Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Степан Ревуцький: «Останні 23 роки політика в Україні робилася на протистоянні…»

18 травня – Міжнародний день музеїв

18 травня – День пам’яті жертв політичних репресій та депортації кримсько-татарського народу

Розмову з Степаном Ревуцьким ми планували уже давно. Людина відома у районі, яка стояла у витоків становлення української влади на Жидачівщині, а сьогодні працює на не менш важливій стезі – відродженні національно-культурної спадщини. Як буває часто у запланованих інтерв’ю, напередодні Міжнародного дня музеїв хотіли говорити про одне, а все одно почали з політики. Що поробиш, час нині такий.

- Отож, п. Степане, як Вам нині бачиться те, що відбувається в Україні?

- Того, що відбувається на сході України, слід було очікувати. Якщо відслідковувати за думкою політичних аналітиків і військових експертів, то вони це прогнозували. Інша справа, на мій погляд, що наші очільники держави несерйозно сприймали ці рекомендації, поради експертів. Цю чуму, цю заразу, яка розповзалася по всій Україні, треба було рубати на корені, коли тільки «зелені чоловічки» з’явилися в Криму. Були якісь необґрунтовані аргументи, що протидія «зеленим чоловічкам» в Криму викличе вторгнення Путіна в Україну і на танках він приїде в Київ. Це абсурд. Не можна було й близько проводити аналогії між тим, що відбувалося в Грузії і Україні. Зовсім інші обставини, зовсім інша геополітична ситуація. І Путін ніколи б собі не позволив почати масштабну війну, якби було вчинено опір. Можна сказати, що війська були в неналежному моральному дусі, технічна відсталість, неготовність армії, відсутність мобілізації. Але було величезне патріотичне піднесення. І тому в той час можна було б Путіна зупинити. І того, що зараз є в Україні, ніколи б не було. Події розвивалися б зовсім по-іншому. Так, були б в Криму втрати. Але нині їх набагато більше, і хтозна скільки ще буде… В цьому велика вина нинішніх керівників держави, якась недалекоглядність, боязнь.

- На Вашу думку, які основні прорахунки нашої української влади за останні 20 з лишнім років. Наслідки чого ми зараз пожинаємо (я маю на увазі у військовій сфері)?

- Я навіть не знаю, де можна акцентувати започаткування цієї політики руйнації українських Збройних сил. Ні одна влада протягом чверть століття серйозно не думала про те, що колись Україні доведеться захищати свою землю. Тим більше від «братів»… І говорити, що якийсь уряд винен більше, якийсь менше. Не було оборонної стратегії взагалі в українській політиці. Врешті-решт, якщо скрупульозно підходити до всіх фактів, Україна за 25 років не розбудовувала своїх Збройних сил, вона їх руйнувала. І що б ми зараз не говорили, здача або відмова від атомної зброї теж було несвоєчасною. Так, можна по-різному казати, чи ми там мали кнопку, не мали кнопки, могли ми управляти тою ядерною зброєю чи ні, але вже сам факт того, що вона у нас була, – був серйозним аргументом. Я вважаю, що з того періоду почалася пацифікація нашої оборонної доктрини, оборонної політики. Я не бачив ні в одного уряду якоїсь серйозної політики, направленої на зміцнення обороноздатності держави. А в останні чотири роки йшла свідома руйнація, і, як мені здається, це вже було започаткування або підмурівок великої стратегії Путіна для «собирания земель русских» та повернення до імперії. Мені досі в голову не може прийти, як люди, які на цій землі стали магнатами, стали найбагатшими, найщасливішими людьми, могли здавати цю землю.

- Сьогодні існує така думка, що справжня держава Україна народилася взимку 2013 – 2014, коли відбувалися події на Майдані. Я б хотів спитати у Вас інше. Оті перші рішення, які прийняла нова влада, зокрема Верховна Рада, чи були там помилки, які могли стати каталізаторами тої ситуації, яка є зараз?

- Так, помилки були. На мою думку, Україна після Майдану, після втечі Януковича мала започаткувати об’єднавчі процеси і формування уряду не за квотним принципом. Це була найбільша помилка. Треба було створити технічний уряд із залученням впливових людей із сходу, півдня, щоб зупинити ті небезпечні процеси невдоволення, які вже розпалювалися на сході-півдні. Цього не сталося. Я вважаю, що кожен із них вже задумується, чи потрібна була йому посада генерального прокурора чи якась міністерська посада, тому що нині вже є велика відповідальність цих політичних сил за ситуацію, яка склалася. Відповідальність не ефемерна, а конкретна: бути чи не бути нашій державі! Тут вже пальцем не покажеш ні на кого.

Сьогодні є серйозні авторитетні люди і на півдні, і на сході, і в тій самій партії регіонів, які б могли представити схід. І тоді ніхто не закидав би, що це уряд бандерівців, фашистів. І, схоже, наші політичні сили це визнають, започатковуючи діалог зі сходом.

У пресі зараз звучить багато думок, що ситуація на сході – це образа місцевих економічних еліт, політичних еліт, з якими Київ не порахувався. Я дотримуюсь іншої думки: те, що відбувається на сході, – це спроба реваншу Януковича і його братії.

- Ми підійшли до того питання, яке, напевне, найбільше може вплинути на стабілізацію або дестабілізацію ситуації, – виборів. Чи зміниться щось, якщо вони відбудуться?

- Маю надію, що відбудуться. Чому відбудуться, тому що Путін має серйозно задуматись, що далі конфліктувати з усім світом не варто. Легітимні вибори в Україні – це і краще для Путіна, бо рано чи пізно, як би Росія не «єрепенилась», їй доведеться сідати за стіл. Схід ніколи не піде до Росії.

- А він потрібен Росії?

- Я вважаю, що територіально-економічно він не потрібен. Ми мусимо розуміти, що в Путіна зовсім інша мета. В Путіна мета відродження «русского мира», повернення до якоїсь новітньої імперії, де буде домінувати великошовіністична російська ідея, російська мова, російська культура і буде пожирання інших слов’янських народів, зокрема українців. Його стратегія - це збирання земель. В російській політичній думці уже чітко простежується, що вони готові навіть на те, щоб Київ був центром великого російського світу (!??) Це утопічна стратегія в політиці Путіна. Для Путіна стоїть завдання зробити на сході заморожений конфлікт, послабити власне привабливість інвестицій в Україну. Словом, вдарити економічно, бо він бачить, що США і Європа мають нарешті бажання, зрозумівши загрози, нам допомогти фінансово. Але не думаю, що Путін ставить перед собою ціль перекроїти кордони України. Крим – це зовсім інша ситуація.

- Чи буде мати значення для подальшого існування і розвитку України, хто стане п’ятим Президентом?

- Буде мати величезне значення. Тому що сьогодні українці стоять перед вибором не настільки напрямків стратегічного розвитку, проєвропейського чи азійського, як від того, яка особа і з якими якостями людськими, професійними буде очолювати державу. Нині немає сумніву, що вибір буде в середовищі демократів. Попри все, як би сьогодні не хотів Тігіпко і всі інші регіональні кандидати себе представити на сході, як силу, здатну змінити Україну, там вже їм ніхто не повірить. Як на мою точку зору, то я був би щасливий, якби в другому турі опинились Порошенко і Гриценко. В мене особливі симпатії до Гриценка. Гриценку віддадуть велику кількість голосів на заході. Це єдиний із кандидатів, який вів рішучу лінію протистояння Путіну. Те, що казав ще в січні-лютому Гриценко, зараз вже підтверджують навіть ті, які в той час були проти його думки. Якби прислухались до його думки, ситуація в Україні була б кардинально іншою.

- Чи реально між сьогоднішніми фаворитами-кандидатами все-таки на останньому фінішному рубежі домовитись?

- На мою думку, неможливо. Воно б, звичайно, було краще, бо не було б другого туру. Але такої домовленості не буде. Інша справа, щоб люди зараз орієнтувалися, хто б мав бути в другому турі, бо фактично ті, хто буде в наступному турі, за логікою – це мав би бути президент і віце-президент. Людина з такою підтримкою мала б бути серйозно реалізована у внутрішній і зовнішній політиці, в політичному і економічному житті України. Я чомусь віру, що Порошенко і Гриценко мали б бути у другому турі…

Є й інша причина - партійні інтереси. Кожен вже готує себе до виборів парламентських. Хоч парламентські вибори будуть зовсім іншими, бо після Майдану політики мають продемонструвати суспільству нову якість політичної думки, коли політика партії не може домінувати над загальнонаціональними інтересами. На превеликий жаль, сьогодні ми це бачимо, зокрема щодо кадрових призначень нової влади, перших кроків на посадах.

- Скільки часу, на вашу думку, пройде після виборів президента, щоб відбулися парламентські вибори?

- Я вважаю, що вибори до Верховної Ради мали б відбутися цього року. Інакше, хто б не став президентом, з цим парламентом працювати практично неможливо. Неможливо, тому що такий конгломерат людей, а тим більше після руйнації оцієї величезної регіональної політичної сили. Їх нічим докупи не зіб’єш. Я переконаний, що український політикум не має навколо чого об’єднатися, немає у величезної кількості партій того найосновнішого - патріотичного начала, державного начала, навколо якого можна об’єднатися. Ці всі осколки регіоналів, і власне оці всі люди, які пройшли по мажоритарці, там домінує не національний інтерес, там домінує приватний інтерес. Треба чітко визначатися через вибори. Після Майдану виборець в Україні мав би стати іншим, тим більше, що відійшла велика територія Крим, нестабільна ситуація на сході, де найбільша була підтримка регіоналів і проросійських сил.

- Скільки треба ще прожити, щоб в Україні створилась модель, яка існує в більшості цивілізованих країн, коли дві-три потужні політичні сили конкурують між собою, представляючи інтереси більшості людей?

- Я не думаю, що в Україні буде така демократія, яка зараз є в США, де дві політичні сили несуть відповідальність протягом століть за стан американського народу. Ми будемо мати декілька партій. Сьогоднішні політичні партії змушені будуть через певний період часу змінювати своє обличчя, починаючи від назви до своєї поведінки. Має бути 3-4 серйозні українські партії проєвропейської орієнтації, які б представляли специфіку чи характер своїх регіонів. Говорити, що вони будуть загальнонаціональні і патріотичні, ну я не вірю, все одно процес еволюції, становлення їх буде важкий однозначно, тому що відходити від традицій, від ментальності, відразу враз поміняти себе і стати враз патріотами України… Пам’ятаєте, скільки робилося спроб, щоб в Україні була достатньо потужна консервативна сила. РУХ – не відбувся, робилася серйозна ставка на республіканську партію - не сталося. «Наша Україна». Здавалося, що «Наша Україна» мала б бути дуже серйозною потужною державною політичною силою – розчарування. Були «регіони», здавалося, понад 1 млн членів, і що з ними сталося? Партії, які не будуть мати під собою стратегії розвитку своєї держави, захисту національних інтересів, при нинішньому суспільстві, яке відчутно виросло на очах, ті партії будуть приречені. Ті люди, які є сьогодні в політиці, ще рік-два, максимум п’ять років, вони відійдуть на маргінес. Виростає дуже серйозна молода сила, поки що вона формується в громадських організаціях, поки що закриті оті люфти соціальні, політичні, через які можуть наверх пройти молоді талановиті люди. Але це станеться, і Україна буде мати дуже серйозне політичне національне обличчя, і ми ніколи не будемо воювати між сходом і заходом. У нас регіональна розмитість в політиці буде малопомітна. На чому робилася велика політика в Україні – на протистоянні.

 

Розмовляв Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин