Що це? Свідомий конфлікт з владою, особистісні мотиви чи проблема лежить десь глибше? Щоб самим не гадати, ми звернулися безпосередньо до п. Свередюка, і він люб’язно погодився дати інтерв’ю часопису.

 

- Отож-бо, п. Романе, з чим пов'язаний ваш демарш?

- Є дві причини: особиста і загальна. Почну з загальної. Цього року, як і в попередні роки, ні один директор не має жодних коштів на ремонт школи. Маю на увазі державних коштів. Ми всі в однакових умовах, і мені незрозуміло, за що мені давати грамоту і чому інші директори її не отримують. Адже до нового навчального року підготовлені всі школи.

По друге: грамота то якась нагорода. У нас в державі настільки знівельовано поняття «державна нагорода», що, чесно кажучи, не треба нам цих нагород від нинішньої влади. Про що говорити, коли навіть звання Героя України, медалі від імені України колишня влада поначіпала тим, хто нині є ворогом України!?.

Особистий мотив: з 1996 по 2002 рр. я працював директором Зарічанської школи. Одержував від влади і грамоти, і навіть грошові винагороди. З 2006 по 2016 рік я був керівником відділу освіти. За цей період отримав 8 доган, одну з яких відсудив у Львівському апеляційному суді, і жодної грамоти… Я що, за ті 9 років нічого не робив, тільки шкодив державі? Коли я прийшов на роботу, було три НВК, коли пішов з посади – стало 11 НВК, мовчу скільки відкрито груп і дошкільних закладів. Це що, не показник роботи? То не є влада, яка не вміє оцінити людей. Зараз мені не потрібно грамоти. Я як працював, так і працюю. Грамота стати ліпшим мені не допоможе.

- Ви в галузі освіти працюєте багато років. Пройшли дорогу від вчителя до керівника райво. Знаєте цю «кухню» із середини. До чого йде освіта в районі?

- Питання реформування освіти стояло при кожній владі. Може, її треба реформувати в плані навчально методичному, згідний, але хіба можна реформувати галузь освіти, не реформуючи галузь економіки, інші галузі. Адже це все пов’язано. Коли я прийшов у відділ освіти, було понад 10 тисяч учнів, а зараз у два рази менше. Де поділися діти? А діти разом з батьками виїхали: хто у більші міста, а дуже багато за кордон. Додайте демографію, і робімо висновки: дітей немає, а школи працюють, приміщення, які треба опалювати, не зменшуються. А з другого боку, споконвіків були діти, які не вчилися, які вчилися і були вундеркіндами. Тарас Шевченко в бур’янах не мав олівця, його вчив дяк, а ми нині кажемо, що нема комп’ютерних класів?.. Наші українські програмісти нині найкращі у світі. Вони вчилися 10 років тому і у школах були де-не-де комп’ютери… Якщо є розум – він є. Бо що робити в сільській школі, де 6 дітей. Так, довозити до нормальної школи. Але треба, по-перше, щоб ті «школярики» їздили, вирішити, що з приміщенням школи робити, і з людьми вирішити, бо за кожним стоїть сімя. Гарне слово «оптимізація». А що з людьми робити – викинути на смітник? Так не можна. Має бути загальнонаціональна програма розвитку освіти, а не вибрики влади, бо вона не може знайти гроші.

Влада влізає в навчальні плани: не дають гурткової роботи, не дають кабінетів. Погоджуюсь, може, всім не треба, але основним школам, таким як Журавнівська, конче необхідно. Думай, владо, як наповнювати бюджет районний. Де інвестиції, де нові робочі місця? А влада підстосовується під ту суму, яку доводять. Ясно, що мережа велика, але щось робіть.

- Нині у всіх школах, підпорядкованих відділу освіти, навчається 5717 учнів. Разом з тим працює 1370 вчителів. На чотирьох учнів припадає один педагог?..

- Це неправильна статистика. Треба рахувати, скільки припадає педагогічних ставок. Більшість вчителів працює не на повні ставки. Що то за початкова школа, де 3 вчителі, 4 учні і фактично 1 ставка?

- Опорні школи. Це вихід із ситуації? Як їх створення вплине на поліпшення якості навчального процесу?

- Ідея з опорними школами добра. В якому варіанті? Ми не маємо профілізації старшої школи. Не треба всіх дітей тягнути в 10 і 11 клас. Опорна школа може вирішити це питання, але її треба зробити не І-ІІІ ступенів, а тільки суто ІІ ступеня, і зробити профілізацію: є діти з математичними здібностями – значить, їх в цей напрям навчання, є спортивний профіль, естетичний і т.д. Але створення опорних шкіл, тут теж питання. Добре, що ініціативна Оксана Тадеївна Мальцева вчасно побачила законодавчу ініціативу міністерства і підготувала необхідні документи для другої школи. Інші почули про це, коли вже не було часу підготувати документи. Просто не мали інформації. Це було літо, кінець навчального року. А друге – хто знає, що буде, як сформуються територіальні громади? Законодавства фактично немає. Бачення, припущення якісь є, а законодавства немає. І ми нині можемо понастворювати багато чого, щоб за якийсь рік знову це реформувати. Закон про освіту не змінено, а нині територіальні об’єднані громади вже не підпорядковуються райво.

- З вашого досвіду, що робити зі школами, де немає дітей?

- Моя особиста думка: початкова школа повинна залишитись. Дитину 6-7 років везти на чуже село – це неправильно. Що робити, щоб було за що тримати цю початкову школу? Віддавати частину приміщень в оренду, затягувати ту ж пошту, відділення банків, тобто робити якийсь маленький адмінцентр села. В іншому випадку все буде розкрадено своїми ж людьми.

- Рівень вчителів. Якщо нині провести ЗНО для вчителів, скільки відсотків його не пройдуть?

- На мою думку, половина не здасть. Це пов’язано у певній мірі з тим, що у нас довший час було простіше вищу освіту отримати у педвузах. Люди ставали вчителями без покликання. Без образ, дуже багато «випадкових» потрапило до школи. Як приймали: хтось дав гроші, комусь хтось за когось словечко «замовив» - і вже вчитель. Вони привикли вже. Там немає ніякого особистого росту як вчителя, вони не цікавляться методичними новітніми розробками, а значна частина «загрузла» в господарці, бо живе в селі. Нинішня атестація – це фікція. Всі про це знають і мовчать.

- Якою має бути зарплата вчителя нині, щоб підняти престиж професії?

- Хоча б 10 тисяч. Він працює на уроці, вдома. Щоб підготуватися до того ж уроку. Це тяжка праця. Часом чуєш від батьків, що «вчитель нічого не робить». Та ви приведіть до себе до хати 15 дітей і просто нічого не робіть. Побачите, що вийде і скільки витримаєте. Держава задурно у 25 років стажу на пенсію не відправляла.

- У школі багато вчителів читають?

- Питання дуже цікаве. Не читають. Навіть вчителі мови та літератури. Вони обмежені шкільною програмою. Знаєте, на атестації часто задавав питання, задля цікавості, і, на жаль, вчителі не орієнтуються в сучасній українській літературі, про зарубіжну взагалі мовчу.

- Що побажаєте наступному керівнику райво, якщо такий ще буде?

- Великого оптимізму і терпіння. Це найбільша галузь у районі, де працюють люди. А ще взаєморозуміння влади.

Про наболіле в освіті

Володимир Цукорник – директор Журавнівського НВК “СЗШ-ліцей»:

- Цьогоріч у районі проведено велику роботу по реорганізації шкіл. Найнеефективніша освітня мережа саме в Журавнівській окрузі. Учні середньої і початкової ланки реорганізованих Мельницької, Дубравківської з I-II ст. у I ст. та Подорожненської з I-III ст. у I-II ст. шкіл, перейшли до нашої школи. Нині сюди доїжджає 64 учні. Тобто зросла мережа класів із 20 до 22.

Ще у 2012 році ми агітували, щоб діти з малокомплектних шкіл переходили до великих базових шкіл, аби надати їм якісні освітні послуги. Від цього відмовлялися, нас звинувачували у тому, що ми хочемо знищити села. А тепер уже це відбувається само по собі. Щоправда, не вітаємо того, що діти з початкової ланки приходять до нас на навчання, бо це маленькі діти, це велика відповідальність. Але батьки хочуть віддавати дітей до великої школи, де краща база, кращі умови, і ми не відмовляємо. Але проблема в тому, що базові школи (наразі наша школа не є опорною, якщо говорити про нове положення КМУ) потрібно зміцнювати. Якщо, до прикладу, в Журавнівському НВК “СЗШ-ліцей” зросла мережа класів і згідно з типовими штатними нормативами мали б розширити штат, додавши посади заступників директора, бібліотекаря, лаборанта, спеціаліста з обслуговування комп’ютерних класів, то через дефіцит бюджету все залишається без змін. А це проблема, що впливає на якість навчально-виховного процесу.

Друга велика проблема — довезення учнів до школи, оскільки автобус має вже понад 13 років і ресурс свій вже вичерпав. Щодо матеріально-технічного забезпечення та ремонту шкіл, фактично ми відчуваємо фінансовий голод. Капітальні ремонти ми не проводили доволі давно. В школі тече дах, потрібно замінити вікна. Ми подали та виграли проект, що мав фінансуватися з коштів Кіотського протоколу, проте він так і не був реалізований (замінити 95 вікон на суму понад 900 тисяч грн). У нас 4 комп’ютерні класи, які теж потрібно обслуговувати. Останній комп’ютерний клас ми придбали ще в 2008 році. Що ж стосується методичного забезпечення, то тут теж невизначеність. Районного методичного кабінету немає. Ми не розуміємо, як цього року остаточно буде організована методична робота, напевно, на основі базової школи освітнього округу.

Проблеми з підручниками: для 8 та 4 класів отримали лише частково, а вже жовтень.

- У якому напрямку ви бачите подальший розвиток школи?

- Ми обговорювали в школі положення про опорний освітній навчальний заклад. Свого часу Журавнівський освітній округ став першим освітнім округом у Жидачівському районі ще у 2008 році. Вже по наших слідах формувались інші освітні округи. Ми стали першопрохідцями, й це не так було легко запровадити, потрібно було подати план освітнього округу, розробити положення, укласти угоду зі школами. У нас було створено методичні міжшкільні об’єднання, міжшкільний гурток з інформатики, діяв міжшкільний туристично-краєзнавчий гурток, на базі школи проводились змагання, конкурси-огляди, олімпіади. Це базова школа освітнього округу. Тепер постало питання, щоб наша школа стала опорною в освітньому окрузі. До нашого округу входило 27 суб’єктів: школи, дитячі садочки, бібліотеки та ін. Загалом в освітньому окрузі 14 шкіл. А якщо згідно з новим положенням наша школа стане опорною, тоді ці всі школи стають філіями. Філія не має статусу юридичної особи, тобто директора вже не буде, а будуть завідуючі філіями. Тому на директора вже опорної школи лягає багато обов’язків: кадрова політика, формування учнівської мережі, безпека життєдіяльності, матеріальна забезпеченість, підготовка до навчального року та чимало іншого. На мою думку, створення опорного навчального закладу в межах такого освітнього округу, що є на Журавнівщині, недоцільне, бо управляти такою величезною мережею одній людині буде вкрай важко. У нас би мало бути хоча б 4 опорних школи. Але ж опорною може стати школа лише I-III ст. Якщо виходити з реалій, то що було б доцільно й зручно: зробити одну школу I-III ст.

Що дає, коли вся старша школа була б на базі однієї? Це можливість запровадити профільне навчання. Щодо створення оптимальної освітньої мережі, то це легше було б організувати вже в об’єднаній громаді, де функціонуватиме відділ освіти.

- Яке ваше ставлення до переведення вчителів на контракту основу?

- Це я підтримую. Директорів мали б обирати на конкурсі. А директори, у свою чергу, мали б приймати на роботу вчителів на контрактній основі. Тоді директори мають більший вплив на вчителя як працівника, а вчитель відчуває більшу відповідальність. Самі розумієте, що така форма, коли директор школи фактично не приймає працівника, а робить це відділ освіти, відділ освіти накладає стягнення чи звільняє з роботи, в таких умовах часто вчителі можуть неналежно виконувати розпорядження директора. Коли ж вчитель працюватиме на контрактній основі, продемонструє свої професійні якості, результат роботи, то директор не матиме підстав не підписати з ним наступний п’ятирічний контракт. На директора покладена відповідальність за організацію навчально-виховного процесу в навчальному закладі, тож він би мав право собі підбирати кадри й з них вимагати.

- Чи професія вчителя сьогодні в Україні є престижною?

- Якщо порівняти з минулим, то праця вчителя в якійсь мірі втратила свою престижність, а все через те, що стала менш оплачуваною. Багато випускників, які могли б бачити себе вчителями, не йдуть у професію через низьку оплату праці.

Звичайно, престижність професії зросла б також, якщо б, скажімо, поліпшився рівень матеріально-технічного стану шкіл. У нашій школі є 4 комп’ютерні і одна інтерактивна дошка, одна на 22 класи. А мала б бути у кожному. Мультимедійні проектори лише в трьох класах. Недостатнє матеріально-технічне забезпечення не сприяє вчителю різнобічно, інтерактивно подавати учням матеріал, збільшити мотивацію дітей до навчання. Вже не кажучи про спортивні майданчики, поля зі штучним покриттям, нестандартні споруди та інше. Якби це стало реальністю в нас, то й престижність професії зросла б у рази.

Ігор МИХАЙЛЕНКО, директор Заболотівецької ЗОШ I-II ст.:

На різних рівнях точаться розмови про реформування системи освіти. Однак на сьогодні немає «дорожньої карти» освітніх реформ, зокрема стосовно середньої освіти. За загальними фразами про необхідність впровадження компетентнісних методів викладання немає конкретних кроків на рівні держави. Рекомендації писати олівцем, не використовувати ручку з червоною пастою, не використовувати зелену, не оголошувати оцінок не зачіпають самої системи. Певні надії є на новий Закон «Про освіту», який роками мандрує по парламенту, і депутати, експерти ніяк не можуть погодити концептуальні засади нової української школи.

Уся ця невизначеність проектується і на рівень освіти району. Впродовж останніх років школи належно функціонують не завдяки цілеспрямованій політиці держави, не органів влади і управління, а завдяки активності керівників шкіл, педагогів. Не є таємницею, що школи взагалі б не вижили без фінансової та матеріальної допомоги багатьох спонсорів. Всі питання, пов’язані з ремонтом шкіл, реалізацією проектів з енергозбереження,, вирішуються саме завдяки такій тісній співпраці. У цих складних умовах, як показують результати ЗНО, більшість навчальних закладів забезпечують ще й належну якість освітніх послуг.

Стосовно т.зв. оптимізації мережі шкіл, створення опорних шкіл (їх функціонування не закріплено законодавчо), то вважаю, якщо ми йдемо на такі кроки, то повинні бачити, який буде результат на виході: чи це буде краще для дітей, що буде з учителями, приміщеннями. Інакше ми просто зруйнуємо все те, що напрацьовано, адже найголовніша проблема малокомплектності спостерігається у віддалених школах, де класти налічують від 1 до 4 учнів. І винні у цьому не діти, не вчителі, не голова сільради – ця проблема є результатом демографічної кризи, яка спровокована недалекоглядною державною політикою. Від укрупнення шкіл ми нікуди не дінемося, але головне – хто це має робити і як. На мою думку, оптимізацію шкіл можна проводити тільки паралельно з адміністративною реформою. Ми зараз з цікавістю спостерігаємо, як розв’язуються (і доволі успішно) освітянські проблеми у Гніздичівській і Новострілищанській ОТГ, і зможемо врахувати їх досвід.

Тепер конкретно. Якщо реорганізувати (чи взагалі ліквідувати) на Журавнівщині Чертізьку, Буянівську, а на черзі інші ЗНЗ І-ІІ ст. - чи буде на практиці збережено право на рівний доступ до якісної освіти по «воєнних» дорогах?

А хто порахував, скільки ще потрібно закупити «школяриків», паливно-мастильних матеріалів, здійснювати обслуговування і чи не буде сума паритетна утриманню даної школи? А може батьки б погодилися з метою зменшення видатків по черзі, спільно з дітьми прибирати класи, ремонтувати меблі, адже вони вже усвідомлюють, що школа їхня. Саме цей процес повинен носити еволюційний, я б сказав, природний характер і аж ніяк не революційний.

У такі багатій державі як Данія за період 1990-1999 рр. закрито лише 30 шкіл, а фіни розтягли процес оптимізації на понад 20 років. У нас же уряд у проекті бюджету на 2017 рік планує лише фінансувати заробітну плату освітянам, а утримання приміщень шкіл та технічний персонал коштом місцевих бюджетів. Така ініціатива уряду видається дуже недалекоглядною і може бути прирівняна до «реформаторства», в результаті якого було ліквідовано (не чув про такі випадки – єдиний випадок в Україні) Жидачівський районний методичний кабінет, завдано значної шкоди науково-методичному забезпеченню системи загальної середньої та дошкільної освіти району. І це я, повірте, кажу не як колишній керівник методкабінету.

Реалізація таких змін у фінансуванні ще більше ускладнить життя шкіл. Уже сьогодні у нас не дотримуються Положення про індивідуальне навчання, тому частину уроків учителі, щоб уберегти школи, викладають безоплатно. Сільським ДНЗ вже давно не фінансують варіативну складову навчальних планів, а предмет «християнка етика», яким козиряє Львівщина, на державному рівні звели до мінімуму.

Уже на пам’ятаю, скільки не виділяються години на гурткову роботу, не оплачується завідування кабінетами, майстернями тощо. Не приведено у відповідність до типових штатних нормативів загальноосвітніх закладів штатні розписи шкіл. А хто має готувати теплове, газове господарство до початку опалювального сезону, якщо посади річних кочегарів (опалювачів) скорочено? І чи рахував хтось із фінвідділу, скільки економить коштів наше свідоме учительство, батьківська громада?

Наша школа уже давно стала народною. І вчителем вона стоїть, і кожним, хто хоч щось зробив для неї, для майбутнього, для України. Стоїть тими, хто найчастіше мовчки, за власні кошти закуповує методичні посібники, готується і засинає, думаючи: «А чи знають вони, що творять?».

Андрій ДАНИЛЕЦЬ, Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"