Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Там, де нас нема...

Те, чого нам так бракує: якісних доріг, чистих скверів, обладнаних «швидких», спортивних майданчиків… Цей список можна продовжувати. Словаки ж давно послуговуються й вважають нормою щоденного буття ці блага. Натомість у нас пересічна людина більше стурбована бійками у Верховній Раді, аніж тим, що її дитина пішки долає десятки кілометрів до школи.

У контрастах обох сусідніх країн переконалась особисто.

Зимовий ранок. Журавно. Маршуртка набита людьми, які поспішають на роботу. На дорозі ожеледиця, дарма, що вже зо три тижні не йде сніг. Він лежить брилами льоду тут ще «торішній». Вдень тане, щоб на вечір замерзати… Автобус, зупинившись на зупинці, ще продовжує ковзати з півметра. Люди лячно поглядають одне на одного, але, заспокоєні думкою: «Бог добрий, якось доїдемо», продовжують балакати про свої буденні справи. Маршрутка їде-ковзає…

Ранок. Жидачів. Люди йдуть вулицями наче на ходулях, виважено роблячи кожен крок, щоб не посковзнутись і не впасти. Лід на вулицях чорний від піску й бруду, але від того він не перестає бути слизьким і підступно-небезпечним.

Зимовий ранок. Свіднік. Словацька Республіка. Сніг, що випав вночі, вже зметений із доріг і хідників. Снігоочисна техніка снує туди-сюди: відгортає, посипає. Кірка льоду від дрібних камінчиків тріскається й легко піддається щіткам машини. Незважаючи на те, що місто невелике, проживає 15 тис людей, роботи комунальникам доволі. В першу чергу дбають про автошляхи. Тут не чекають, коли за один день випаде місячна норма снігу. Лише він трохи вкриває асфальт, його нещадно знищують.

Пішоходи тут не змушені видряпуватися на замерзлі та засніжені узбіччя доріг, щоб не потрапити під колеса машин, всюди є тротуари, велодоріжки. Щоб вийти на вулицю, їм не потрібно вдягати, як радять нам надзвичайники, поролонові підкладки на взуття, аби бува не послизнутись, адже бруківка очищена від снігу та льоду. Бруківка викладена рівно й надійно, а не випирається чи западає, роблячи й так нестерпне пересування ще нестерпнішим.

У цьому невеликому містечку, «загубленому» серед лісів, снігоочисна техніка чистить не в першу чергу майданчик перед міською управою, а хідники та центральну площу. З вікна мого помешкання чудово було спостерігати, як, наче мурахи в розбурханому мурашнику, комунальні машини з увімкненими жовтого кольору мигалками то виїжджають, то заїжджають із своєї бази на вулиці й навпаки.

У вихідні для всієї країни Різдвяні дні на вулицях малолюдно. Всі відпочивали, а люди в яскраво оранжевих жилетах не полишали вулиць міста.

За кілька днів сніг зійшов, наче його й не було. Дивно, що по ньому не залишилось бруду. Чисто й охайно так, ніби й ніхто не посипав вулиці дрібненьким щебенем.

Дві сусідні країни, а здається, що два різні світові виміри.

У святкові дні, які в Словацькій Республіці тривають всього лише три дні, всі крамниці, кав’ярні, бари, паби зачинені. Прикрашені різдвяною символікою їхні вітрини нагадують, що вся країна святкує, насолоджується атмосферою домашнього затишку, тепла, родинного спілкування. У вечірній та вранішній час всюди чутно перекоти церковних дзвонів, які закликають міщан та гостей до костелів, церков, до спільної молитви. У містечках, принаймні, в яких побувала - Кошіце, Прешові чи Бардейові, та й у самому Свідніку не бачила, щоб на центральному майдані красувалася перед цим зрубана ялинка. Попри те, що ялинок, сосен довкола росте доволі, словаки не дозволяють собі зрубати деревце. Тут якщо не прикрашають ялинки, що ростуть на міських вулицях чи майданах, то встановлюють штучні, такі як ось у Кошіце. Зауважу, що словаки з особливою бережністю та турботою ставляться до свого, природою даного багатства: лісів, озер, річок. У сусідів варто б було повчитись веденню лісового господарства. В цій країні ви не побачити такого варварського знущання над флорою, як це робиться щоденно в наших Карпатах.

По завершенні свят все повертається у звичне русло. Про святкування нагадують післяріздвяні розпродажі. В крамницях, що до цього весь цей час були зачинені, – велелюдно й гамірно, адже покупців приємно тішать 50- й навіть 80-відсоткові знижки. Для пересічного мешканця – це неабияка радість, адже ціни на окремі види товарів, особливо продукти, обтяжливі для гаманця.

Проте дорога євровалюта, що прийшла на зміну національній кроні, не заважає словакам щоденно, поступово поліпшувати свій добробут (цьому сприяє й відкритість кордонів у межах ЄС). Хоча тут достаток не випирається появою вілл, «прихватизацією» кращих місцин, бажано заповідних. Ні, тут не спостерігається такої розірваності між бідними та багатими. Переїжджаючи з одного кінця країни в інший, бачиш, що майже біля кожного будиночка є автомобіль, а подвір’я охайне й доглянуте. Сусід від сусіда не відгороджується двометровими кам’яними парканами та непроглядними воротами.

Словаки люблять свою країну, а тому дбають про чистоту й порядок на своїх подвір’ях, на вулицях сіл та містечок.

Тут також з повагою ставляться до культури своєї чи чужої. Дбають про те, щоб гість, який завітає, знав про їхню історію та культуру. Для цього встановлені електронні інформери, з екранів яких англійською чи словацькою можна дізнатись про історію, наприклад Свідніка. Приємно вкотре вражена тим, як тут ретельно зберігають історію українців, які свого часу оселилися в околицях. У Свідніку знаходиться чудовий музей-скансен побуту українців початку XX ст. Повністю відтворено село з відмінно реставрованими господами. Не знаю, за чий кошт утримується скансен, але неозброєним оком видно, що культурний об’єкт бережуть як одну з візитівок міста.

Тішить і приємно дивує, з яким пієтетом словаки ставляться до сакральної спадщини. В околицях Свідніка нарахувала близько десятка добре збережених і навіть подекуди діючих дерев’яних церков. Складено цілий туристичний маршрут. Кожна така церква охороняється законом як народна пам’ятка культури.

Звісно, позитивні зміни в розвитку інфраструктури, комунального господарства, культури – це програми та кошти Європейського союзу. Але навіть до вступу в ЄС Словаччина попри те, що її населення чи не в десятеро менше аніж в Україні та й економічне становище на початку незалежності було далеке від українського, спромоглась до мобілізації зусиль і не розгубила того потенціалу, який їй лишився після розпаду Чехословаччини. Попри нерівні умови розподілу економічних багатств та фінансових ресурсів із Чехією 2:1, відповідно до кількості населення, словаки ризикнули обрати самостійність.

Попри, здавалося б, наскрізь позитивні зміни є тут і свої негаразди: вчителі незадоволені рівнем заробітної плати, також закривали дитячі садочки, але приміщення не продавали під приватні котеджі. Також бракує, особливо в невеликих містечках, роботи, високі комунальні послуги та ціни на продукти. В окремих випадках і політика ЄС йде на шкоду словакам, які змушені ділити свій життєвий простір, який ще недостатньо впорядкований та комфортний, із національними меншинами. Наприклад, текстильна галузь не витримує конкуренції із в’єтнамськими виробниками, які просто перенасичують ринок своєю дешевою продукцією. Подейкують, що в Словаччині навіть взялись вирощувати рис.

Користується попитом екологічно чиста продукція власного виробництва. Де ви в Україні побачите вуличний автомат, заправлений не розчинною кавою чи газованою водою, а цільним, свіжим коров’ячим молоком. Навіть на продукції у супермаркеті ви не знайдете такої вичерпної інформації про продукт, який збираєтесь споживати. А ось на таких молочних автоматах (на фото) зазначено все - від того, з котрої ферми в якій годині було привезено молоко, при якій температурі воно зберігається й скільки часу воно буде придатне до споживання, і до того, скільки в ньому корисних вітамінів та що воно проходить ретельний ветеринарний контроль. Літр такого молока коштує 55 центів. На автоматі зазначено контактний телефон фермера, який привозить щодня чи через день свіже молоко.

Так, негаразди є, але й помітні вони не одразу. Адже в містечку чи селі неприпустимо, щоб вчасно не вивозилось сміття, що збирається роздільним способом: відсортовуючи пластик, папір, скло та метал у різні контейнери. Нонсенс, щоб шкільний автобус через брак пального, запчастин чи снігові замети не відвіз дітей до школи. А якщо таке й станеться, то староста, щоб не допустити невдоволення батьків, сам відвезе дітей. Нонсенс, щоб швидка не виїхала на виклик хворого, щоб правоохоронці не мали транспорту для того, аби виїхати на місце злочину. Врешті, щоб у місті не було прекрасного стадіону, співочого поля, басейну та всього того, без чого людина не може відчувати себе повноцінно в цивілізованому суспільстві.

Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин