Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

У Жидачеві перебував міністр освіти і науки Іван Вакарчук

Як не буває колишніх генералів, так і не буває колишніх міністрів. До речі, керівники вузів України вважають період, коли міністром був Іван Олександрович, кращими роками розвитку самоврядності вишів за всю історію незалежності.

 

Що привело ректора національного університету імені Франка цього тижня до Жидачева, як він сприйняв «догану» від Табачника та чи реально у райцентрі створити філію університету? Про все це в інтерв’ю з Іваном Вакарчуком.

 

- Іване Олександровичу, Ви перший раз на Жидачівщині, так би мовити, з офіційним візитом?

- Ні, минулого року я був у Ходорові, в одній із шкіл. А так бував, проїздом.

- Яка мета Вашого приїзду?

- У першу чергу я тут з приводу проекту, який започатковується між Жидачівською міською радою і університетом щодо створення виробничої бази Ботанічного саду у ландшафтному заказнику «Базиївка». Паралельно ми мали зустріч з учнями Жидачівської другої школи.

- Чим цікавий цей проект для університету?

- Університет уже брав участь реалізації кількох пілотних проектів з дослідження історичного минулого Жидачівщини, крім того, біологічний факультет та ботанічний сад теж реалізовували тут свої проекти. Жидачів і керівництво міста зацікавлені у співпраці. Це нормально, бо одна із місій університету - допомагати громаді в науковій та освітній діяльності.

- Нещодавно було оприлюднено міжнародний рейтинг освітніх закладів. Жоден український вуз не ввійшов до сотні. Чи існує рейтинг українських вузів і яке місце нині посідає Ваш заклад?

- Тих оцінювань є кілька, різні структури роблять різні оцінки. Як правило, ми входимо в десятку кращих: десь на 2-3 місці, а десь і на 8-9.

- Міністра Вакарчука пам’ятатимуть навіть тільки за те, що, ввівши незалежне зовнішнє оцінювання при вступі до вишів, він дав можливість багатьом «бідним» дітям навчатись у університетах. Мабуть, за це Вас недолюблюють ті, кому, як кажуть у народі, «урвалося».

- Варто сказати, що запровадженню незалежного тестування передувало кілька років підготовки. Була підготовлена відповідна нормативна база. Тоді ми побачили, що значна категорія школярів погано володіє державною мовою. У дітей не було мотивації до вивчення державної мови. Нині така мотивація виникла, бо ж треба складати тести. Щоб мотивувати дітей, потрібно робити конкретні кроки, створювати умови, а не декларативно заявляти всьому світові, що ми всі вивчаємо державну мову. Біда України в тому, що нею на різних рівнях керували люди, котрим мова була непотрібна. Інакше вони б створили всі умови для навчання та інтеграції у суспільство маленьких громадян, включно з росіянами, румунами, угорцями, поляками, кримськими татарами, молдаванами… Ми почали роботу у цьому напрямі. Вона дала результати, а далі, самі знаєте, що було далі. Нині, на жаль, йде мова про деукраїнізацію в освіті.

- Може, трохи некоректне запитання, але все-таки, за що Вам Табачник дав «догану»?

- Так звана догана справді була. Щоправда, він відкликав цю догану і просто зробив зауваження у зв’язку з тим, що не була виплачена компенсація по стипендіях наших студентів. Компенсації ми не змогли виплатити, оскільки не було коштів, а кошти є, зрозуміло, з міністерства.

- Ви пішли з міністерства, проте люди, які з Вами працювали, залишились. Чому вони не протестують проти того, що робить Табачник?

- Я привів із собою до 30 нових людей в міністерство. Сьогодні практично нікого з них не залишилося – всіх звільнили…

- Тоді які перспективи чекають на українську освіту, якщо біля керма й надалі залишиться Табачник? Що треба зробити йому чи освітянам, щоб нарешті позбутись цієї одіозної «фігури»?

- Тільки тверда, значно активніша позиція політиків, всіх, кому не байдужі права українців, щось може змінити. Іншого шляху немає.

- Серед простих людей побутує думка, що з кожним роком рівень освіти в цілому падає. Ваша думка з цього приводу?

- Погоджуюсь, рівень освіти падає. Одна із причин - в Європі є дванадцятирічна школа, навіть тринадцятирічна, в нас, невідомо з яких великих політичних мотивів, зробили так, як в Росії і в Білорусі. На мій погляд, це неправильно, але це зроблено. Кількість інформації на рівні середньої школи щороку збільшується, і я думаю, що для того, щоб забезпечити нормальну освітню політику в середній школі, не треба було йти шляхом зменшення років навчання.

Щодо вищої освіти, то зрозуміло, що є багато вищих навчальних закладів, які недотягують до будь-якого рівня. З часом, думаю, вони самоліквідуються або їх ліквідують. А такі навчальні заходи, як Львівський університет, Київський університет і багато університетів, які є знаковими в Україні, потрібно розвивати. У свій час була ідея ввести дослідницькі університети. На жаль, нині ця постанова Кабінету Міністрів призупинена.

Україні не потрібно 900 вищих навчальних закладів. А що потрібно, так це виділити елітні навчальні заклади, які би давали якісну освіту. Бо якість освіти – це є процес. де присутня середня школа і вища школа, і вони - разом.

- Чи справді у найближчому майбутньому у Жидачеві може з’явитись філія Львівського національного? Наскільки це реально?

- Це реально, і університет піде на це, якщо будуть забезпечені відповідні позиції щодо приміщень і бази. Але це вже види місцевої влади.

- І наостанок, як часто бачитесь із сином?

- Ну, він був десь 7 березня, а так фактично щодня говоримо по телефону.

- На завершення хочу подарувати Вам примірник нашого часопису. Від усіх мешканців дозволю собі сказати, що ми завжди раді таким гостям.

- О, ваша газета достойно виглядає, обов’язково почитаю. Не забудьте передати номер з інтерв’ю.

Розмовляв Андрій Данилець.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"