Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

«Ми готові воювати і будемо воювати, тільки б поміняли ставлення до нас»

У різних військових формуваннях проходять службу десятки мобілізованих військкоматом військовослужбовців та добровольців Жидачівщини.

Для виконання свого службового обов’язку солдатам часто бракує елементарних речей: одягу, спальників, взуття, засобів гігієни, але найбільше і найважливіше - вони не мають елементарних захисних засобів: шоломів та бронежилетів.

Представники ГО Жидачівська районна «Народна самооборона» минулого тижня відвідали наших земляків, які служать у 51-й моторизованій бригаді Збройних сил України й передали засоби захисту та інші необхідні речі.

 

Кілька місяців на території України триває неоголошена війна, спонсором якої є сусідня країна. За підтримки російської влади в кількох містах Луганської та Донецької областей діють терористичні угрупування, які називають себе представниками самопроголошених, офіційно не визнаних Донецької та Луганської народних республік.

 

Уже не один тиждень на Сході України проходить антитерористична операція, яку для вгамування терористичних організацій оголосив спершу в.о. президента Турчинов, а сьогодні продовжує чинний президент Петро Порошенко.

Щодня зі Сходу України приходять тривожні вісті наче з фронту, хоча війну українцям ніхто не оголошував. Без війни від рук російських найманців і проросійськи налаштованих осіб в Україні гинуть як цивільні, так і військові. З початку заворушень у Луганській та Донецькій областях Україна поховала 140 військовослужбовців. Страшна трагедія під Волновахою та вибух військового літака у Луганську сколихнули всю Україну.

З початку заворушень на Сході країни оголошена мобілізація військовослужбовців. В Україні знову відновлено призов на строкову військову службу.

Міжрайонні військкомати, такі як і наш Жидачівсько-Миколаївський, відновили свою роботу в повному обсязі. Практично щодня мобілізовують жителів Жидачівщини, набирають добровольців.

Є інформація, що наші військовослужбовці проходять службу в гарячих точках збройних конфліктів на Донеччині та Луганщині, а також дислокуються в інших військових частинах по всій Україні. Також багато добровольців з усієї України, активістів Майдану перебувають у Національній гвардії та в дев’яти батальйонах («Дніпро», «Донбас», «Айдар, «Азов», «Україна», «Крим», «Київщина», «Полісся», «Херсон»).

Якщо бойовий дух у солдат на високому рівні, всі без винятку готові стояти за неньку-Україну до кінця, то матеріально-технічне забезпечення, особливо військових, мобілізованих ЗСУ, настільки мізерне, що якби не допомога волонтерів, підтримка небайдужих людей, солдати б воювали мало не у спідньому. Те, що ми зустріли війну з голими, босими і неозброєними солдатами, визнає навіть Президент України.

Про те, чого найбільше бракує нашим воякам і як можна їм допомогти, розповіли читачам «Нового часу» активісти ГО «Жидачівська районна «Народна самооборона» Андрій Дубик, Володимир Гаврон та Юрій Гедзович. Вони як волонтери минулого тижня відвідали наших земляків, які служать у 51-й моторизованій бригаді Збройних сил України, що дислокується на Миколаївщині.

Представники ГО «Жидачівська районна «Народна самооборона» спільно з меценатами та волонтерами Жидачівщини й Миколаївського району забезпечили наших земляків бронежилетами 4-го ступеня захисту, а також допомогли поліпшити матеріально-господарську базу військових, забезпечивши їх найнеобхіднішим.

Активісти на власному автомобілі наважилися подолати більше двох тисяч кілометрів, проїхати всю Україну, щоб передати зібрані речі. Ось що вони розповідають:

Андрій: - Таке враження було, наче приїхав у дитячий будинок і привіз цукерок.

Володя: - У сирітський будинок.

Андрій: - Хлопці розповідають, що скучили за домівкою, хочеться обійняти дружину, взяти на руки дитину. Особисто було боляче те, що одним змогли дістати захисне спорядження, а іншим - ні. Не могли всім закупити.

Володя: - Мало того, що ми змогли закупити по лояльній ціні, ще й випробували на Яворівському полігоні привезені хлопцям бронежилети та каски. Прикро, що зараз, навіть у такий важкий час, є такі, що хочуть заробити. Наприклад, у Львові знайшов бронежилети начебто 5-го ступеня захисту з усіма документами, поїхали простріляти їх, а вони пробиваються. Хоча, з іншого боку, передали хороше взуття, з нас взяли тільки за вартість матеріалу.

Дістали військові НАТівські каски, дорого (1300 грн одна), закупили три такі каски, теж привезли одну на полігон, щоб випробувати, то керівник роти підтвердив, що вона добра, бо він у такій свого часу проходив службу в Іраку. А бронежилети ми перевіряли, щоб знати, що ми веземо і що говорити людям. Відвезли 8 бронежилетів 4-го ступеня захисту і один – 3-го ступеня захисту і по кожному характеристику. Як вибирали, кому дати, а кому ні? Просто: давали цільово тому, в кого більше дітей,якщо кошти спонсорські,а було таке, що і батьки купляли сину чи громада села. Було дуже прикро, коли ми видали всі бронежилети, що мали, а стоять молоді хлопці наші, бо там зараз немає чужих, і вони в розпачі питають: «Чи мені буде?! Чи є для мене?!». Тоді відчуваєш безсилля. А в той же час на території військової частини стоять два дорогих джипи, які, якщо б продати, можна закупити стільки бронежилетів, що половині тих хлопців б вистачило.

Коли ми приїхали, в частині очікували на приїзд народного депутата, який мав вручити кілька бронежилетів, аж журналісти з «Інтера» приїхали, бачили, що й наші волонтери тут. Але такий сюжет їх не цікавив.

- Скільки часу хлопці перебувають на службі?

Володя: - По-різному. Спершу вони проходили службу у Володимир-Волинському, два місяці служили, частина хлопців перебувала під Волновахою, потім їх всіх перевели на військовий полігон на Миколаївщині.

Що з позитивного на полігоні: це бойовий дух, дисципліна, добре харчування і не шкодують дизпалива та боєприпасів на стрільби.

Андрій: - Розповідали, що танками намотують по 35-40 км в день, постійно відточують майстерність.

- З яких населених пунктів Жидачівщини є там хлопці?

Володя: - Бережниця, Гніздичів, Протеси, Городищенське та інших, за всіх точно не знаємо, але взнаємо. Всі вони проходили військову службу, офіцери, сержанти. У кожного є сім’я, майже в кожного по двоє дітей.

Андрій: - Коли ми приїхали, там був такий ажіотаж, бо приїхали батьки волинських хлопців. У цій частині переважно хлопці з Волині та Львівщини. Питають, чому їх синів не відпускають хоча б ненадовго додому. Коли забирали, говорили що на один термін, а тримають довше. Казали хлопці, що гроші на карточки прийшли, а зняти їх не можуть, щоб закупити воду, елементарні речі чи сім’ї допомогти.

Володя: - Карточки не активовані. Гроші на рахунку є, а їх не вибереш.

Юрій: - З водою проблеми, немає доброї питної води.

Володя: - Перед тим, як їхати, ми дізнавались, що найнеобхідніше їм можемо привезти. Наш військовий комісар Ігор Німко побував у тій військовій частині, опитав хлопців, чого вони найбільше потребують. Ми попробували завдяки активістам із Миколаївського та Жидачівського районів зібрати певну кількість найнеобхідніших речей і навіть воду. Наших хлопців впродовж двох тижнів двічі відвідували. Першого разу їхали з військкомату та активісти з Миколаївського району, коли вони приїхали – жахнулися. Це були нелюдські умови, у XXI ст. так не живуть.

З військкомату звернулися до нас, вони знають наш досвід з часів Майдану, знають, що все надійде за призначенням. Ми в перші ж дні відправили один бронежилет, і так почалася наша співпраця з військкоматом. Там були здивовані, що за такий короткий час нам все вдалося дістати.

- Чи є інформація про те, в якій ситуації перебувають наші вояки в інших областях, чи потрібна їм допомога і як її надати?

Володя: - Телефонував одному хлопцеві, який перебуває в Донецькій області, за 20 км до кордону з Росією. Розповідає, що зустрівся з хлопцем із Жидачева, обмінятись номерами з ним не встигли. В охороні Луганського аеродрому є двоє наших хлопців з Жидачева, їм потрібна допомога із засобами захисту, один прикордонник Віталік теж на Лугащині і теж не забезпечений засобами захисту, є ще хлопці, про яких ми чули, але ми безсилі, щоб туди добратися. В гарячі точки доправити допомогу важко, але якщо буде потрібно, шукатимемо шляхи.

На наших хлопців, яким ми привезли допомогу, інші їхні бойові товариші дивилися із заздрістю. Боляче дивитися на людей, які нас захищають, а не мають елементарних речей: мила, бритви, зубної пасти, шкарпеток, постелі. Як тішилися, коли ми в три військові частини передали ящики з медикаментами.

Свій спальник віддав хлопчині зі свого села, який там є. Він ночує буквально під танком, спить в одному бушлаті, вночі холодно.

Крім того, що ми вже відвезли, знову докупили певні необхідні речі і цього тижня передали через військовослужбовця з Жидачева.

Уявіть собі, змінної форми немає, військові, які цілодобово на полігоні виконують військові завдання: якщо він випере свою форму, він не має в що перевдягнутися. Чекає, поки висохне. І це XXI ст.! А коли вдома троє діточок, а в нього зарплата 2200 і й тих він не може зняти, щоб передати сім’ї…

Хлопці казали: «Ми готові воювати і будемо воювати, тільки б поміняли ставлення до нас».

- Як вдалося за такий короткий час назбирати немалу суму?

Володя: - Частково ми, волонтери, спілкувалися з підприємцями, знайомими, яких ми знаємо, трохи зібрали. Але відвезли вже більше, ніж зібрали. Треба було поспішати, бо хлопців перекидають у такі місця, де до них дістатися буде важко, а то й неможливо.

- Чого ще вкрай бракує солдатам?

Володя: - Крім бронежилетів, хлопцям потрібні спальні мішки (закупили 20 спальників), ліхтарі, ножі. Бачили радість тих хлопця, коли наступного дня дзвоню, а він каже: «Я нарешті спав як нормальна людина». Шукаємо різні шляхи, щоб забезпечити наших земляків.

Андрій: - Крім того, допомагатимемо хлопцям, які на Луганщині. Хочемо забезпечити їх бронежилетами та касками. Донедавна вони нічого цього не мали, хоча перебувають у гарячій точці. Є з Тейсарова хлопець. Питаю:

- Бронежилет маєш?

- Та маю.

- А який?

- З пневматики, думаю, можна прострілити.

Весь час поповнюємо мобільні рахунки. Намагатимемося й надалі допомагати.

Володя: - Дуже велика проблема з формою, продають за фантастичними як на такий важкий час цінами. В мирний час воно того вартує, але сьогодні ніхто не хоче робити знижки. Щоб солдата нашого одягнути, треба 550 грн: штани, кітель і вітрівка від дощу. Зараз у нас є потреба в такому одязі на 25 осіб. Держава видала один комплект форми, і все.

Андрій: - Взуття теж закупляємо, добре, якісне, тому що те, яке їм видали, розлетілось за три дні.

Везли комплекти на 20 осіб: зубні щітки, пасту, крем для бриття, одноразові бритви, шкарпетки, мило, порошок пральний. З постіллю була дуже велика проблема, то ми привезли 20 комплектів постелі з рушниками. Для них це була приємна несподіванка. Головних уборів нема, просили синьо-жовтих шевронів, щоб нашити на форму як розпізнавальні знаки.

Там нас батьки волинян питали, де ми беремо бронежилети і каски і чи можна їх придбати.

Володя: - Батьки готові самі своїм дітям купляти. Ми привезли іменні бронежилети, адресно передали. Але, що дуже приємно, склалася така ситуація, що одного хлопця відправляли в іншу частину на територію бойових дій, то один із наших віддав йому свій бронежилет. Хлопці один одного розуміють і один за одного стоять.

«Ходорівський м’ясокомбінат» передав на Яворівський та Миколаївський полігони в ту частину, з якої ми повернулися, ящики з ковбасою. То хлопці викопали холодильники і мали ці харчі на довший час.

Дзвонять батьки, родичі, питають, чим можуть допомогти. Ми звертаємось до сільських голів, з територій яких є військовослужбовці, й просимо підтримки, щоб громади зібрали кошти, щоб адресно закупити необхідні речі.

До нашої організації звернувся командир Третього територіального батальйону в Яворові, просив, щоб хоч чимось посприяти.

Намагаємось тримати зв'язок з усіма нашими земляками, про яких ми знаємо і які перебувають на Сході. Намагаємось адресно допомагати.

Андрій: - Не лише нашим допомагаємо, а й тим, кого знаємо. До нас звернувся військовий з Харкова, який перебуває у першому батальйоні Національної гвардії, і ми йому мобільний рахунок поповнюємо. Немає різниці звідки, якщо ми знаємо, намагаємось допомогти.

Володя: - Вся наша справа не була б можлива, якби не волонтери Ірина Гебра, Андрій Кобетяк, Христина Козак, Іван Гивель, Мирон Дубик, благодійники, люди, які вірять і знають, що воно піде за призначенням, й допомагають. Приємно, що підприємці відгукуються, ми ще не до всіх зверталися, бо розуміємо, що зараз важко усім. Наскільки у нас є потреба, більших сум ми не беремо, лише те, що необхідно. Серед тих, хто суттєво допоміг, - Сергій Пісцо, Михайло Титикало, Володимир Швед, Остап Підлісецький, Петро Микита та багато інших. Допомогли Гніздичівська, Бережницька, Володимирцівська, сільські ради та громади сіл Протеси та Дуліби.

А є такі, які кажуть: «А ми відправляли на «565» великі суми, передавали, Майдан фінансували, хай тепер держава допомагає». Але ми не для себе просимо, а для людей, які кожного дня ризикують своїм життям задля нас. Прикро, що в нас дуже шанують загиблих, але мало роблять для того, щоб попередити ці смерті.

Для тих, хто на бронетранспортерах, купили змінну форму. З Протіс дівчина збирала кошти для свого брата, який служить молодшим лейтенантом. Зібрала на два бронежилети своєму братові та ще одному військовику.

- Які ще враження привезли?

Юра: - Трохи блукали, перший раз їхав на таку віддаль. Проїжджали блокпости. На Миколаївщині доволі підготовлена самооборона, всі зі зброєю, БТР, зенітна установка, блокпости в різних кінцях міста. Нас зупиняли, перевіряли, але коли чули нашу говірку, одразу по-іншому нас сприймали, ми були в формі самооборони, мали супроводжуючі документи. Загалом все пройшло нормально.

Розмовляла Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"