23 травня вранці близько 9 ранку в селі Печенія Золочівського району автомобіль «Жигулі» виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з маршруткою. Ніхто не постраждав, окрім водія "жигулів". За кермом був Герой України 86-річний Борис Возницький. Про це повідомили у прес-службі ДАІ у Львівській області.

Сказати, що ця новина приголомшила усіх, – нічого не сказати. Бориса Григоровича Возницького поважали і любили всі. Не за посаду і статус, за людяність…

Його називали «янголом-охоронцем» українських музеїв і замків, реставратором гетьманських столиць, пошановувачем українських гетьманів. Борис Возницький залишиться назавжди прикладом апостольського служіння Україні хранителем історичної пам’яті держави.

Думаю, багатьом людям ще довго буде дуже важко говорити про Бориса Григоровича у минулому часі…

Починаючи з шістдесятих років XX століття, він уберігав від руйнування пам’ятки культури, створював нові експозиції, знаходив гроші для порятунку архітектурних шедеврів. Він, як і всі Великі, був дуже простим у спілкуванні, і, мабуть, саме та його простота (а якщо глибше – інтелігентність) помагала робити велику роботу: збирати докупи і показувати нащадкам культурно-мистецькі надбання епох.

На святкуванні 85-річчя в Оперному театрі хтось сказав справді геніальну фразу: «Борис Григорович митець не європейського, а світового рівня». Думаю, що після представлення експозиції Пінзеля у Луврі так буде говорити вся Європа. На жаль, посмертно…

Ми ще не усвідомлюємо до кінця, кого втратили. Хто ближче знався з Борисом Григоровичем, казав, що попри нелегке життя «у діда вистачало козацького здоров’я на сто літ». Бог взяв раніше…

Мав Борис Григорович і прихильність до нашого району. Попри усім відому любов метра до замків, останніх п’ять років «хворів» Возницький гетьманською добою української державності. Реставруючи і відбудовуючи Батурин та Чигирин, він як у «віддушину» приїжджав до Руди, до Виговського у Кохавино. Не раз бував у редакції. Його цікаві розповіді про своє життя, про музейну роботу ми друкували в часописі. Минулої п’ятниці на День музеїв, коли до району приїжджали представники Спілки журналістів, ми мали зустрітися у музеї гетьмана Виговського у Руді. Якось не вийшло, Борис Григорович не зміг приїхати, на жаль…

У кожному куточку Львівщини, у багатьох куточках України залишиться часточка Бориса Григоровича у його справах, яких за 86 років він зробив чимало. Я вже не кажу про ті матеріальні цінності, які йому вдалося зібрати і зберегти. Чомусь мені здається, що він і не рахував їх матеріальними. Для нього, перш за все, це була культурна і мистецька спадщина.

Залишиться часточка Героя України Бориса Возницького і у часописі «Новий час»: 9 квітня цього року біля нашої редакції він висадив на «Алеї Героїв України» своє «залізне дерево» - тис. Тепер цей тис постійно нагадуватиме нам і мешканцям району, що жив такий Великий Чоловік. Вічна йому почесть і пам'ять.

Андрій Данилець.