Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Жидачів крізь призму століть

У минулому році місто Жидачів відзначило 850-ті роковини першої літописної згадки. За сприяння тодішнього народного депутата Олега Канівця Верховна Рада минулого скликання навіть прийняла Постанову щодо відзначення цієї історичної дати на загальнодержавному рівні. Проте подальший несподіваний розвиток внутрішньополітичних подій у країні перекреслив виконання запланованих заходів у рамках вищезгаданої постанови. Підготовку до святкування 850-го ювілею місцева влада перебрала винятково на свої плечі.

Усе, що вдалося зробити в одному з найстаріших міст України, відбувалось за рахунок внутрішніх ресурсів та сприяння жертводавців. Левова частина всього того, що сьогодні можна побачити в древньому Удечі, належить міському голові Жидачева В. Левкові. Як кажуть, хто вміє бачити, той оцінить сам. Місто набирає виразних ознак сучасного невеликого західноєвропейського адміністративного центру. Та гордість за своє місто, любов до найріднішого куточка на землі починається не лише від упорядкованих вулиць, скверів, дитячих майданчиків, але й від глибокого усвідомлення свого історичного минулого, від знань про події, людей, що жили колись, будували перші храми, фортеці, замки, школи. Як не прикро про це говорити, але в цьому напрямку зроблено ще дуже мало, інакше кажучи, на 25 році життя у власній незалежній державі ми робимо лише перші кроки. Ми, українці, як пише Ліна Костенко, «спадкоємці спадків розграбованих, ми власники зруйнованих святинь. Про наші битви на папері голо…»

А що ми маємо нині «на папері» про наше місто? Місто, яке у свій час, за даними деяких історичних джерел, було більше за Галич і нічим не поступалось славному Звенигороду. Місто, яке мало ще у ХІІ ст. один з найбільших тогочасних портів не тільки в Галицько-Волинській державі. Дві потужні водні артерії – Стрий і Дністер, які омивали місто, сприяли розвитку торгівлі, ремеслу. У ХІІ-ХIV ст. у древньому Удечі діють уже великі, як на той час, зброярні цехи, плавильні, в яких переробляють залізну руду. Жидачівські купці стають широковідомими торговцями зброєю, сіллю. Можна без сумніву вважати, що вже в першій половині ХІІ ст. місто мало властиву як на той час урбаністичну структуру. Найбільший розвиток древнього Удеча, за свідченням провідних археологічних досліджень, припадає на кінець ХІ – початок ХІV ст. Саме за цей період місто виразно сформувалось у потужний торговельний центр. І тут мимоволі постає питання, на яке маємо очевидно дати відповідь у майбутньому: чому і з яких причин місто Жидачів уступило першість Галичу, Звенигороду, не відігравши значної політичної ролі в тогочасному суспільно-історичному житті України-Руси?

Автор цієї публікації далеко не ставить собі за мету надати їй науково-дослідницький характер. На цей час хочеться наголосити на деяких актуальних проблемах історичної пам’яті, її значенні і ролі у формуванні сучасної європейської політичної нації. Той, хто хоч раз відвідає європейську державу, вражений насамперед тим, як громадяни цієї країни, її уряд ставляться до збереження пам’яті минулого. Там, вочевидь, із сучасниками говорить минуле устами відновлених замків, фортець, церков, палаців. Живий і вічний діалог віків може відбуватися тільки у такий спосіб. Власне, враховуючи досвід цивілізованих культурних народів, беручи до уваги ті великі прорахунки минулих років у нашій вітчизняній історії, в нашому місті два роки тому, як відомо вже багатьом мешканцям, ведуться науково-пошукові роботи зі створення музею мистецтва та історії Жидачівської землі. Нині майже готові вже два зали для огляду експозицій. Екскурсантам будуть представлені, на жаль, ще дуже скромно, епоха дохристиянського періоду (археологічні знахідки) та період розвитку міста Жидачева за часів Галицько-Волинської держави. Відвідувачі зможуть також оглянути постійно діючу експозицію видатних митців України, вихідців із Жидачівщини. Відкриття вищезгаданих музейних експозицій-виставок відбудеться 13 жовтня цього року о 12 год.

У цей день заплановано також відкриття виставки творів живопису відомого художника, народного майстра України, уродженця міста Ходорова Романа Яворського. Це наш перший скромний внесок у культурно-духовну скарбницю одного з найстаріших міст України, яке, на наше глибоке переконання, має потроху, але безперервно повертати собі належне місце в нашій вітчизняній історії.

Місто, яке має таку велику древню історію, нарешті буде мати і свій музей. І в цьому велика заслуга насамперед невтомного музейника, на жаль уже покійного Бориса Возницького, Героя України, який так щиро і загадково любив наше місто, взявши під особисту опіку музей в Жидачеві, щоб зробити його ще однією філією Львівської національної галереї мистецтв.

Пробудити глибокий інтерес наших сучасників до осмислення свого минулого, відродити в широкого громадського загалу почуття гордості за свій край, свою батьківщину одними гаслами, закликами, повчаннями, як показує досвід, – неможливо. Тільки реальні діла і власний приклад жертовної праці національно свідомих людей здатні закладати міцний підмурівок у розбудові власної держави.

Завершуючи цю невеличку полемічну бесіду, хочу навести один важливий, як на мене, приклад. Декілька днів тому з групою поважних людей, гостей зі Львова, ми піднялись на Замкову гору, яка занесена в державний реєстр унікальних археологічних пам’яток України. Тут в XIV-XVII ст. стояв оборонний замок якогось місцевого, на мій погляд, феодала. Особливого стратегічного оборонного значення для міста він, звичайно, не мав. Але присутніх вразило інше: той величезний об’єм проведених робіт по упорядкуванню приналежної території і облаштуванню самого озера. Колись заросле чагарниками озеро тепер засвітилось на сонці голубизною і чистотою води. Із замкової гори неповторною осінньою красою заговорила «Базиївка». З глибини віків до нас озвалось урочище «Кораблище» - колишня жидачівська гавань – середньовічний зудецький порт. Згодом ми довідуємось у Ярослава Турченяка, невтомного охоронця жидачівського природного заповідника «Базиївка», про те, що нині влада міста працює над створенням в урочищі «Кораблище» місцевого гідропарку. Хтось тоді з наших гостей вигукнув: «Хай сховається тернопільське озеро! Тут неперевершена природна краса». Мені тоді подумалось: а якщо би хтось із наших місцевих бізнесменів тай збудував на Замковій горі готельно-відпочинковий комплекс у стилі стародавнього жидачівського замку XIV-XVII ст., можливо, це і був би початок відродження древнього Удеча.

У наступних номерах нашого районного часопису «Новий час» ми запропонуємо читачам стислу добірку історичного матеріалу про наше місто –древній Удеч.

С. Ревуцький.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"