Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Чотири синочки і шість лапочок-дочок…

Нема війни, а діти сиротіють,

Сумують вдень і плачуть уночі,

Все дивляться в вікно і відійти не сміють,

В полоні вічного чекання живучи...

Дитинство починається з теплих материнських та батьківських рук, рідної домівки. Ця аксіома є актуальною для всіх часів і народів. Та, на превеликий жаль, оця найсвятіша, найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих нерідко починаються з чужих людей та інтернатських закладів. Діти-сироти, діти напівсироти. Кому з них краще? Не знаю. Мабуть, і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі-здорові! Замислимося над такою сумною статистикою: сьогодні дітей-сиріт у дитячих будинках більше ніж після війни. Серед них 90% становлять діти-сироти, які мають живих батьків. Де ж ці батьки? Гірко дізнаватися, що більшість з них або добровільно відмовилась від рідних дітей внаслідок аморального способу життя, або з тієї ж причини була позбавлені місцевою владою батьківських прав.

 

…А вони все чекають, уже не вірячи ні в що, виглядають найдорожчих, найрідніших людей, не розуміючи, чому вони їх покинули, чому не прийдуть і не візьмуть на руки, не пригорнуть, не заберуть додому, щоб уже ніколи не розлучатись.

 

Вісім дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, все ж знайшли тепло і ласку в обіймах родини Світлани та Андрія Фастнахтів у дитячому будинку сімейного типу, що у Володимирцях. «Чотири синочки і шість лапочок-дочок», - так словами із казки описує свою сім’ю п. Світлана. У неї два рідних сини та вісім прийомних дітей, які стали рідними для цієї родини.

Напередодні свята усиновлення ми поцікавились, як живеться малечі та їх батькам. Чистота і порядок як на подвір’ї, так і будинку - це перше, що кинулось в очі. У прихожій акуратно поскладане взуття. Все на своєму місці. З посмішкою зустрічають нас господарі, цікава малеча виглядає з кімнати. Тільки Юліана на правах молодшої на руках у мами. На запитання, як звати вашу маму, всі хором, не задумуючись, відповіли: «Світлана».

Перериваючи перегляд малечею україномовного мультфільму, знайомлюсь. Діти усміхнені, зацікавлені, жваво відповідають на запитання, діляться своїми досягненнями. Андрійко виграв у конкурсі «Кенгуру» і у майбутньому хоче стати президентом. Юля старша, бо їх у родині дві, мріє бути адвокатом, а молодша – хірургом, Евеліна – художником (показує свої малюнки). Василинка вже у випускному класі, їй не до перегляду мультиків, тому на другому поверсі готувала домашні завдання.

Юля старша також має неабиякий хист до співу. Брала участь у фестивалі «Козацької пісні», який проходив у с. Руді. А взагалі, у кожного є своє порт фоліо, в якому зберігаються особисті надбання: малюнки, аплікації, грамоти, фотографії, табелі успішності, твори, сертифікати олімпіад, конкурсів, змагань.

Демонструючи свої надбання, у дитячих очах видно впевненість, а у характері прослідковується вміння цінувати плоди своєї праці. Маленька Юліана веде мене у святково прибрану їдальню. Недавно тут святкували уродини Евеліни. Всією сім’єю смакували святковий торт, проголошували вітання (це вже родинна традиція). Про те, що почуття родини - це не просто слова для жителів цього будинку, свідчить і родинне дерево. На цьому дереві кожен має своє місце, свою зірку. Маленька Юліана, яка ще не вміє читати, знає, що вона також є на дереві.

Хто був ініціатором оточити любов’ю не тільки своїх дітей, розповів батько Андрій.

- Так сталося, що Світлана працювала в Америці (була на заробітках) у подібному будинку. Неодноразово по телефону вона розказувала про його діяльність, про те, як опікуються там дітьми-сиротами і напівсиротами. Коли повернулася додому, прийняли рішення створити щось подібне і заопікуватися прийомними дітьми.

- Сьогодні часто зустрічаєш батьків, які жаліються на побут, на нечемних дітей, які не цінують їхньої праці, а як ви даєте собі раду Світлано?

- Нашому ДБСТ уже минуло два роки, це поки що невеличкий період життя із своїми прийомними дітьми. Буває нелегко, але тільки разом стараємось долати труднощі й перешкоди. Привикали ми до дітей, діти - до нас. Та результат є – це всі наші діти, наше щастя. Кожен із своїм характером, своїми потребами. Зараз я можу похвалитися, що мої діти вміють допомагати один одному, вибачати, переживають, піклуються один за одного, стають самостійними, вчаться любити Бога, ближніх і свій край.

Тепер мені легше, бо допомагає наречена старшого сина Тоня. Помічниця потрібна. Батько бере на себе всі господарські та технічні питання, а виховання і догляд більше за мною. А це ж діти. За два роки тільки три операції зробили дітям у Львові. Потрібно було відлучатися, сидіти і доглядати їх у лікарні.

- Хто допомагає у проблемних ситуаціях?

- Завжди звертаюся за допомогою до центру соціальної служби РДА, сімейних лікарів, лікарів Жидачівської ЦРЛ, вчителів Володимирцівської ЗОШ, а також спілкуюся і обмінююся досвідом із прийомними батьками Голубовських та Поповичів. Деколи підтримка і добре слово допомагають найбільше.

- Як сприйняла родина ваше бажання очолити велику сім’ю?

- Своїм синочкам Ігорю і Миколі, особлива подяка за те, що вони підтримали нас з батьком і прийняли прийомних дітей як рідних братиків і сестричок. Ми тепер одна велика родина, яка складається із п’яти сімей.

Якось ми гуляли у дворі, а поруч із нашим будинком незаселені будинки, які колись надавались відселеним жителям, що жили біля Подорожненського кар’єру. От я і кажу дітям: «Виростете, викупимо вам ці будинки, і будете жити із своїми сім’ями біля нас». А ще було б добре створювати такі цілі містечка з дитячих будинків сімейного типу. Адже тільки діти у родинній атмосфері можуть повноцінно розвиватися.

- Як стараєтеся враховувати інтереси всіх своїх дітей, таких різних особистостей?

- У першу чергу я відкрита у спілкуванні з дітьми і стараюся створити таку атмосферу у будинку, щоб кожен міг себе проявити. У нас навіть є скринька побажань «Наша домашня скринька», в якій зберігаються побажання, пропозиції чи зауваження. Ті питання, які найбільше хвилюють членів сімї, незалежно чи це стосується поведінки, навчання, дотримання правил внутрішнього розпорядку, який у нас заведено, ми обговорюємо разом щотижня. А ще виховую їх на особистому прикладі та прикладі старших дітей. Менші діти беруть приклад із старших, складаючи речі, дотримуються дисципліни. Маленька Юліана, годуючи свою ляльку, говорить моїми словами: «треба обов’язково поснідати». Ми бачимо, як вони змінюються, як багато вже знають, вміють, як вони люблять нас, довіряють нам. А це вже успіх, наше щастя. Інколи буває так важко, але я щаслива як мама, просто як людина.

Можна ще багато розказувати про цікаве життя у будинку, де панує атмосфера любові й взаєморозуміння. Де виховуються діти, які впевнені у батьківській опіці. А успіх у вихованні формується на почуттях любові і довіри.

У переддень свята усиновителя п. Світлана щиро висловлювала подяку всім, хто підтримує родину, сама того не розуміючи, що це всі ми маємо дякувати їй за велику невтомну працю, за те, що вона з чоловіком стали покровителями для восьми прийомних дітей.

Ольга БАРАН.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"