Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Все, що ми робимо, - це завдяки пожертвам небайдужих людей

Передані волонтерами бронежилети врятували життя трьом бійцям, а завдяки приладам нічного бачення наші військові знищили ворожого снайпера та підбили два БТР.

Більш як півроку в країні триває неоголошена війна. На захисті територіальної цілісності стоять понад 350 військовослужбовців з нашого та Миколаївського районів. Кожного дня вони ризикують життям. Єдине, що їх зігріває в ці холодні дні й ночі, – це думка про рідний дім, про підтримку рідних, друзів, односельчан. Кожній вісточці з дому вони радіють і чекають її з нетерпінням.

 

Чи не кожного дня всі ці вісім місяців протистояння, завдяки небайдужим жертводавцям, невтомним волонтерам, на схід із Жидачівського району відправляються дорогоцінні бандеролі для бійців.

 

Про волонтерські будні, про організаційні моменти своєї роботи, про людські відносини розповідають жидачівські волонтери, які підтримують громадську ініціативу «Допоможи фронту», Володимир Гаврон, Роман Романів, Ірина Гебра.

«Вчора ввечері підійшов хлопчина, який зараз на ротації в Жидачеві. Подякував за бронежилет. Каже, грудна клітка тиждень боліла. Це вже третя людина, яка подякувала за врятоване життя. Наша робота недаремна, як мінімум три життя ми вже врятували", розповів Володимир Гаврон.

- Збираємо гроші, - розповідає волонтер Роман Романів. - Одна пані каже:

- Я не даю, бо в нас уже збирали.

- Куди збирали? - питаю

- На Розділ віддали, - відповідає.

- А такі прізвища як Іванів, Козяр вам відомі?

- Так, то наші хлопці.

- То чому цього тижня ми для них посилки висилаємо, а ви кошти передаєте в Розділ?

Немає чіткої координації, кооперації зусиль між головами місцевого самоврядування, священиками, директорами шкіл, районною владою та волонтерами, кажуть жидачівські волонтери. Через це розпорошуються зусилля, кошти, яких з кожним днем меншає. Та все ж попри економічну скруту люди готові допомагати, підтримувати хто чим може, але часто ця допомога потрапляє невідомо куди, тим часом як хлопці із нашого району потребують підтримки.

Володимир: «Ось чоловік готовий привезти 10 тисяч гривень, щоб забезпечити двох бійців, але тут він дізнається, що ми їх вже забезпечили, і той напівдорозі до Жидачева розвертається. Хоча за ці кошти ми б могли забезпечити ще кількох хлопців».

Роман: «Хай люди не будуть байдужі. Навіть якщо ніхто не служить з їхнього села, то служать з іншого. Навіть якщо твоя хата найкрайніша, все одно тебе це стосується».

Володимир: «Відомі непоодинокі випадки, коли людей просто «розводять». Такий факт, до прикладу, нам розповіли львівські волонтери. Дуже важливо, перш ніж віддати гроші, поцікавитися, кому чи на які потреби вони підуть. Якщо не знаєте, кому адресно допомогти, тоді звертайться до сільських голів, священників чи волонтерів. І не стидайтесь запитати звіт про свої кошти.

Ми контактуємо з усіма нашими хлопцями. Ще не було, щоб наші посилки не дійшли до адресатів, а посилок відправили безліч.

Люди мають зрозуміти, що ми не маємо державного фінансування. Все, що робимо, - це завдяки пожертвам небайдужих людей, велике спасибі всім благодійникам, особливо діаспорі. Ось позавчора прийшли посилки з продуктами та теплим одягом з Італії, яку ми вже відправили на схід».

Роман: «У п’ятницю діти в Жидачеві організували вечірку Хелловін і зібрали 1300 грн. Дітвора зуміла і себе повеселити, й допомогти військовим».

Володя: «Ми за ці гроші одразу купили взуття. Також придбали 20 пар дуже якісних теплих рукавиць, що не горять. Пара таких коштує 70-80 грн.

Якщо наші хлопці раніше служили у переважній більшості на території Луганської області, то зараз вони по всьому периметру зони АТО, аж до Херсона».

Роман: «Минулого тижня відсилали посилку в Асканію Нову, Чаплинку».

Володимир: «Через військкомат призвано 354 особи, більша половина з них - це чоловіки з Жидачівського району. В нас дуже багато хлопців, які служать за контрактом. Є такі, про яких ми лише тепер дізнаємось. Він пішов воювати, нікому нічого не сказавши, якщо б його батько не прийшов до нас, ми б і не знали».

Волонтери кажуть, що хотілося б кращої співпраці зі Стрийською єпархією, з деканатами району. Адже більшість сімей, де призвані чоловіки, не знають, що церква теж надає підтримку бійцям АТО.

Роман: «Зібрали 12 тис грн у церкві й ці всі кошти передали на єпархію. Але ж не знає наш снайпер номер телефону до єпархії, а там теж не знають, де служать наші хлопці».

Володимир: «Звісно, є священики, що допомагають: привозили і бронежилет, і шоломи. Свого часу єпархія допомогла закупити 10 бронежилетів. Минулого тижня ми були на зустрічі з помічником єпископа, нас прекрасно прийняли, передали 5 пар якісного взуття, яке ми передали прикордонникам.

Має бути співпраця, координація дій, щоб уникнути зловживань різного характеру. Нам відомі випадки, коли хлопці, отримуючи допомогу, якщо не від нас, то від інших волонтерів (зайві спальники, тепле взуття, шкарпетки), відправляють її додому сім’ям. Не можна так робити, бо є люди, які потребують більше, якщо не сьогодні, то через місяць потребуватимуть.

Перед тим, як висилати посилку, дізнаємось, яка насправді ситуація. Ось зараз допомагаємо прикордонникам. Ми спілкувалися, незалежно один від одного, і з бійцями, і з їхнім командуванням, іншими волонтерами й бачимо, чого реально не вистачає. Щоб нас не дурили, ми намагаємось перевіряти інформацію, бо допомога не так легко приходить, люди віддають останні гроші.

Купляємо по потребі. Зараз хлопці на передовій всі дуже просунуті, їм треба п’ять тепловізорів, 20 приладів нічного бачення, на кожен блокпост по два-три біноклі, рації потужні і таке інше. Ми дізнаємось, де люди знаходяться, наскільки наближені до фронту, аналізуємо. Де справді є потреба, пересилаємо.

Є, звісно, й позитив, підтримка з боку держави. Так, хлопці, які служать у 24-тій бригаді в Чугуєві, отримали хороші бушлати, декому вже нормальне спорядження дали. Тобто реально відчуваємо підтримку. Вже менше потрібно бронежилетів і шоломів. Ми вже давно цього не купляємо. Чому ми час від часу їздимо на схід? Та тому, щоб нас за носа не водили.

До слова, посилки не передаються командуванню, не передаються на склади. Важливо, щоб їх отримували безпосередньо хлопці.

Коли до нас дзвонить хтось з бійців із певною потребою, перше, що робимо, питаємо, скільки у вас служить із Жидачівського району. Це дуже важливо. Тоді ми вивчаємо проблематику всіх. Ми або всім допоможемо, або нікому. Не можна робити різниці.

Також намагаємось працювати на випередження. Коли ще було тепло, закупили теплі речі на холодну пору, пошили білі балаклави, білий маскхалат.

Хочемо подякувати всім небайдужим людям, які кожного дня приносять теплі речі, продукти. Знайомий почув по радіо, що потрібно лимонів, купив і приніс 3 кг. Інший чоловік приніс 9 л смальцю і 3 л меду, буржуйку передали та багато інших речей».

Волонтери кажуть, що найкращою нагородою для них є те, коли хлопці на передовій посилками тішаться як малі діти, інколи у них від радості просто бракує слів.

Роман: «Іван із Дуліб, до якого посилка йшла десь до тижня часу, телефонує. Розпитую, чи отримав. Так, прийшла ще вчора, але він був у наряді й не міг її отримати. Питаю: «І що, як посилка?». А він: «Та вообше». Питаю, що саме? «Посилка вообше капєц, а пацани як увиділи, то казали, шо посилка вообше, там всьо є». Тому все, що маємо, - ладуємо». (Сміється. - Авт.).

Володимир: «День починається з очікування. Іноді буває вночі пропущений дзвінок, вже страшно. Зранку ж багато приємних дзвінків, подяки за посилки. Це окрилює. Особливо, як гроші закінчуються, думаємо: все, закінчуємо свою діяльність, бо розуміємо, що більше нічим на можемо допомогти. І от такі подяки від хлопців чи батьків варті того, щоб не опускати рук».

Ірина: «Ми навчилися вже бути психологами. Іноді просто слухаєш, як людина розповідає про своє життя, про те, що вони там роблять. В такі моменти важко стримати сльози, важко бути байдужою».

Володимир: «Василь передзвонив, каже: «Знаєш, нас вже відсилають. А в мене завтра день народження. І знаєш який буде подарунок? Завтра нам видають снаряди до гаубиць».

Є таке відчуття, розуміння, що ти зараз не так за Україну, як за кожного нашого хлопця, який там на передовій.

Буває навіть так, що в одній частині служать хлопці з району, а один про одного нічого не знають. Висилаємо телефони, щоб зв’язалися. Коли земляк за земляка - це вже зовсім інше, вдвічі сила більша».

Іра: «Дзвонить хлопчина з Руди. Чую, що йде, питаю: «Куди так ідеш?» «Та йду через поле в гості до Василя з Лівчиць». Жартує: «Йду з Руди до Лівчиць».

Ось так, поки одні наші краяни воюють на східних теренах, інші роблять все можливе, щоб хоч трішки полегшити їм військові будні.

Волонтери не втомлюються дякувати всім, хто жертовно допомагає, окремо вдячні молоді, школярам, які буквально засипають їх листами, оберегами для бійців. За час діяльності завдяки меценатам волонтери придбали та передали 75 військових шоломів, більше 100 бронежилетів, за кошти районної ради купили тепловізор. Придбали 13 приладів нічного бачення, два яких вийшло з ладу: один згорів у БТРі, в інший потрапив осколок. Завдяки цим приладам знищено російського снайпера та 2 БТРи.

Понад 200 військових із нашого району забезпечено, а також 100 військових з інших теренів, яким була змога допомогти.

Оксана ФРАНКІВ.

Фото: Володимир Гарон та Роман Романів разом із п. Лесею Осьмак.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"