Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

А якщо завтра…

Якщо на травневі свята в Одесі «щось» станеться, у цьому будуть винні місцева влада і спецслужби…

Я свідомо пишу цей матеріал напередодні травневих днів. Коли у перших двох публікаціях після поїздки південним сходом мова йшла про людей, які честю і совістю служать народу України, то у цій хочу поділитися враженнями від відвіданих міст і настроїв людей. Очаків, Миколаїв, Маріуполь і Одеса. Про Одесу насамкінець.

Серед усіх міст Миколаїв виглядає «найукраїнськішим». Це проявляється не лише у національній символіці, якої більше ніж навіть у наших західняцьких містах. На вулицях Миколаєва звучить українська мова, пісня, і хто б що не говорив – якісь і люди привітніші, одним словом – наші. Щоправда, чим ближче під’їжджаєш до міста, тим більше відчуваєш, що десь поряд війна. Про це нагадують залізобетонні блокпости і озброєні люди на них. Машини зупиняють тільки з номерами Луганської чи Донецької областей. До речі, блокпости починаються одразу ж за Одесою. Дорогою, чесно кажучи, здивували автобусні зупинки, які, як і у нас, розфарбовані у кольори прапора. У самому місті довелось зустріти чимало волонтерів (з документами і опломбованими скриньками), які збирають допомогу на АТО. Я спілкувався більше ніж з десятьма людьми різного віку, різного фаху, україномовними і російськомовними. Усі як один висловлюють підтримку України, а про сусідів, мешканців окупованих сепаратистами луганчан і донеччан, кажуть, що бажають їм миру. Саме північного сусіда миколаївці звинувачують у війні на сході і впевнені, що якщо Путін забереться, – сепаратисти розсмокчуться. Щоправда, вірять у це дуже мало людей і готуються до найгіршого...

Чим відрізняються миколаївці від маріупольців – якщо Путін «полізе» - вийдуть на захист своїх помешкань, сімей і родин. А ще сподіваються, що полк морської піхоти, який базується у їхньому місті і де служить багато миколаївців, – це серйозний аргумент. Тому й підтримують своїх військових всім містом, чим можуть.

Той, хто був хоч раз в Очакові, знає, що для цих людей головне – літній курортний сезон, який цілий рік годує. Очаківці впевнені, що сезону цього року не буде… Українці не мають грошей на «курорти», а росіяни не зможуть приїхати. Перебазування до міста частини військово-морського флоту дає надію, що з’явиться можливість влаштуватися на роботу. «Тільки б закінчилася війна»,- ділиться своїми переживаннями офіціант їдальні на автостанції п. Алла. - Людей мало. У цей час до нас вже приїжджали перші відпочиваючі, тут черги стояли, а нині об 11 годині ви другий клієнт. Як далі виживати – не знаю!..»

Незадоволені мешканці Очакова і нинішньою владою, точніше тою економічною політикою, коли за рік зубожіли в кілька разів. Проте, коли мова заходить про війну, замовкають, бо «родичі на Луганщині куска хліба не мають»... І коли доходить розмова про найгірше, категорично всі на українському боці. Розвалені міста і села Донбасу, вбиті і поранені для мешканців Очакова найкраща і наочна пропаганда.

Маріуполь. Так вийшло, що у рамках поїздки тільки один день зміг тут зупинитись. Маріуполь зустрічає з українським прапором: відразу на в'їзді, ще до блокпоста, стоїть величезна фігура металурга – символ міста – з кочергою в руці, до якої прикріплено синьо-жовтий державний прапор. Мир прийшов до Маріуполя 13 червня минулого року, коли місто було звільнено від бойовиків. Але і нині Маріуполь живе у великій тривозі, з щоденними обстрілами околиць сіл.

Війни маріупольці не хочуть, проте 80% людей, з якими довелось поспілкуватися, схиляються, що гірше ще попереду. Був час, коли певна кількість мешканців міста з «розумінням» сприймала збаламучені російською пропагандою «днри і лнри». Все змінилося після того, як російські сепаратисти накрили «градами» передмістя Маріуполя, коли загинули люди. Сьогодні вони не хочуть жодних «малоросій», проте, якщо дійде до крайнощів, то скоріше за все стануть біженцями…

Спілкуючись з військовими, зрозумів, що сьогодні Маріуполь – головний форпост України. Саме тут буде вирішуватись подальша доля держави. Без перебільшень. Тому і йдуть приготування, а якщо точніше - то Маріуполь окопується і готується. У тому, що доведеться воювати, майже ніхто не сумнівається. Не сумніваються військові, що перемога буде за нами. А поки чи не щодня поблизу Маріуполя у населених пунктах рвуться снаряди і гинуть наші хлопці. Як жартують військові – «так добігають до кінця мінські домовленості»…

Одеса!..

Якщо у ці травневі дні щось надзвичайне станеться у цьому місті – винувата влада. З усіх відвіданих мною міст Одеса справляє найгірше враження у плані «що буде, якщо…» Надто багато сепаратистських настроїв у місті. Вони підживлюються, з ними погано борються.

Для тих, хто не був в Одесі, розповім, де знаходиться сумнозвісний Будинок профспілок, у якому рік тому згоріли люди: вакурат навпроти приміщення обласної адміністрації. Уже рік навпроти будинку встановлена експозиція «героїв», які хотіли Росії в Одесі. Щовечора біля цього місця збираються місцеві. Якби ви почули їх розмови… Більше того, вони навіть не приховують своїх злочинних намірів, які згідно із чинним законодавством «тягнуть на кілька років». Залишається тільки здогадуватися, чим займаються СБУ, інші організації, які б мали це «фільтрувати». Щотижневі вибухи і підриви – окрема тема розмови. Якщо побувати біля цих «патріотів», можна почути не лише здогадки, хто на цей раз, ймовірно, «смальнув», а й подробиці підготовки. Знаю, про що кажу, бо протягом двох днів ходив сам на Куликове поле і наслухався…

Ще одна тема - це дуже підозріло мовчазна позиція православної церкви на чолі з єпископом Агафангелом. Не хочу виглядати богохульником, проте багато хто з одеситів, з якими довелося спілкуватися, переконані, що саме через цю одіозну особистість здійснюється загальне управління антиукраїнськими силами в місті. Пригадуючи активну проросійську риторику цього «суб’єкта у рясі», погоджуюсь з цими припущеннями. І хочеться вірити, що наші спецслужби працюють і в цьому напрямі. Бо Одеса - не просто стратегічний морський порт держави, вона ще й має спільний кордон з іншим розплідником нестабільності і сепаратизму у регіоні – Придністровям, де знаходиться велике російське угрупування. Тому і з цього напряму існує ймовірна загроза, яку треба враховувати. Бо нині, як ніколи, актуальне: хочеш миру – готуйся до війни. Перемогли 70 років тому фашистів, переможемо і російських сепаратистів. Бо це наша земля, українська!

Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"