Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Що відбувається з Жидачівським ЦПК?..

«Невже комбінату капєц?» – запитують у розмовах між собою мешканці в першу чергу Жидачева. Це питання нині, на жаль, хвилює небагатьох, бо і комбінат уже не той, що був, і людей від нього залежних, які живуть у районі, стало втричі менше. Сьогодні все, що стосується підприємства, балансує на рівні чуток. Скажу більше, навіть місцеві органи влади, в тому числі і виконавчої, які мали хоча б володіти загальною інформацією про ЖЦПК, розводять руками, мовляв, ми навіть нині точно не знаємо, хто насправді є власниками і хто приймає рішення…

Натомість органи влади подають скупі цифри статистики, які кажуть: за два останні роки обсяг реалізованої продукції підприємства впав мало не вдвічі. З 1877 працівників у 2011 році нині, на серпень 2013, працює 1122, і говорять про подальше скорочення (інформація відділу економічного розвитку, інвестицій, торгівлі та промисловості РДА). За міжнародними стандартами фінансової звітності, ЖЦПК завершив 2012 рік з чистими збитками у 47,048 млн грн (видання ЦБК №13 2013 р.). І ці показники «мінусів», у першу чергу мінусів для міста та району, можна продовжити. Я десь уявляю скривлені обличчя тих людей, які мають нині безпосереднє відношення до комбінату, мовляв, яка тобі, хлопче, справа до приватного підприємства і що ти там йому рахуєш? Та є справа. Бо «хлопці», які у 2000-му зайшли до Жидачева і для яких комбінат, схоже, так і не став підприємством і виробництвом, а просто черговим «активом», з якого можна «чесати гроші», обіцяли і мешканцям міста, і владі зовсім інші його перспективи. І що б нині хто не говорив про скорочення через нерентабельність, відсутність збуту, обігових коштів, «кризу» у державі, насправді, якщо розібратися, ситуація дещо інша, ніж її пробують нам нав’язати. «Новий час» спробував розібратися у цьому питанні. Ми зустрічалися з представниками влади, говорили з колишніми керівниками підприємства, спробували зустрітись і з нинішнім керівництвом, спілкувалися з персоналом, який працює тут, і тими, хто звільнився. Через свої журналістські канали та доступні інформаційні канали спробуємо розповісти і про тих «хлопців», які були і є власниками. Сподіваємось, що до циклу наших публікацій з’являться дописи, коментарі та інтерв’ю. Будемо тільки вдячні. Але розпочнемо з початку…

Як тільки не називали це підприємство: і паперовою столицею держави, і місто утворюючим, а для більшості жидачівців і мешканців навколишніх сіл це була перш за все робота і "кусок хліба". Працювати на комбінаті було престижно, а у 90-ті, в дуже непрості часи пустих прилавків і безгрошів’я комбінат залишався у порівнянні з іншими - клондайком. Черги бажаючих тут працювати стояли на прохідній, а щоб влаштуватись, треба було навіть дати чималу «взятку». І готових її дати було більше, ніж треба.

Щоб зрозуміти, що нині твориться з комбінатом, треба все-таки вернутися до витоків. У виданій до 50-річчя підприємства брошурі «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат 1951-2001" розповідається, що вперше про комбінат жидачівці почули у 1945 році з офіційного повідомлення про те, що у місті планується спорудження заводу. 17 березня 49-го року закладено перший камінь у фундамент картонної фабрики. 17 жовтня 1951 - пішов перший картон. 1 листопада 1951 - запущено дерево-масний завод, а у 52-му - другу картоноробну машину. До кінця 57-го року таких машин вже було чотири. У 1960 році підприємство вийшло на чистий прибуток у 6,5 млн крб. На кінець 70 –х - початок 80-х у структуру об’єктів виробничого призначення комбінату входили: лісобіржове господарство, хімічний корпус зі складом целюлози, макулатурний цех зі складом, цехи целюлози високого виходу, деревної маси, картонний паперовий, ширвжитку, гофротари, переробки картону і паперу, горбкуватих прокладок і цех книжково-журнального паперу, бімітна дільниця. До структури входила також Кохавинська целюлозно-паперова фабрика. До початку середини 80-х підприємство стабільно працювало, маючи широкий асортимент продукції та ринки збуту. Перші проблеми розпочались у середині 80-х. Це було пов’язано не лише з кризовими явищами перебудови у Союзі, криза мала загальносвітовий характер, і це в першу чергу вдарило по збуту продукції. Як виживали у ті часи - це окрема тема, про яку, сподіваюся, ще напишуть ті, хто працював і мав відношення до керівництва підприємством у той час. Попри все комбінат у Жидачеві встояв, бо пам’ятаємо, що сталося з ходорівськими поліграфмашем та цукровим заводом, Подорожненським кар’єром - і цей перелік можна продовжити... І не просто втримались, а зберегли потужності, потенціал виробництва і найголовніше - кадри.

Віхою підприємства можна назвати 1992 рік, коли жидачівці освоїли випуск газетного паперу. Це був не просто ще один напрямок виробничої діяльності підприємства, це була державна потреба, бо, як виявилось, з розпадом Союзу газетний папір в Україні не випускав ніхто. Надворі були нові віяння які характеризувались одним знайомим і водночас незвіданим словом «ринок».

Ринок

Кажуть, у свій час існував проект, яким передбачалося залишити комбінат у власності держави у статусі стратегічного підприємства. Але сталося як сталося, і з Жидачівського комбінату в кінці 1996 року почали створювати чи «творити» «ВАТ Жидачівський ЦПК». Це теж «цікава» тема яка, сподіваюся, ще буде колись висвітлена. Була створена комісія з продажу акцій, з яких 77% залишала за собою держава, решту - значну частину викупив колектив підприємства за майнові сертифікати і 5% акцій придбали іноземні інвестори (принаймні така офіційна інформація).

З приватизацією підприємства, слід зазначити, ситуація на ЖЦПК поліпшилася. Чи далися взнаки загальні тенденції виходу економіки з кризи у державі, чи спрацювали внутрішні чинники вмілого управління, але задва роки темпи виробництва зросли на 50%. У 1999 році вперше комбінат розрахувався в повному обсязі з державою, сплативши всі податки і збори.

На зміну товарно-бартерним 90-м прийшли 2000-і. Нині вже призабувся той період, проте, якщо говорити, чим він найбільше запам’ятався, то експерти сходяться на думці, що остаточним розбазарюванням державного майна на користь олігархічних структур. Жидачівський комбінат був теж «ласим» шматком. У державній власності залишалось ще 77% акцій підприємства. У 1999 році Фонд держмайна України «вирішив» продати частину акцій, які належать державі, з яких 26% продавались на некомерційному конкурсі за гроші, а 25,6% продавались через фондову біржу. Ці два пакети акцій були куплені однією фірмою - «Видавництвом "Киевские ведомости».

Той час

ЗАТ "Видавництво "Киевские ведомости". За цим акціонерним товариством стояла мережа офшорів, розташованих на Британських Віргінських островах: "Dastіme Group Ltd" (найбільший пакет), "Hambay Tradіng Corporatіon" (в минулому – акціонер футбольного клубу "Динамо-Київ"), "Fіstoukі Іnvestments Ltd", "Banok Іnvest&Trade Іnc.", "Berwyn Enterprіse Corp.", "Sunіflon Holdіng Ltd", "Lardonet Іnc." (12 листопада 2003 р. газета «Поступ»). Ці «Віргінські острови» пов’язували з тодішніми олігархічними групами Суркіса–Медведчука та Бродського–Чайки. Так до Жидачева зайшли «київські хлопці», у яких було своє бачення паперового бізнесу…

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Далі буде.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин