Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Оселя для сироти

Андрійко Коцко не пам’ятає, як він потрапив до сиротинця у Львові. Здається, був там завжди. Деколи навідувалася бабуся, то він дивувався, що то за жіночка і чому приходить до нього. Про батька і матір взагалі не знав, ніби їх і не було. Все було так, як у всіх дітей, що його оточували, тому думав, що так має бути.

Зміни відбулися у 2005-му. На той час йому ще не було і семи років. Пам’ятає машину «Ниву» і священика, який його привіз у с. Бортники у сиротинець. Це була для нього велика подія. А ще згадує корову, яку побачив. Сьогодні не без радості повідомляє, що у сиротинці їх уже три. Саме у Бортниках, у приватному дитячому будинку «Мілес Єзу – Воїни Ісуса для хлопців», хлопчина вперше відчув, що таке родинне тепло колективу, який прийняв його разом із трьома іншими дітьми.

 

«До мене звернулася директор дитячого будинку у Львові, - розказує Руслан Миколайович Марків, - і повідомила, що є четверо дітей, які по віку потрібно вже розподіляти в інші заклади. Я погодився взяти їх до нашого дитячого будинку», - от так випадковими, а можливо й ні, подіями вирішуються долі дітей-сиріт. Та Андрійко не був сиротою, точніше був сиротою соціальною. Бо при живих батьках ним опікувалися і виховували чужі люди. Навіть попри всю аморальність вчинків тих, хто дав йому життя, вони надалі пробували використати його у власних інтересах. У 2010 році несподівано появилася мама. Просила, обіцяла, сипала гарними словами, щоб хлопчина поїхав з нею. Купившись на її слова і ласку, Андрійко відважився переїхати до мами. Ще не відчувши, що ж таке насправді материнське тепло, – опинився в інтернаті в Нагуєвичах для слабозорих дітей. Обіцянки найріднішої людини про спільне життя розвіялися як мильна бульбашка. Цілий рік хлопець прожив там, а вихідні проводив у бабусі у Дрогобичі. Як виявилося, і бабуся не була рада внуку. Ворожнеча між мамою та донькою відбивалася на ньому. Син потрібен був мамі тільки для того, щоб відвоювати хату у матері. Андрійко ходив у шостий клас, коли терпець увірвався. Добираючись з інтернату до Дрогобича, побачив маршрутку до Ходорова. Він неодноразово був там на екскурсіях. Ідея повернутися туди, де йому було добре, відразу захопила його. «Мене не було на той час, а коли повернувся, побачив Андрійка, – розказує Руслан Миколайович. – «Ти що тут робиш?». - «Хочу тут жити», - відповів хлопчина».

 

Керівник установи розумів всю серйозність вчинку хлопчини. Мати не позбавлена батьківських прав, тому вимагатиме повернути дитину. Так і сталося. Коли Андрійко навідріз відмовився їхати з мамою, вона забрала все, що йому купила, навіть дрібнички, а через два тижні написала заяву, що не проти, щоб дитина виховувалась у Бортниках. І знову сам. Жодних контактів з рідними. Коли виповнилось 14 років і надія про сім’ю покинула, Андрій сам звернувся до служби у справах дітей Жидачівської РДА з клопотанням позбавити його батьків батьківських прав. На суді він вперше побачив батька. Успішний бізнесмен спершу хотів забрати сина, але потім передумав. Не завоювання прихильності дитини, а вияснення стосунків цікавило горе-батьків на суді. Рішення судді було закономірним: позбавити їх батьківських прав. З цього часу піклувальником дитини, позбавленої батьківського піклування, було призначено керівника дитячого будинку «Мілес Єзу – Воїни Ісуса для хлопців» Р. М.Марків. Після закінчення дев’ятого класу Андрій вступив до училища, де здобуває фах залізничника. Планує й далі вчитися. А на канікули чи вихідні знову і знову повертається до вже рідних йому Бортник. Коли прийшов час отримувати паспорт (а для цього потрібна була прописка), підлітка зареєстрували у дитячому будинку. Піклувальник, дбаючи про майбутнє хлопця, розумів, що перш за все, як кожній людині, Андрію потрібен власний дах над головою. Частина грошей вже була акумульована на рахунку (допомога, яку держава виплачує дітям, позбавленим батьківського піклування), частину почали збирати друзі-волонтери з Англії, решту було виділено з районного та обласного бюджетів у рамках реалізації Регіональної програми забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у Львівській області на 2013-2015 роки та Районної програми забезпечення житло дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа у Жидачівському районі на 2014-2018 роки. Про такі хороми, так Андрійко говорить про стареньку, але добротну хату в с. Городищенське, він і мріяти не міг. Думав, хоч би якусь маленьку кімнатку. А тут ще й невеличкий садочок та город поруч. А краєвид який навколо! Хотів житло саме у селі і щоб недалеко від сиротинця, бо там у нього друзі. Нічого, що старенька домівка, кажуть господар з піклувальником, адже вони вже мають плани, як зробити ремонт.

Привітного, завжди усміхненого, трохи збентеженого хвилюванням господаря прийшли із подарунками привітати заступник голови Жидачівської РДА Ольга Мельник, керівник служби у справах дітей РДА Надія Гавдик із співпрацівниками, Отиневицький сільський голова Степан Грицило з колективом та ініціативною громадою с.Городищенське, піклувальник неповнолітнього Руслан Марків, волонтер із Англії Девід. Чин освячення будинку провів о.Тарас Лукачик, який від імені громади і присутніх побажав господарю многих і благих літ й пообіцяв, що буде наглядати за ще одним парафіянином с. Городищенського.

Читаючи цей матеріал, ми, дорослі, не будьмо байдужими до долі сиріт, не відвертаймо свій погляд у протилежний бік, маймо сміливість захистити їх і хоч щось добре для них зробити. Нехай кожний, кому не байдужа їхня доля, приєднається, в міру своїх можливостей, до благородної і необхідної справи допомоги сиротам.

Ольга БАРАН.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"