Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Україна. Рік війни. Все почалося з Криму!

Уже рік Україна у стані війни, і почалася вона із захоплення Росією Криму. Донецьк і Луганськ - це вже потім. Спочатку путінська Росія провела, і в цьому нарешті призналася устами самого Путіна, спецоперацію із захоплення півострова, до якої готувалася довго.

24 березня був захоплений один з останніх із кораблів ЧФ України "Костянтин Ольшанський". Ще добу протрималися "Черкаси". Нині багато хто задається запитанням: а чи було б по-іншому, якби моряки та інші частини, що базувались у Криму, вступили у відкрите протистояння? Можливо, війна сьогодні була б не на Донбасі? Щоб відповісти на це непросте запитання, треба як мінімум поспілкуватися з людьми, які безпосередньо брали участь у цих подіях.

У рамках пілотного проекту, започаткованого редакцією «Новий час» і погодженого Міністерством інформаційної політики, я вирушив у творче відрядження щоб, як кажуть, своїми очима побачити: а що сьогодні робиться насправді на південному сході країни, як до війни і агресії ставляться люди, врешті зрозуміти, чи навіть гіпотетично можливі плани агресора захопити весь південний берег аж до невизнаного Придністров’я.

Цей напрям на південний схід вибрано непросто, оскільки ми вже писали, що були, часи коли наш Жидачівський район допомагав флоту на початках його створення і становлення. Більше того, дехто з колишніх очільників району навіть має за це урядові нагороди. Проте, як у нас часто буває, співробітництво зупинилося. Згадали ми про "своїх моряків", коли минулого року розпочалася агресія Росії. Тоді журналісти газети "Флот України" були змушені перебазуватися до Одеси. На зібрані головами наших сільських рад кошти ми закупили техніку для редакції газети, за яку військові журналісти щиро дякують. У свою чергу без їх допомоги мені б не вдалося отримати, почути і побачити й десятої частини з того, про що ви читаєте. Бо і маршрут був немалий: Київ-Одеса-Очаків-Миколаїв-Маріуполь-Львів. Весь матеріал, який мені вдалося отримати у ході поїздки, я вирішив подати трьома частинами: агресія Росії, Герої «кримської війни», «за кого» південний схід України.

Отож, почнемо з того як починалася агресія Росії.

На думку капітана 2-го рангу начальника підводно-пошукової служби Олександра Микитюка, Росія довго готувалася до захоплення півострова. Пробний камінь було кинуто ще у 2003-му, коли вони "почали добиратися до Тузли". Вони не косу до острова продовжували, а аналізували, як наші військові зреагують, наскільки швидко і оперативно. На щастя, тоді ще армія виконувала свої функції досить непогано. Росіяни зрозуміли, що Україна - серйозний супротивник, і почали втілювати в життя план розвалу української армії. Не змігши привести до влади свою людину (це, до речі, не Януковича, а Медведчука) у 2004-му, за 5 років було зроблено певні висновки. І коли Янукович у 2010 все-таки став президентом, він вже мав певні зобов’язання перед російськими «хлопцями». Залишається здогадуватися, чи це були гроші, чи якийсь компромат, але як мінімум два з трьох міністрів оборони при Януковичі були нав’язані Москвою. За три з лишнім роки вони успішно дорозвалили українську армію. Більше того, два останні міністри оборони, які сьогодні знаходяться у Москві, здали не лише державні військові таємниці, але й сформували у Збройних силах України офіцерські групи, що до останнього часу продовжували працювати на ворога. І залишається тільки гадати, чому ще й досі їх як зрадників і злочинців не розшукує Україна через Інтерпол.

Але повернемося до Криму. Неоднозначно військові моряки, маю на увазі офіцери ВМФ, сприймали Майдан у Києві. Тут нема нічого дивного: люди військові, звикли до порядку, підпорядкування закону і наказу, а тут раптом у Києві "бандерівці збунтувалися", - як повідомляли російські канали. А українські вже були відключені. Проводилась "робота" серед особового складу феесбшниками, які задовго (два роки ще до подій) вже наводнили Крим. За словами капітана корабля Кіровоград Юрія Віцкого, сама структура українського флоту була побудована так, що наші кораблі стояли поруч з російськими, капітани один одного знали, дружили сім’ями і ніколи не думали, що стануть ворогами.

У флоті, як і в армії, теж йшла тенденція на руйнування: за останні чотири роки було розпродано і порізано більше десятка боєздатних одиниць кораблів різного класу, втрачалася інфраструктура і майже нічого не вкладалося у модернізацію. Заробітна плата наших і російських військових різнилася удвічі не на нашу користь. Росіяни будували у центрі Севастополя житло, наші, якщо і спромоглися на якийсь будиночок, то був він на околиці, без комунікацій і поза інфраструктурою. Злочинною помилкою було і укомплектовувати бойові судна мешканцями Криму, бо, як потім виявилося, 90% зрадили присязі одразу після захоплення суден, а були такі, що здалися і добровільно.

Захоплення

Ми більше знаємо з телевізора про захоплення сухопутних і військово-повітряних частин у Криму. Сценарій розповів сам Путін, коли перед телекамерами сказав, що військових не буде, а у жінок і дітей ніхто стрілятиме… Так і сталося, біля військових частин з’являлися "женщины с детьми", за якими стояли казаки з дубинками і шокерами, а потім - зелені чоловічки з автоматами та відеокамерами. Згодом таку тактику назвуть гібридною. а тоді жінки проривалися через кпп, і все...

Сигналом до захоплення Криму стала втеча Януковича з Києва. Можливо, саме російські спецслужби і були тим «пугалом», яке так настрашило Януковича і переконало втікати. Для спецслужб це був початок операції захоплення, яку ретельно готували. Подейкують, що Майдан поламав плани, бо готувалося все на вибори президента-2015. І знову правий Путін, який на телекамери сказав, що ситуація розвивалася «з коліс». Просто розпочали не за планом.

А у Криму все виглядало так: легітимної влади немає, спецзв’язок відключено, командири залишилися самі у прийнятті рішень. Це нам, людям цивільним, все дуже просто, а військові без команди кроку не зроблять. Командувати не було кому. Всі чекали, що робити. Саме на це й сподівалися російські спецслужби і "голими руками" забирали частини, роззброювали військових, забирали техніку. Ми пам’ятаємо, як майор Мамчур, сьогоднішній депутат ВР, з прапором йшов на дула російських автоматів. Цей геройський вчинок згодом розтиражують всі інформагентства. Насправді військові льотчики йшли на обслуговування літаків, які вже були захоплені на аеродромі у Бельбеку. До речі, у Криму знаходились велике угрупування збройних сил. Тільки літальних апаратів було 126 (літаків - 84, вертольотів - 42). Слід зазначити, що прикордонні структури, якими керував генерал Литвин, зорієнтувалися у ситуації і ще до захоплення вивели прикордонні сторожові катери та 10 одиниць літальних апаратів (4 літаки та 6 вертольотів).

Що стосується флоту, то більшість наших військових кораблів базувалася у бухті Стрілецька на озері Донузлав. Дякувати Богу і провидінню, флагман флоту "Гетьман Сагайдачний" перебував у плаванні. Проте, за інформацією, яку надав керівник робочої групи із виведення з території Криму військової техніки генерал-лейтенант В. Аскаров, всього на той час в Криму перебувало 49 кораблів і суден, а про менші категорії плавзасобів сьогодні практично достовірної інформації немає. За словами капітана 3-го рангу Юрія Віцкого, як тільки ситуація стала незрозумілою і не було кому давати наказів, капітани відійшли від берега і почали маневрувати по акваторії Донузлав. Офіційної інформації, що робиться у Києві, у моряків не було.

Чутки, російська пропаганда, зрада вищого командного складу - це те, що найбільше закарбувалося у капітана Віцкого. Призначений тодішнім міністром оборони нашим земляком Тенюхом новий головнокомандувач флоту, приїхавши до моряків, примушував їх здатися і перейти на службу до ВМФ Росії. (Про цей епізод буде у наступних публікаціях). Обіцяли золоті гори, великі гроші і квартири, аналогічні посади. Якщо чесно, каже Віцкий, якби у короткий термін не призначили єдиного легітимного в.о. Верховної Ради і головнокомандуючого Турчинова, ще питання, чи в Україні на сьогодні був би флот!?. Бо з Криму виглядало, що справді владу у Києві захопили...

Зрада

«Не можна казати, що ті, хто перейшов на сторону агресора, зрадили присягу», - каже Євгеній Силкін, військовий журналіст капітан 2-го рангу. Вони, якщо по-чесному, під нею ніколи не ходили. Причин тут кілька. У 1996 році флот поділили, проте повноцінним українським він так і не став. Жили радянські традиції, які більше прикипали до російських, а ще саме місто Севастополь, яке недарма називали "городом русской славы". Ще за радянських часів тут селилися колишні високі чини військовослужбовців Радянського союзу, партноменклатура. Чекати від них лояльного ставлення?.. На всьому півострові була одна українська гімназія і одна наполовину українська школа (про їх «українськість» більше може розповісти директор гімназії ім. О. Партицького Василь Благий). Десять років підряд вулицями Севастополя ходили з російськими прапорами групи людей, яких ніхто з української влади не бачив, і вигукували "крым - россия"... На парадах, які українська влада влаштовувала разом з російським чорноморським флотом, у наших моряків летіли яйця і каміння. Цього теж не помічали. Про те, що півострів був "наводнений" феесбешними спецслужбами, теж знали і мовчали.

Засоби масової інформації. Це окрема тема втраченого Криму. Фактично вони чи не єдині (телекомпанія «Бриз» та газета «Флот України») були носіями української держави, традицій і українського слова. «Адже в першу чергу ми програли не у військовій площині - в інформаційній», - каже Геннадій Силкін. Пропагандистська путінська машина йшла за давнім принципом - спочатку завоюй думки і душі...

Як говорилося вище, стратегічною помилкою стало й те, що в основному на флоті служили кримчани. Коли довелося вибирати, значна частина вибрала залишитись "дома", де квартира і сім’я. Проте, серед зрадників були за географією різні військові, у тому числі і з наших країв. Забігаючи наперед, скажу, що, як завжди роблять росіяни, впродовж наступного року 80% тих, хто зрадив Україні, перейшовши до російського ЧФ, були звільнені з лав флоту: зрадники нікому не потрібні.

Що Україна залишила у Криму?

Побутує думка, що в Криму залишили майже все озброєння. Насправді це трохи не так. Звісно, інфраструктуру і бази з собою не забереш, проте з техніки вдалося дещо вивезти. Курував цей процес з української сторони в той час в. о. заст. гол. Адміністрації Президента Андрій Сенченко. Передача йшла аж до червня 2014 року, коли Росія зупинила цей процес. Що вдалося забрати? 3502 одиниці озброєння та військової техніки: ракетно - артилерійських установки – 120 од., бронетехніки - 128 од. авіація - 92 од., кораблі, катери, судна - 35 од., крім того забрали техніку зв’язку, техніку оперзабезпечення, техніку тилу.

Що залишилося?

17 кораблів і суден (найбільш нові бойові -11 та 6 допоміжних суден і катерів).

Щодо літаків, то росіяни не віддали 7 од. МІГ-29, 2 од. МІГ-29УБ, 3 од. Л-39 М-1, 1 од. Б-12.

Щодо бронетехніки, то з Криму забрали всі танки, частину бронетранспортерів. Те, що не вдалося забрати, сьогодні, з великою долею вірогідності, воює на Донбасі на боці сепаратистів.

Час - досить делікатна категорія в людському розумінні. Кажуть, лікує, та чи можна залікувати ті глибокі рани, які нанесли "брати" росіяни? Я не знаю, скільки має минути часу, що має статися, щоб ми пробачили тисячі жертв, які заподіяв режим Путіна разом з маріонетками на Донбасі. Мій співрозмовник капітан корабля «Кіровоград» Юрій Віцкий каже, «як мінімум три покоління...»

А поки росіяни - вороги, і він це вже добре усвідомив. «Якщо зустрінемось у протистоянні - рука не підведе...»

Під час поїздки я познайомився з унікальними людьми, справжніми українськими патріотами. Про непрості, героїчні історії з життя військових моряків читайте у наступних публікаціях.

Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"