Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

«Куди ідуть медіа світу і чи встигне за ними Україна?»

«Куди ідуть медіа світу і чи встигне за ними Україна?» – така головна тема Першого львівського медіа-форуму, який 29-31 травня проходив у Львові на «Арені Львів».

На форум приїхало близько 400 учасників, серед них 45 спікерів із п’яти країн: України, Росії, Польщі, Швеції, США. Наш часопис теж запросили для участі у форумі.

Щоб знати, куди рухатись, треба як мінімум знати дорожню карту. Що буде з медіа за 10-20 років? Пригадую зустріч п’ятирічної давності з американськими представниками СNN, які стверджували що у 2018 друковані ЗМІ «помруть». І що? Сьогодні у розвинутих країнах справді йде спад тиражів друкованих ЗМІ, проте в цілому, за рахунок азійського регіону, йде зростання принтових видань.

Загалом ситуація у медіа нагадує радянський фільм «Москва сльозам не вірить», коли герой фільму розповідав про телебачення і був впевнений, що воно замінить все: і театр, і кіно. Сьогодні щось схоже з Інтернет, з’явились соціальні мережі Фейсбук Твітер, ті ж Однокласники, ВКонтакті. Телебачення вже давно відійшло на другий план.

Як резюмував американець Ерік Гарріс (Buzzfeed.com), «сьогодні модель комунікації змінюється, медіа усе більше черпають тем та ідей у соцмережах. Інтернет дав можливість всім, хто хоче і має здібності до творення інформації, – спробувати, а іншим – споживачам – оцінити. І вийшло так, що люди без журналістської освіти цікавіші, актуальніші і читабельніші навіть від цілих творчих колективів. Останнє десятиріччя довело, що спосіб поширення інформації є таким же важливим, як і ідея».

Представник UMH group Борис Ложкін наголосив: «У найближчому майбутньому ключовими будуть медіа-корпорації, в основу нових медійних рішень будуть лягати відомі бренди або відчайдушні новачки, котрі змінюватимуть медіа-ландшафт». Ми можемо прийти до моделі, коли люди будуть купувати конкретну інформацію, окремі програми, лише конкретний блог. Блогерська модель – це те, куди медіа будуть іти. Чи встигне Україна за світом?

Медіа врятує цікавість, допитливість. Багато і продуктивно працювати, бути допитливим, а ще до того трохи удачі – такий підхід робить неймовірні речі.

Під час роботи медіа-форуму поспілкувався з відомими в Україні журналістами.

Мустафа Наєм: «Я знаю, що я роблю, і знаю, для чого»

- Мустафо, хотілося б почути твоє бачення роздержавлення преси.

- Я буду говорити про телебачення, це мені ближче. Вважаю, що в наші часи мати державні ЗМІ – це нонсенс, тому що в усьому цивілізованому світі державне мовлення – це вже якийсь архаїзм, або воно має бути суспільним, або це має бути мовлення, яке направлене за кордон. Як це робить «Голос Америки». А державне ЗМІ всередині країни – це завжди буде інструментами для маніпуляції.

- Тобто рано чи пізно державні і комунальні ЗМІ перестануть існувати як такі?

- Знаєш, я не вірю в те, що це зроблять політики, адже вони не хочуть своєї власної смерті.

- Українська журналістика, фахова підготовка журналістів на факультетах на сьогодні відповідає стандартам?

- Я вважаю, що журналістська освіта – це нонсенс, особливо у тому вигляді, в якому це є в нашій країні. На Заході, якщо ви знаєте, журналістська професія – це друга професія. Журналістика як така – це не є наука. Люди, які виходять з журналістського факультету, здебільшого мало що вміють, і це не їх вина. Тому що замість того, щоб їх навчати конкретним речам у роботі, їх «пічкають» якоюсь теорією, яка насправді не має нічого з реальністю.

- Яка у тебе освіта, окрім журналістської?

- Технічна, в мене немає журналістської освіти.

- Яка технічна?

- Електротехнічний факультет КПІ.

-А як прийшов в журналістику?

- Так сталося, що мені потрібні були на той момент гроші. Я міг писати, так почалась моя журналістська кар’єра.

- Гроші, які ти заробляєш, це великі гроші?

- Зараз я взагалі нічого не заробляю. Я можу лише сказати, що за вісім років в журналістиці не встиг купити собі ані машини, ані квартири, ані собі, ані своїм родичам чи батькам. Мені вистачає на те, щоб жити, щоб жила моя родина. Я не можу сказати, що це стабільне життя, не можу сказати, що якщо завтра піду з роботи, буду якось існувати рік-два-три. Я так не можу сказати, але мені вистачає на життя.

- Чи пробували тебе «купити»?

- Я думаю, що всіх журналістів пробують купляти. Моя порада – не брати гроші, не продаватися. Тому що це не питання совісті, моралі. Це питання гігієни, це питання довготривалого існування. Один раз взявши гроші, ти втрачаєш репутацію. Бо людина, яка дала гроші, обов’язково розкаже іншій. Це просто неефективно.

- На твою думку, що таке «українська політика», вона взагалі у нашій країні є?

- Є. В Україні є політичне життя, воно просто спотворене, але воно є. Є зміна влади. Подивимось, що буде далі.

- Погодься, якась вона та українська політика своєрідна. Якби їхнього політика на Заході звинуватили у чомусь одному з того, у чому звинувачують наших, він перестав би існувати як політик. У нас чим більший корупційний скандал – тим більший рейтинг на виборах. Якийсь нонсенс.

- Розумієте, це ж не тільки питання політики, це питання суспільства, яке це терпить. Як кажуть, маємо тих, на кого заслуговуємо. Що, дуже багато людей освічених, інтелігентних пройшло в Раду? Ні. А чому? Голосували люди, голосування більш-менш було чесним. Але сказати, що люди вибирали достойних, я не можу. Так, дійсно, це спотворена реальність, але це реальність, яку створили ми.

- А те, що є мало достойних, – це ознака того, що пропозиція мала чи нема попиту?

- Я думаю, що немає попиту. Той попит, який є, він не сформульований, він не усвідомлений. Усі хочуть мати добрих депутатів, але обирають депутатів, які платять на виборах гроші… І при цьому всі знають, як ці гроші зароблені.

- Мустафо, ти сам в політику не підеш?

- Поки що не планую і про це не думав. Це інше життя, інша реальність.

- Але такі пропозиції були?

- Пропозиції були, але я не ставлюся до цього серйозно.

- Поговоримо про громадське телебачення. Кажуть, що «москвичі» дали гроші і Мустафа буде щось створювати.

- По-перше, ніхто ніяких грошей не давав. По-друге, це не мій власний проект, це проект багатьох журналістів, які відомі в Україні. Ми будемо пробувати робити громадське Інтернет-телебачення. Я не вірю в те, що ця модель може забезпечити мене грошима, тому що це ще не та країна, не той стан, щоб створити дійсно громадське телебачення або громадське мовлення. Тому я думаю, що це на перспективу.

- Мустафо, інколи складається враження що ти ходиш «по лезу». Не боїшся?

- Ні. Мені цікава моя робота, я знаю, що я роблю, і знаю, для чого я роблю. Ну чого боятися.

- У нашій країні журналіст – небезпечна професія. А у твою сторону були натяки...

- Я це не сприймаю як натяки, я це сприймаю як дурість.

- Ти сказав, що поки «безробітний». Немає пропозицій?

- Ну поки що конкретних пропозицій, які реально мене б влаштовували, немає.

- Куди рухаються, на твою думку українські медіа?

- Я думаю, що нічого несподівано в українських медіа не трапиться, ми просто еволюційно розвиваємось. Є дійсно проблема не в медіа. а їх власниках, які дуже непрозорі. Є питання до журналістських стандартів. Головне зараз – витримати тиск і бути єдиними.

Ольга Герасим’юк: «Хочу говорити з думаючою частиною суспільства»

- Доброго дня, п. Ольго. Чи важко після депутатства повернутись до журналістики?

Чим тепер займаєтесь?

- Я від журналістики і не відходила. Нині багато пишу, працюю у громадській організації «Громадська варта», очолюю департамент захисту прав людини. Ми займаємося всіма видами захисту людини. А ще ми займаємося тим, що агітуємо і всередині країни і за її межами за те, щоб Україна все ж таки наблизилась до Євросоюзу.

- Ви працювали в парламенті. Були колеги, були опоненти. Як опоненти сприймали вас?

- Може, для когось я була з іншого життя. Але скажу, що нікого із них не можна назвати довічними супротивниками чи опонентами, чи ворогами, в принципі, це слово я не практикую. Не було до мене агресії. Пам’ятаю, одного разу було блокування трибуни, я йшла до трибуни, і коли набігли оці розпалені чоловіки, які збиралися битися, один на мене просто мчить, і я до нього кажу: «Ви мене будете бити?», а він мені: «Вас нет!». І побіг... Знаєте, мені тоді вдавалося знайти місток, через який можна перекинути якусь думку. Адже у кожного з них є сім’я, є мама, яка дивиться мої передачі, є дочка, яка хоче мати зачіску, як у мене. В принципі, я зустрічалася дуже багато із родинами моїх опонентів, десь у поїздках, дуже багато говорили на наші спільні людські теми. Знаєте, час такий настав, люди не терплять чужої думки, і справді, це культивується там у верхах, це культивується внизу, це культивує телебачення. Мені здається, що в мене є відчуття того, як можна налагодити цей діалог. Ти можеш когось ненавидіти, але ти можеш його послухати і спробувати якось зрозуміти чи переконати.

- Депутатство змінило ваш світогляд, і якщо так, то в яку сторону?

- Воно мене, може, трохи більше загартувало, я зрозуміла дуже багато речей. Я не перестала бути відкритою, але не пускаю людей в своє життя. Я ще раз упевнилася в тому, що не можна сотворити собі кумира, довіритися своїм емоціям. Багато якихось речей, які я відчула на собі болючих, дали мені ще один урок. Тобто хочу сказати, що це мене зміцнило. Моє життя змінилося лише тому, що воно стало ще більше насиченим, додалося інтересу до життя, додалося ще оце, що мене цікавить доля всієї країни, як корабля у світовому океані. Якийсь досвід отримала від міжнародної роботи, сім років займалася нею. Я створила таку мережу стосунків з європейцями, із світом. Оскільки дістала цей досвід – це мене вивело на трохи інший рівень, щоб я могла ще більше робити того, що я завжди робила, тільки трохи в іншій іпостасі. Я не стала бізнесменом, я не заробила собі статки. Я завжди дивилася на своїх європейських колег і вважала, що наші колеги-депутати колись мають стати такими ж. Вони повинні так само ходити пішки, їздити на метро, бо це нормально.

- З ким із колишніх депутатів підтримуєте зв’язки? З Віктором Андрійовичем спілкуєтеся?

-Ні, категорично ні. Я вийшла з партії. бо не погоджувалась з політикою, яку проводив Ющенко. Це моя перша партія в житті і остання. Спілкуюся з Іриною Геращенко, з Оленою Кондратюк з «Батьківщини». Підтримую стосунки з багатьма, не дружні, може, але в зв’язку з тим, що колишніх депутатів не буває. Мене цікавить все, що робиться там, я намагаюся свій якийсь досвід передати тим, хто прийшов на моє місце, тим, хто може це почути, якщо їм це треба.

- Аудиторія побачить найближчим часом якийсь новий телепроект від Ольги Герасим’юк?

- Тільки нікому не розповідайте. Я зараз знімаю нову програму. Із своєю командою, яка завжди була зі мною. Але чи зустріне моя пропозиція попит менеджерів каналів, бо дуже суттєво змінилася зараз політика і підходи до телебачення. Думаю, що зараз настав час якогось серйозно підходу до людського життя, а то все – шоу. Треба більше поваги до людського життя, поваги до глядача, який не є дебілом. Хочу говорити з думаючою частиною суспільства. Це ті люди, за якими майбутнє країни. От для таких я хочу зробити програму. А вже як там буде – час покаже.

Розмовляв Андрій ДАНИЛЕЦЬ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"