Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Герої «кримської війни»

Це історії про тих, хто не зрадив присязі на вірність України, хто не звабився на посади, квартири, не пішов «на поводі» у дружин. Це правдиві розповіді про совість і порядність, про честь і відданість наших військових. Це історії про майбутню еліту Збройних сил України. Без перебільшення.

Пам’ятаєте кадри із захопленого Севастополя, коли наші курсанти Морської академії, вже коли зрадники піднімали андріївські прапори, вийшли на плац і заспівали Гімн України. Ці хлопці, майбутні українські адмірали, були вихованцями начальника Севастопольського військово-морського ліцею капітана 1-го рангу Ігоря Колежнюка. Нині ліцей перенесли до Одеси. Саме тут і відбулася наша зустріч з п. Ігорем Колежнюком.

Той, хто хоч раз переїздив з місця на місце, знає, що таке переселення. А переселити ціле училище?

Після закінчення Севастопольського морського інституту Ігорю Колежнюку довелось пройти шлях від звичайного офіцера до командира ракетними частинами однієї з бригад ВМФ України. У 2009 році міністр оборони України Єхануров видав наказ про створення Військово-морського ліцею. Капітан 1-го рангу Ігор Колежнюк стояв біля витоків створення цього військового закладу.

Одне з головних питань, яке ставили перед собою викладачі ліцею, – виховання патріотів України, які служитимуть народу. Події з анексією Криму довели, що ліцей не лише декларував пафосні гасла, а насправді виховував майбутніх офіцерів-українців.

- Пане капітане, повертаючись рік назад, що пригадується, про що думається і врешті як це відбувалося?

- 4 квітня росіяни зірвали з флагштока наш прапор. Ми ж знаходились на території Військово-морської академії, яка тоді вже була захоплена 28 березня. А ми ще тиждень піднімали український прапор, незважаючи на погрози. Тяжко було на це дивитися, особливо розуміючи, що нічого не можеш вдіяти. До нас приєдналися курсанти академії, які не зрадили присязі, ті самі, які співали Гімн на плацу.

Зібрав я тоді колектив офіцерів і викладачів і просто нагадав чому ми виховували ліцеїстів. Сказав просто: в кого є совість – поступайте по совісті. Що мене тоді здивувало: майже половина офіцерів зрадила, а майже всі вчителі (з 14 – 12) висловили бажання служити Україні. Це корінні кримчани, там полишали квартири, тут знімають житло і пристосовуються до непростих умов в Одесі. От такі реалії…

- А чому офіцери зрадили присязі?

- Якщо чесно, то більшість «повелася» на переконання своїх дружин. Це такі собі офіцери, які трималися «за спідницю». Добре, що ми їх позбулися.

- Пане капітан. Давайте відверто. Адже і у вас дружина, та ж квартира, напевно, якщо б залишилися, вони б вас «прилаштували» у свій заклад. Як вам далося рішення кинути все і їхати невідомо куди?

- Я українець!.. У мене навіть з дружиною не виникало питання, чи залишитися. Присяга дається раз. Я її дав народу України. Все!.. Можливо, якби я був цивільним, то, напевно, залишився, щоб розібратися з майном. Але жити в окупації – ніколи.

- Розкажіть, як вдалося перевезти прапор ліцею на материк, адже росіяни фактично зірвали стяг.

- Зрозумійте, у нас у ліцеї фактично навчаються ще діти після 9-го класу. За них рішення приймали батьки. Тому, коли постало питання переїзду на материк, ми зібрали своїх курсантів і провели, як годиться відносно морських канонів, прощання з прапором. Після цього під погляди їхньої комендатури наш старшина сховав прапор за пазуху, і таким чином нам вдалося вивезти прапор ліцею.

- Що вдалося вивезти ще з собою?

- Майже нічого. Вони нічого не віддавали. До речі, вивозили ми «майно» на двох легкових автомобілях…

- Чому Одеса?

- Так було вирішено. Нас разом з Морською академією перебазували сюди. Поселили у санаторію, допомогли одесити, влада. Місяць пожили там. А потім вийшли на міністерство з пропозицією щодо відновлення з вересня нашого закладу. Розуміли, що це майже нереально, проте, якщо б ми цього не зробили саме у 2014 році, – у 2015 ліцею могло б і не бути. Постало питання, де нас розмістити. Фондів Міністерства оборони в Одесі багато, проте всі вони у жахливому стані. Ми знайшли місце там, де жили курсанти Морської академії. У липні нам передали цей корпус, а за серпень ми зробили ремонт разом з ліцеїстами, яких з 50 переїхало 22. І з 1 вересня наш ліцей відкрив двері.

- В яких умовах проживають офіцери і викладачі вашого ліцею?

- Усі офіцери винаймають житло. Сьогодні в Одесі це 3200-4000 грн. Держава компенсує 1800. Викладачам компенсація за житло не передбачена. Пробуємо шукати якийсь гуртожиток.

- А в Севастополі ви мали своє житло?

- Так, у мене була своя квартира.

- І що з нею?

- Залишилась там…

- А скільки сьогодні ліцеїстів навчається у вас?

- 56. Проте цими днями нам збільшили замовлення до 100. До речі, багато охочих вступити до нас є з того ж Криму, Севастополя. Як не парадоксально, батьки хочуть, щоб діти навчались саме в українському Військово-морському ліцеї…

- А що нині на місці вашого закладу, який захопили росіяни?

- Вони відновили Нахімовське училище.

- От мені цікаво, чи присутній національний фактор «зрадника». Скажемо, якщо взяти географію, зрадили тільки кримчани-росіяни?

- Це не було вирішальним. Були хлопці з Севастополя, які співали до останнього Гімн України і поїхали з нами в Одесу, а були з Івано-Франківська, які залишилися там і зрадили присязі…

- Чи контактуєте з тими, хто там залишився, і яка їх доля?

- Я не спілкуюсь зі зрадниками. Чутки доходять. Вони хочуть з нами спілкуватися. Мабуть, совість мучить. Вони вже не скажуть собі «честь маю».

Що ж до того як склалися їх долі? Спочатку ніби було добре: і зарплата більша, і забезпечення. До речі, ще тоді, коли ми були там і готувалися до від’їзду, офіцери-зрадники приходили до нас. Пригадую, стоїмо в курилці, куримо. Йде капітан 2-го рангу, задоволений такий, і каже: «О, мы даже трусы получили…».

Ось так, за «труси» і зраджували. Щоправда, за рік одні звільнилися з флоту, інших звільнили, бо зрадників ніхто ніде тримати не буде…

- А який офіційний статус «наших зрадників»?

- Проти них порушено кримінальні справи за статтею «Дезертирство і державна зрада». З’являться на нашій території – будуть заарештовані…

- Я для себе хочу уяснити: чи реально було чинити збройний супротив у Криму?

- Реально. Якби не зрада на найвищому рівні. У нас за тиждень помінялося три командуючі. Спочатку зрадили начальник штабу Шакура та Єлєсєєв, потім Березовський. Принаймні ми б вивели всі кораблі. Не було команди…

- Міністром оборони був тоді І. Тенюх. Невже, призначаючи Березовського він так помилився, адже він теж моряк?

- Скажу вам більше: Березовський - мій колишній товариш… Ми з ним разом закінчували училище і академію. Його син навчався у моєму ліцеї. За 4 дні до зради я з ним зустрічався, і в нього зовсім інші погляди були… Я не знаю, що сталося. Я його знаю з курсанта. Ігор Тенюх знає його з лейтенанта. Що сталося - мені донині невідомо. Адже нам вже видали зброю, ми чекали наказу, щоб почати захист наших частин. На ранок надійшла команда здати зброю…

- Яка нині доля Березовського?

- У Петербурзі якісь курси проходить.

- На вашу думку, яке майбутнє у ВМФ України?

- Люстрацію ми вже пройшли Кримом. Кращого і правдивішого екзамену на патріотизм годі було і придумати. Сьогодні держава робить все правильно: головна загроза на сухопутному напрямі на Донбасі. Флот має готувати кадри. Що ми й робимо. Треба думати про відновлення флоту. Бо флот без кораблів – це одна назва. Чому б не піти шляхом Туреччини, брати б/у кораблі у країн НАТО і будувати свої. База у Миколаєві є. Спеціалісти-корабели залишилися. Кошти… Вони будуть. Україна буде морською державою. Переконаний у цьому.

Андрій Данилець.

Одеса.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"