Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Дмитро Синиця: «Дякую народу України за врятування сина!»

Батько й син Дмитро та Ярослав Синиця - жителі Дніпропетровська. Обоє історики. Сивочолий чоловік та юнак, майже дитина, виявилися біженцями від кривавого режиму Януковича. Ярослава звинувачували у підготовці масових заворушень і підготовці терористичного акту на об’єкті національної енергетичної системи України - Запорізькій атомній електростанції.

Ховаючись по всій Україні, ці люди знайшли прихисток у стінах Кохавинського монастиря.

Від’їжджаючи, просили тільки одне: «Подякуйте від нас народу України та людям з Кохавинського монастиря, особливо о. Петру».

Дмитро та Ярослав Синиця, батько та син, всього за кілька днів перебування на Львівщині, поспілкувавшись з нашими людьми, відкрили для себе цілий пласт культури, який для них до цього був невідомим. Залишаючи район, вони просили тільки одне: «Подякуйте від нас народу України та людям з Кохавинського монастиря, особливо о. Петру».

Опівдні 25 лютого до редакції «Нового часу» депутат районної ради Роман Баліцкий привів незвичайних гостей. До спілкування з ними долучилася вся редакція. Сивочолий чоловік та юнак, майже дитина, виявилися біженцями від кривавого режиму Януковича, яких рятувала вся України. Роману Баліцкому у цей день було доручено доправити цих двох чоловіків до львівської лікарні. До того про їхнє переховування у районі в Кохавинському монастирі ніхто не знав. По дорозі до лікувального закладу районний депутат запропонував їм розповісти нашому часопису свою правду.

Батько й син Дмитро та Ярослав Синиця - жителі Дніпропетровська. Обоє історики. Правда, батько вже на пенсії, а син, якому 20 років, - студент Переяслав-Хмельницького університету. Він теж має стати вчителем історії. Обоє займаються створенням історичних документальних фільмів. Молодий юнак є членом Дніпропетровської міської організації ВО «Свобода». Саме його членство та активна громадська позиція у ці нелегкі для України дні й стали причиною для переслідування злочинним режимом.

Ярослав був «подразником» для місцевої влади ще раніше. Вдень навчався, а ввечері вже стояв на Майдані. Першого січня він із друзями брав участь та був організатором маршу, присвяченого Бандері. Зрозуміло як влада сприйняла 150 активістів, які вийшли на вулицю з гаслами, що ідеї Бандери живі і будуть жити. А вже 26 січня після блокування обласної державної адміністрації Ярослав став не тільки потерпілим, а й обвинуваченим. Метою акції було мирне блокування, хоч «тітушки» з-за паркану ОДА здійснювали провокації. Та коли все втихомирилось, почалася бойня і переслідування. Свободівець отримав страшні травми від рук душогубів. І навіть не пам’ятає як опинився в лікарні.

Тим часом в його будинку проводиться перший обшук УБОПом і СБУ. Але нічого не знайшли, і звинувачення не було висунуто. Конфіскували літературу з батьківської бібліотеки: Фрейда, Ніцше, видання про Другу світову війну. Коли побачили прапор ВО «Свободи» - звинуватили: «Так ви фашисти?». Тільки після того, як мама сказала, що це прапор партії, яка є у Верховній Раді, заспокоїлись. Та на цьому не зупинилися. Вже під час другого обшуку в сарай підкидають дві міни й гранату та відкривають два кримінальні провадження, звинувачуючи.

Ярослава у підготовці масових заворушень і підготовці терористичного акту на об’єкті національної енергетичної системи України - Запорізькій атомній електростанції. На той час всі друзі з дніпропетровської «Свободи» вже були як не в СІЗО, то під домашнім арештом.

Пролежавши 2,5 тижні в лікарні, щодня була загроза що Ярослава прямо звідси заберуть у СІЗО. Його не упускали з-під контролю. Батько також ні на секунду не відходив від сина (не тільки з приміщення, а буквально від сина), щоб його не забрали для сфабрикування варіанту терористичної групи. Два юнаки, вже сиділи, потрібний був третій. А він лежав з відкритою черепно-мозковою травмою (з пробитим черепом і зсувом осі півкуль на сім міліметрів). Був момент погіршення, і після першої операції могла статися ситуація, що потрібна була б друга. Та молодий організм витримав. СБУ наполягала на тому, щоб хлопця його виписали з лікарні, аби його зразу ж посадити в тюрму. Батьки розуміли, що якби в такому стані Ярослав потрапив у тюрму, живим би не залишився. На третій день якось вдалося прорвати інформаційну блокаду і дати інтерв’ю двом місцевим телеканалам. Інформація розійшлася по всій Україні і по всьому світу. Люди почали допомагати, і рідні завдячують усім, хто відгукнувся. Найбільше розчулився батько, коли до лікарні почали приносили продукти прості незнайомі люди. Лікарі попередили, що їм дали наказ виписати хлопця, незважаючи ні на що. П’ять адвокатів, до яких зверталася сім’я, відмовились захищати Ярослава. Та знайшлася людина, яка, ризикуючи своїм життям, пробивалася до них. Адвоката били, щоб він не здійснював захисту. Вже була думка знайти йому охорону. І саме цей адвокат (батько із зрозумілих причин не хоче називати його прізвище) надав найнеобхіднішу юридичну допомогу. 13 лютого стало зрозуміло, що якщо не вивезуть сина з Дніпропетровська, то й не врятують.

Прибічникам Януковича потрібно було підняти інформаційну хвилю на Сході, де жителі тоді ще не знали, що відбувається в Україні, оскільки вся інформація була заблокована. «Вони хотіли довести до жителів Сходу, що існує терористична група, яка планує зірвати якийсь стратегічний об’єкт. Зо два тижні все це показувати по телебаченню. Але їм не вистачало третьої людини, - розказує батько. – А коли ми показали сина в ефірі, пішов оборотний процес. Попри те, що Ярославу 20, на лікарняному ліжку він виглядав як дитина. і коли люди побачили, як виглядає «терорист», стало зрозумілим що «вішають» на дитину».

Буквально за дві години до арешту, завдячуючи Богу і туману на дорозі, оскільки влада не змогла підключити службу перехоплення, вдається вивезти сина до Києва. Батько не перестає дякувати всім (і знову не хоче називати прізвища). Попросив тільки написати, що сина врятувала хрещениця Івана Миколайчука, яка вийшла на Ольгу Богомолець, і вони забезпечили варіант порятунку. На другий день до них прийшов лікар, який зробив відповідні аналізи і дав заключення наскільки небезпечна рана. Він прямо сказав, що до нього вже дзвонили з СБУ, і порадив тікати далі. «Нас просто передавали з рук в руки, ми навіть не знали куди їдемо. Посадили в «бусик» і вже потім сказали, що це на Львів. Так ми опинилися у Кохавині. Тільки 24 лютого з Ярослава зняли звинувачення. «Це вже, напевно, був останній «терорист» в Україні», - розповідає п. Дмитро.

Наразі хлопець пройде обстеження у Львові, далі буде видно. Бо додому повертатися також ще небезпечно. А мама й до цього часу не знає, де знаходяться чоловік і син, знає тільки, що з ними все добре.

«Нашим життям командує хтось вище. Як тато я хочу подякувати Господу Богу і всім українцям за те, що мій син залишився живим».

Ольга Баран.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"