Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

До 110-річчя заснування у Жидачеві філії товариства «Просвіта»

110 років тому, 8 вересня 1905 р., в Жидачеві відбулася важлива подія, яка мала великий вплив впродовж понад 30 наступних років, аж до початку Другої світової війни, на розвиток громадського, національно-культурного, економічного життя не лише міста, але й всієї Жидачівщини і навіть Миколаївщини. Саме так, без перебільшення, варто трактувати заснування Жидачівської філії товариства «Просвіта», що стало результатом майже десятирічних зусиль невеликої групи місцевих національно свідомих українців. Про нелегкий процес відкриття філії, її діяльність та видатних просвітян Жидачівщини, шановний читачу, й буде наша розповідь.

Товариство “Просвіта” стало найважливішою громадською організацією, центром національного руху на західноукраїнських землях у 1868-1939 рр., з часу заснування і до закриття більшовиками. З його ініціативи було створено культурні, економічні, спортивні товариства. Майже всі видатні політичні й громадські діячі Галичини вважали за честь бути членами “Просвіти”.

За своєю структурою “Просвіта” була триступеневою організацією: Головний Виділ – філії-читальні. Головний Виділ – це керівництво Товариства у Львові. Читальні – осередки «Просвіти» у селах, містах. При них створювалися бібліотеки, театральні гуртки, хори, захоронки (дитячі садки), крамниці, позичкові каси. До речі, найперша читальня «Просвіти» була створена саме на Жидачівщині – у с. Бортниках 2 лютого 1875 р. І делегатом від Товариства на її відкритті був один із засновників «Просвіти», наш земляк, відомий громадський діяч Омелян Партицький. Філії керували діяльністю читалень і були посередниками між ними і Головним Виділом.

Заснування філії “Просвіти” в Жидачівському повіті, який охоплював територію теперішнього Жидачівського (без Ходорівщини) та Миколаївського районів, розпочав о. Володимир Ганицький з Новошин. У 1896 р. він згуртував навколо себе ініціативну групу в складі 20 осіб, до якої увійшли міщани та сільські господарі: Дмитро Богонос, Федір Малик, Михайло Петрицький, Юрій Ганович, Антін Лищак, Микола Лукавецький, Ізидор Стасина, Гнат Стасина, Михайло Татчин, Андрій Звіринський, Петро Андрусишин, Іван Вітковський, Олекса Ярема, д-р Володислав Ординський, священики о. Аполінарій Крохмалюк із Жидачева, о. Іван Шпитко із Заріччя, о. Омелян Левицький з Іванівців, о. Аполінарій Гриневецький з Мельнич, о. Северин Борачок з Антонівки. Вони звернулися до Головного Виділу “Просвіти” у Львові з проханням надати дозвіл для відкриття осередку Товариства на Жидачівщині, “щоби діло освідомлення місцевого люду тим різше повести”. Отримавши дозвіл, розробили проект статуту філії і затвердили його в 1897 р. у Намісництві у Львові. Все необхідне для заснування філії “Просвіти” в Жидачеві було зроблено, але через відсутність підтримки громадськості повіту її відкрито не було. Вирішили почекати до більш сприятливого моменту, аніж залучати до роботи неохочих людей, які б звели їх зусилля на манівці.

Проте з часом обставини на краще не змінювалися, а необхідність філії відчувалася з кожним роком все більше. Так, у 1900 р. в Жидачівському повіті діяло 19 читалень “Просвіти”, а в 1904 р. їх кількість збільшилася до 24. Необхідний був провід над ними. Також філія мала б згуртувати національно свідомих українців повіту проти москвофілів, які мали тут великий вплив. Тому в 1904 р. Головний Виділ звернувся до активних просвітян у повіті о. О. Левицького та о. О. Горуцького з Жидачева, щоби вони старалися завершити справу заснування філії, яку почато ще в 1896 р.

Питання організації філії “Просвіти” обговорювалося на зборах представників громадського активу повіту 27 березня 1904 р. в Жидачеві. Хоча, у порівнянні з 1897 р., ситуація на краще не змінилася, учасники зібрання вирішили справу далі не відкладати і запропонували скликати 1 червня установчі збори філії. Вони, однак, не відбулися, і знову через брак підтримки з боку громади повіту. Як зазначав очевидець, у самому Жидачеві в цей час “товариський і народний рух прокинувся”. На жаль, це не було характерно для цілого повіту, що негативно позначилося на справі відкриття філії.

Невідомо, як би розвивалися події далі, коли б не допомога Стрийської філії “Просвіти”, яка діяла з 1892 р. З ініціативи визначного громадсько-політичного діяча Галичини, адвоката зі Стрия Євгена Олесницького в Жидачівський повіт прибула група стрийських просвітян. Провівши відповідну організаційну роботу, їм “вдалося пошукати русинів жидачівських” для заснування осередку Товариства в повіті.

8 вересня 1905 р., нарешті, після довгих років копіткої праці, в Жидачеві відбулося величаве свято відкриття філії “Просвіти”. Це був пам’ятний день в історії Жидачівщини, коли, як зазначив один із її засновників о. О. Левицький, “слово сталося ділом”. Свято розпочалося урочистою Службою Божою, яку відправили священики М. Лукавецький, О. Левицький та І. Головкевич з допомогою хору стрийського “Сокола”. Після цього понад 400 осіб зібралося у переповненій приходській стодолі на перші загальні збори філії. Серед присутніх було незвично багато селян та міщан з Жидачівського і навіть Стрийського повітів, представників духовенства і світської інтелігенції. Прибули делегати від Головного Виділу, Рогатинської та Стрийської філій “Просвіти”.

Від імені засновників збори відкрив о. О. Левицький. У своїй короткій промові він розповів про історію заснування філії. Тепло вітали присутні виступ делегата Головного Виділу “Просвіти”, визначного громадсько-політичного діяча Галичини Костя Левицького. Сказані ним слова і сьогодні є актуальними: “З теперішнього невідрадного стану можемо видобутися тільки власною працею. На чужу поміч не рахуймо; чужої помочи ніколи не буде і ніколи не було”. Особливо злободенною виявилася доповідь Є. Олесницького. Він констатував, що згідно з статистичними даними з усіх повітів східної частини Галичини Жидачівський має найменше неписьменних. Однак, на думку промовця, в останніх роках не було видно на Жидачівщині “руху і роботи”. Причиною цього виявилася відсутність інституції, яка б займалася просвітницькою діяльністю. Є. Олесницький вважав, що основними завданнями новоствореної філії мали стати:

1. робота з читальнями “Просвіти”, опіка над існуючими читальнями та їх люстрація (ревізія), заснування нових читалень;

2. поширення торгівлі і промислів у повіті.

3. турбота про освіту селянських дітей, заснування для них бурси в Жидачеві;

4. заснування позичкових кас для заощадження вкладів та надання кредитів населенню повіту.

Наступний промовець, о. Остап Нижанківський із Завадова, закликав організовувати на Жидачівщині молочарські спілки для піднесення економічного розвитку повіту. Делегат від Рогатинської філії О. Пеленський розтлумачив присутнім значення і завдання позичкових кас.

Далі відбулися вибори керівництва. Першим головою Жидачівської філії “Просвіти” став о. О. Левицький, священик з Іванівців. За Статутом Товариства, крім голови, виділ філії складався з шести членів і трьох заступників. Членами виділу обрали міщанина з Жидачева Василя Дубика, священика з Тейсарова о. Івана Головкевича, священика з Межиріччя о. Омеляна Макаренка, священика з Руди о. Теодора Дзьобу, господаря з Надітич (село в Миколаївському районі) Григорія Мельничина, господаря з Іванівців Михайла Татчина, заступниками — Василя Цапа з Дем’янки-Лісної, учителя з Пчан Івана Білинського, міщанина з Жидачева Антона Пироговського.

Радість з приводу заснування нового просвітнього осередку в Жидачеві і побажання успіхів у духовному та культурному відродженні повіту висловив Головний Виділ у вітальному листі, який надійшов на адресу філії. Ось його зміст: “Світлі збори! Головний Виділ Товариства “Просвіта” у Львові, поділяючи разом з місцевим руським населенням невимовну радість з приводу засновання нового просвітного гнізда в Жидачеві, засилає присутнім на перших його загальних зборах щиросердечний привіт, желає рівночасно якнайкращих успіхів у розпочатому великому ділі та висказує своє гаряче бажання, щоб отся святочна хвала світла, правди і праці стала задатком і початком духовного та культурного відродження Жидачівщини.

Народови руському судилась незавидна доля. Закувала вона його від соток літ в кайдани неволі. З’єднати всі наші сили з зелізною енергією і з невгасаємим запалом забратися до просвітньо-народної роботи - отсе тільки оден шлях, що веде до відродження нашого народа.

Темнота, брак народної самосвідомости - отсе ті вбиваючі болячки нашого народа, що держать його позаду інших культурних народів. Темноту ми мусимо викорінити поміж нас, просвічаючи наш розум наукою і правдою. Шануймо свою рідну мову, наш нарід і самих себе. Гордімся на кожному кроці, що ми сини українсько-руського народу. Другі народи шанують все рідне, а чому ж і нам не шанувати свого?

Нехай же з нинішнім днем Жидачівська Русь почне жити новим кращим життям! Нехай просьвіта і народна свідомість з’єднають всі наші сили в оден великий табор, о який будуть розбиватися всі замети наших противників. Як отсе станеться, то заживем і ми своїм життям”.

Перед новоствореною філією, яка стала 33-ю в Галичині, відкривалося широке поле для діяльності. Вона мала розбудити просвітньо-економічне та національно-культурне життя на Жидачівщині.

Перші роки заснованої 8 вересня 1905 р. філії були важкими. Серйозною перешкодою стали міцні позиції москвофілів на Жидачівщині. Створені ними читальні “Общества им. Качковского” вели антиукраїнську пропаганду в багатьох селах повіту. Труднощі полягали і в тому, що філія мала охопити не лише Жидачівщину, але й Журавнівщину та Миколаївщину, де філій ще не створили.

Долаючи труднощі, Жидачівська філія приступила до виконання своїх завдань. Посильну допомогу, особливо фінансову, на перших порах надав Головний Виділ. Незабаром появилися і перші результати діяльності — засновано читальні “Просвіти” в Іванівцях, Йосиповичах. У 1907 р. філія утримувала бурсу для селянських дітей, яка через відсутність школярів згодом перестала існувати. До цього немало “прислужилися” москвофіли. Невдовзі філія виправила стан справ, і 10 дітей із сусідніх сіл знову відвідували міську школу і проживали в бурсі.

Підсумки роботи за перші два роки діяльності було підбито на загальних зборах Жидачівської філії 1 січня 1908 р. Як зазначив її голова о. О. Левицький, “Жидачівщина прозріває”. Але, на його думку, вагомих успіхів не вдалося досягти, бо у повіті мало інтелігенції, причому значний її відсоток становили священики, на яких намагалися впливати москвофіли.

40-літній ювілей “Просвіти” у 1908 р. Жидачівська філія зустрічала з вагомими здобутками - засновано читальні в Пчанах, Дем’янці-Лісній, Ганнівцях, відновлено читальню в Роздолі, організовано секції Товариства “Сокіл” у Пчанах і Йосиповичах, розпочато роботу по заснуванню читалень у Руді та Дем’янці-Піддністряній. У Гніздичеві, Заріччі, Бережниці, Облазниці, де великий вплив мали москвофіли, філія підготувала ґрунт для організації читалень «Просвіти». Було відбудовано будинок “Сокола” в Жидачеві (тепер районний Народний дім “Просвіта”), який став важливим осередком просвітнього життя українців Жидачівщини. 10 листопада 1908 р. з допомогою філії “Просвіти” в повіті було створено секцію Українського Педагогічного Товариства, першим завданням якого стало відновлення бурси для селянських дітей у Жидачеві.

40-річчя “Просвіти” Жидачівщина урочисто відзначила 29 грудня 1908 р. Такий пізній термін було призначено, щоб під час канікул залучити для участі в заходах народних учителів та шкільну молодь. Філія закликала всіх свідомих українців Жидачівщини з’явитися на святкування, як “на відпуст до церкви”. Урочистості відбулися в Жидачеві. Зібралося понад 500 осіб, у тому числі представники від Головного Виділу, Бібрської та Стрийської філій “Просвіти”. Кількість учасників була б значно більшою, якби не сильний вітер і мороз. Тим не менше, свято пройшло вдало. Після урочистої літургії відбувся святковий похід головною вулицею міста до ринку (вулицею М. Шашкевича до площі Соборної). Звідти процесія попрямувала на віче до будинку “Сокола”. Його відкрив делегат від Головного Виділу, адвокат Еронім Калитовський. Він виголосив реферат про історію “Просвіти”. Перед присутніми виступили о. О. Левицький, о. О. Нижанківський та посол Австрійського парламенту М. Петрицький. По закінченні віча відбувся концерт, підготовлений зусиллями жидачівського “Сокола”.

Після свят знову продовжувалась копітка буденна праця. Долаючи труднощі, рік за роком, філія зводила все міцніший фундамент “Просвіти” в повіті, поповнювала ряди Товариства новими членами і послаблювала при цьому позиції москвофілів. Щороку проводились Шевченківські фестини. У 1911 р. особливого розмаху в Галичині набуло святкування 100-річчя з дня народження Маркіяна Шашкевича. Після активних наполягань місцевої “Просвіти” магістрат Жидачева присвоїв його ім’я центральній вулиці міста.

Тривалий час філія була заанґажована в передвиборчих акціях до Галицького Сейму та повітової ради. Це була своєрідна проба сил, адже “Просвіта” мала серйозного конкурента в особі москвофілів. Їх лідером у повіті був посол Галицького Сейму, священик з Бережниці Королівської о. Корнилій Сеник. Відомо, що в 1908 р. на зборах повітової ради в Жидачеві він закликав присутніх підтримати поляків, “які повинні допомогти… москвофілам здавити українців”. У травні 1911 р. Митрополит Андрей Шептицький за різні “прогрішенія” позбавив його священичого сану. Після того К. Сеник ще з більшою ненавистю ставився до українців. Під час виборчої кампанії він закликав бити їх палицями. Зокрема, 9 червня 1911 р. під час мітингу в Монастирці прихильники К. Сеника тяжко побили десятьох українців. Але навіть такі методи не допомогли москвофілам виграти вибори.

“Просвіта” діяла більш виважено. Вона організовувала віча, на яких роз’яснювала суть виборчого процесу. На одному з влаштованих нею передвиборчих віч 4 червня 1911 р. в Жидачеві зібралося 5 тис. чоловік зі всіх сіл Жидачівського судового повіту. Завдяки активній передвиборчій агітації просвітян переважна більшість українців Жидачівщини віддали свої голоси за Є. Олесницького, якого було обрано депутатом Галицького Сейму. Та на цьому виборча акція для “Просвіти” не закінчилася. На квітень 1912 р. на Жидачівщині було призначено додаткові сеймові вибори. І знову перемога було на боці “Просвіти”. О. Нижанківський набрав 90 голосів, а К. Сеник — тільки 74. Про наслідки цих виборів народовська газета “Діло” писала: “Перед кількома роками ніхто і не думав про здобуття сего повіту, а нині се вже факт доконаний. Зробила се виключно економічна та просвітницька діяльність на полі молочарства, шкільництва, читалень “Просвіти”, “Соколів”, “Січей”.

Не обминала філія і загальногромадських акцій. У 1912 р. по всій Галичині відбувалися віча в справі заснування українського університету у Львові, бо саме тоді це питання стояло на порядку денному в Австрійському парламенті. Завдяки зусиллям філії в червні 1912 р. такий захід мав місце і в Жидачеві.

У 1912 р. в повіті діяло 12 читалень Товариства “Просвіта”, в яких нараховувалось 1060 чол., що становило 7 % українського населення Жидачівського судового повіту. Майже при кожній читальні діяли секції “Сільського господаря”. За почином філії “Просвіти” по селах повіту створювалися відділи “Сокола”, “Січі”, “Товариства збуту худоби та збіжжя”. У всіх 22 громадах повіту були народні школи, щоправда, в шести з них навчання велося польською мовою. Філія координувала роботу осередків 30 просвітніх і 18 економічних товариств.

Результати діяльності Жидачівської філії “Просвіти” можна належно оцінити, враховуючи ситуацію, яка склалася на той час у повіті. Найперше слід згадати про “хронічну проблему” — байдужість, слабке зацікавлення громадськості та інтелігенції повіту просвітніми справами. З 20 вчителів-українців повіту лише 4 брали участь у культосвітній роботі серед населення. Із 40 представників української інтелігенції Жидачівщини 12 проживало в повітовому центрі. Як наслідок, у Жидачеві просвітній рух був значно активніший, ніж у селах, де в ньому брали участь в основному місцеві священики. Між селянством було слабке зацікавлення “Просвітою”, бо серед нього було мало грамотних людей. У 1911 р. з 16193 жителів Жидачівського повіту 30% виявилися неписьменними. Молодь так само не горнулася до “Просвіти”, її більше приваблювали спортивно-гімнастичні товариства, такі як “Сокіл”, “Січ”, “Луг”.

Та попри всі негаразди авторитет філії зростав. З часу заснування і до початку Першої світової війни вона провела велику роботу в повіті, який з москвофільського перетворився на український. Такий результат був наслідком наполегливої праці членів філії, серед яких у першу чергу слід назвати о. О. Левицького. Він був одним із організаторів філії “Просвіти” в Жидачеві, а з часу її заснування аж до 1914 р. — незмінним головою філіального виділу, чільним діячем на ниві просвітнього життя Жидачівщини. Активними просвітянами зарекомендували себе також Василь Дубик, Ольга Стасина, Антін Богдан, Теофіл та Антон Пироговські, Іван Білинський, Михайло Татчин та інші.

Перша світова війна фактично припинила діяльність “Просвіти”. Галичину окупували російські війська. Нова “влада”, вбачаючи в читальнях та філіях Товариства осередки “австрофільства” та “сепаратизму”, їх роботу паралізувала, а майно розкрадала або нищила.

Після буремних воєнних лихоліть та визвольних змагань українців філія відновила діяльність аж 1 березня 1922 р. Саме тоді відбулися її перші після війни загальні збори. Констатуючи, що з 1914 р. філія ніякої діяльності не проводила, учасники зібрання приступили до обрання філіального виділу. До нього увійшли: Іван Білинський — голова, о. Омелян Горчинський — секретар, Павло Найда — заступник секретаря, Теодор Пирогівський — касир, Іван Дубик — бібліотекар; члени виділу — Петро Салдан, Йосип Снігура, Іван Верес, Яків Маркевич.

Філія взялася за відбудову національного життя в повіті і знову зіткнулася з давньою проблемою - відсутністю організаторів просвітнього руху в повіті. Студентів було обмаль, а духовенство та інтеліґенція уникали просвітньої праці. До того ж, важким виявився фінансовий стан. Не було коштів, навіть, на передплату вкрай необхідного часопису “Письмо з Просвіти”.

Значно погіршилися умови діяльності для “Просвіти” із захопленням Галичини Польщею. Жидачівській філії місцеве староство заборонило відновлювати читальні і часто вдавалося до провокацій. Ось один з випадків. Хтось доніс поліції, що на організованому філією концерті в Жидачеві в червні 1925 р. декламатор Іван Сухар під час читання поеми самовільно змінив слово “лихі” на “ляхи” і закликав до “вирізання ляхів”. Не вдаючись до розслідування, поліція заарештувала трьох членів філії і провела обшук в їх помешканнях, але нічого не знайшла. І. Сухара також заарештували, але із-за відсутності доказів через тиждень звільнили. “Честь” поліції врятувало староство, покаравши голову філії о. Михайла Хавлюка та секретаря Володимира Серафина 8-ми днями арешту або штрафом у розмірі 200 зол.

Поліція радила владі закрити філію в Жидачеві, мовляв, тоді і в повіті буде спокій. У той же час староство сприяло заснуванню москвофільських читалень та осередків польських товариств. Діяльність філії ускладнювалась і тим, що вона мусила охопити Жидачівщину і Миколаївщину. Відстань між окремими селами була 18-25 км, що утруднювало зв’язок філії з читальнями. Перешкодою була також відсутність підтримки з боку місцевої інтеліґенції. У 1925 р. із 60 її представників (27 священиків, 30 учителів, 2 суддів та 1 адвоката) лише 4 брали участь у просвітній роботі.

Попри труднощі, робота налагоджувалася. Завдяки філії при Товаристві “Сокіл” організовано театральний гурток, яким керував Микола Мацук. Його учасники протягом року дали 11 вистав, у тому числі 3 — в селах повіту. Існували при філії дві “мандрівні” бібліотеки по 60 книг у кожній, якими почергово користувалися жителі сіл повіту. Великих зусиль докладала філія для розповсюдження книг і часописів по селах Жидачівщини. Щороку відзначала пам’ятні дати життя Т. Шевченка та І. Франка, а в 1926 р. організувала повітове свято “Просвіти”. Члени філії активно організовували кооперативи, брали участь у будівництві “Народного Дому” в Жидачеві, в діяльності “Рідної Школи”. З 1925 по 1927 рр. у повіті відкрилося 18 читалень. При філії діяла канцелярія під керівництвом Володимира Серафина.

Негативно вплинула на діяльність Жидачівської філії економічна криза та акція “пацифікації” (умиротворення) в 1930 р., коли польська поліція та військова кіннота громили установи українських товариств, будинки та майно селян. У повідомленні Головного Виділу від 25 березня 1931 р. зазначалося, що Жидачівська філія “майже не існує”, але з 1932 р. вона активізувалася. Сприяли цьому три обставини. Перша - заснування філії в Миколаєві, що дозволило Жидачівській філії зосередити свою діяльність у межах свого округу. Друга - завершення будівництва “Народного Дому” в Жидачеві, в якому розмістилася й філія, бо до того мусила тіснитися разом з читальнею в церковному домі. Третя – обрання головою філії в 1930 р. адвоката д-ра Михайла Юрківа.

Філії і далі довелося терпіти перешкоди з боку Жидачівського староства, яке не дозволяло організовувати концерти, вистави, фестини та інші імпрези, однак, вимагало від читалень щомісячних звітів про роботу. Як свідчать факти, такого не практикувалося в жодному повіті Польщі. У 1934 р. було заборонено діяльність читалень у Тейсарові, Заболотівцях і Лівчицях, де було знайдено при обшуку летючки ОУН. У тому ж році староство доручило усунути з громадського дому читальню “Просвіти” у Волиці-Гніздичівській нібито через аварійний стан будинку. Часто поліція вдавалася до ревізії бібліотечних фондів читалень і, хоч порушень не виявляла, окремі книжки все ж безпідставно вилучала.

Згодом староство запровадило нове табу — читальня могла влаштовувати виставу, концерт чи фестини тільки в місці свого осідку. Їй заборонялося брати участь у таких заходах в іншому селі. За розпорядження старости Галляса у кожному селі протягом року дозволялося організовувати лише один культурний захід, незалежно від того, хто його проводить — українське чи польське товариство. Але й тут поляки мали привілеї. За дозвіл на проведення заходу громадські уряди в окремих селах вимагали від читалень внести плату в розмірі 5-6 зол. Чергове нововведення полягало в тому, що читальня повинна мати від солтиса довідку про відповідність санітарним і пожежним нормам приміщення, де мав відбутися захід. Це дало змогу солтисам зводити особисті прорахунки з читальнями. Так 7 березня 1937 р. читальні з Демянки-Лісної солтис відмовив у проведенні концерту, бо хтось із селян обізвав його жінку. Голів читалень Івана Козака з Пчан та Петра Гуменчука з Журавкова було оштрафовано за те, що дозволили проводити вечорниці в читальняних будинках без згоди староства. Свідомо завдавали клопоту читальням і окремі постерункові (дільничі міліціонери). Так, постерунковий з Млиниськ зажадав від місцевої читальні підводи, щоб доїхати до Бережниці. Це обійшлося читальні в додаткові витрати в сумі 2 зол. Постерунковий у Пчанах зірвав у селі оголошення про свято “Сільського Господаря”, бо вони були написані українською, а не польською мовою.

Таке свавілля стосовно до “Просвіти” з боку староства негативно позначалося на її діяльності, але не змогло зупинити розвиток просвітнього руху на Жидачівщині. Станом на 1936 р. при філії діяли канцелярія під керівництвом Миколи Бажанського, а з 1937 р. — Богдана Мельника, бібліотечна, відчитова, театрально-хорова, жіноча та фінансова секції, три “мандрівні” бібліотеки, театральний гурток, хор з 42 осіб під керівництвом В. Серафина. При кожній читальні діяв хор та драматичний гурток.

1936-1939 рр. є, мабуть, найкращими в історії Жидачівської філії. За цей час кількість її членів збільшилась майже в три рази. При філії часто організовувалося навчання бібліотекарів, режисерів драматичних гуртків, диригентів хорів, керівників гуртків самоосвіти. Щороку проводилися “Свято Просвіти”, “Свято книжки”, “Свято Миколая”, “Свято Маланки”, фестини, вечорниці, концерти. Філією було організовано впорядкування могил січових стрільців на міському цвинтарі.

30 серпня 1936 р. філія відсвяткувала урочисто свій 30-літній ювілей, який перетворився у величаве повітове свято “Просвіти”, що тривало цілу добу. Згодом філія провела свято “Сільського Господаря”. З цієї нагоди відбувся урочистий похід вулицями міста, фестини, вечорниці. З ініціативи філії 31 жовтня 1936 р. в залі Народного Дому в Жидачеві відбулися збори з приводу 10-ї річниці вбивства Симона Петлюри. З доповіддю про Головного Отамана військ УНР виступив Мирослав Сивик.

Центром культурно-просвітнього життя повіту став Жидачів. Інтеліґенція міста на заклик філії виїжджала в села повіту з лекціями на найрізноманітніші теми. На запрошення “Просвіти” до Жидачева приїжджали українські театри, хор Дмитра Котка. Дім д-ра М. Юрківа був осередком, у якому збиралася українська інтеліґенція, національно-свідома молодь міста. У ньому можна було зустріти видатних діячів української культури, лідерів українських політичних партій Галичини.

З 1936 р. в Галичині започаткували урочисте посвячення прапора філії. Цю акцію підтримала і Жидачівська філія, яка власними силами виготовила прапор - квадрат біло-сірого полотна розміром 1,25х1,25 м. На ньому з одного боку було вишито емблему філії, а по краях — назви всіх читалень округу, з другого боку — портрет опікуна філії, особу якого вона обирала на власний розсуд. Це мала бути постать, пов’язана з історією рідного краю. Жидачівська філія зупинила свій вибір на кандидатурі митрополита А. Шептицького. У листопаді 1937 р. Його Ексцеленція повідомив у листі, що дає дозвіл на поміщення свого портрету на прапорі Жидачівської філії. Посвячення прапора філії відбулося урочисто 22 травня 1938 р.

Наприкіці 1930-х років “Просвіта” на Жидачівщині мала у своєму активі вагомі здобутки. На території повіту діяли три філії — в Жидачеві, Журавні та Миколаєві. Мережею “Просвіти” було охоплено всі населені пункти повіту. Існувало чимало секцій дочірних організацій “Просвіти”: “Маслосоюз”, ремісниче Товариство “Зоря”, “Сільський Господар”, “Рідна Школа”, “Союз Українок” (від заснування і до 1933 р. його очолювала Клавдія Раковська, в 1933-1935 рр. — Ганна Юрків, у 1935-1939 рр. — Люба Політило), “Церковне Братство”, дитячий садок, спортивне Товариство “Сокіл” (згодом перейменоване на “Хортицю”), Товариство тверезості “Відродження” та ін.

Досягнення Жидачівської філії “Просвіти” стали можливими завдяки самовідданій праці її активних діячів. Багато сил, знань і часу просвітній роботі на теренах повіту віддавали: Іван Білинський, директор школи в Пчанах; о. Іван Головкевич, священик з Тейсарова; Теофіль Головацький та Дмитро Іваник з Жидачева; д-р Роман Комарницький, голова повітової організації УНДО; о. декан Михайло Раковський, голова Товариства “Церковне Братство”, голова читальні в Жидачеві; о. Михайло Хавлюк, катехит виділових шкіл Жидачева, голова філії “Рідної Школи” та повітової секції “Сільського Господаря”; Теофіл Скалений, який відповідав за діяльність гуртків і хорів; д-р Михайло Юрків, лідер громадсько-просвітнього життя повіту. Заслуженими просвітянами також були: Микола Бажанський, Микола Матура, Микола Мацук, Петро Дубик, Павло Плютач, о. Павло Чехут з Іванівців та ін. Активними просвітянами були Марія Комарницька, Клавдія Раковська.

25 березня 1939 р. Жидачівська філія провела свої останні загальні збори. Загальна кількість її членів становила 3384 осіб або 20 % дорослого українського населення повіту. Учасники зборів затвердили план роботи філії на 1939/1940 рр. Велика увага в ньому приділялася боротьбі з неписьменністю. На жаль, намічене не вдалося реалізувати. 21 вересня в Жидачів вступила червона армія. Окупаційна радянська влада закрила в повіті всі українські товариства, серед них і філію “Просвіти”. Її останнього голову д-ра М. Юрківа 26 вересня 1939 р. органи НКВС заарештували і до сьогоднішнього дня доля його невідома. Так трагічно закінчилася історія Жидачівської філії “Просвіти”, яка відіграла величезну роль в історії Жидачівщини першої половини ХХ ст. Продовжувачем справи “Просвіти” стало, засноване в червні 1988 р. Товариство української мови “Просвіта” імені Т. Шевченка.

Василь БЛАГИЙ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"