Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

"Від народження я громадянка України"

На Жидачівщині у цей день 20 років тому народилося троє дітей, троє ровесників незалежної України: Василь Белей, Ярослав Винничак та власне Марія Цап.

Це вже нове покоління українців, яке народилося у своїй державі, якому випала доля жити в нелегкий час перемін, коли старе вже розвалене, а нове ще не побудували. Вони отримали шанс бути вихованими по-новому, в українському дусі, патріотами своєї країни.

Доля кожного з однолітків молодої держави склалася по-різному. Разом з новонародженою Україною діти росли, розквітали…

Василь Белей напівсирота. Народився у Жидачеві, навчався у ЗОШ №2, згодом закінчив Жидачівський професійний ліцей. Сьогодні виїхав на тимчасові сезонні роботи по будівництву в м. Київ.

Ярослав Винничак уродженець Піддністрян, навчався у місцевій ЗОШ, згодом у ПТУ №6 м. Нового Роздолу за спеціальністю автослюсар. Тепер служить у лавах Збройних сил України на території Автономної Республіки Крим.

Зустрітися нам вдалося лише з Марією Цап. Дівчинка з с. Дем’янки-Лісної, навчалася у Жидачівський гімназії ім. О. Партицького, згодом закінчила техніко-економічний коледж Національного університету «Львівська політехніка», поступила на юридичний факультет цього ж вишу. Нині на канікулах. Про що ж мріється Марії, про плани на майбутнє та як впливає на її життя ровесництво з незалежною Україною? Про мрії можна й не питати. Які ж бо то літа: пора кохання, збентеженого зітхання... А про бачення свого майбутнього та України дівчина охоче розповіла.

- Від самого народження я є громадянкою України, – каже Марія. - Я ровесниця незалежної держави, і дуже пишаюся цим. Особисто менi поталанило з'явитися на свiт у 1991-му. У цьому роцi я вперше побачила сонце, мамину лагiдну посмiшку i почула чарiвнi слова: Україна, незалежнiсть.

- Чи звикла ти до такої своєї причетності до великого свята?

- Напевне, так. Коли мені було десять років, вітали районні очільники, сільський голова, подарунки дарували. Нині на День Прапора, 23 серпня, мене запросили до Львова на святкування. Ровесники незалежної України Львівщини урочисто пронесуть полотнище українського стягу розміром 8 на12 метрів і розгорнуть його біля пам’ятника Тарасу Шевченку на площі Свободи в столиці Галичини м. Львові.

Дівчину не обминула поширена проблема Західної України - заробітчанство. Сім’я у Марії велика, крім неї, у батьків є син та дві донечки. Старший брат та молодша сестра – студенти, ще одна сестричка вчиться в школі. Через скрутне становище сімї та щоб мати змогу дати дітям вищу освіту, мати Марічки чотири роки тому виїхала за кордон. На запитання, чи сумує за матір’ю, ствердно киває головою, але водночас додає:

- Тут, в Україні, мама не має змоги реалізувати себе. Маючи трьох студентів, важко дати собі раду в теперішній час, от і довелось їй їхати за кордон. Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але знаю, що вони нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, не мають змоги дихати рід¬ним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонити¬ся рідній оселі. Щиро сподіваюсь, що на Україні ситуація зміниться і мама зможе повернутися на Батьківщину.

- А сама ти плануєш їхати до мами чи залишишся працювати в Україні?

- Так, я б хотіла відвідати Америку, ознайомитися з культурою США, але покидати Україну назавжди в мої плани не входить. Я вірю,що ситуація в країні зміниться на краще.

- Розкажи, Марічко, чому ти вибрала професію юриста?

- Маю на меті захищати інтереси українців та допомагати їм. Планую йти працювати в прокуратуру та стежити за тим, щоб громадяни України дотримувалися Конституції України та її законів, а також щоб їхні права не порушувались. Незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Тому я переконана, що кожен громадянин, навіть юний, має знати Основний Закон держави і дотримуватись його. Що ж до захоплень, то Марія любить танцювати, займалася латиноамериканськими та українськими танцями. Захоплюється бісероплетінням. Переймається, що саме з нагоди святкування Дня Прапора вишила собі бісером блузку, та от одягнути її не доведеться. Однолітки незалежної держави нестимуть український стяг одягнуті в блакитні футболки, джинси та кепки. А після святкування Марія готуватиметься до бурхливого, захоплюючого студентського життя, продовжуватиме студіювати правознавство.

Ось така вона, ровесниця Незалежності, спокійна, розсудлива, врівноважена, а ще неабиякий життєлюб й оптимістка. Та, зрештою, інакше і не може бути. Роки то які! Все життя попереду. Хай же буде воно щасливим! Така, як і держава, вже повнолітня, але ще зовсім юна. Марія та Україна поступово формують себе, шукають правильного шляху. Дівчина сподівається, що вони обидві з кожним новим роком набуватимуть досвіду та мудрості, стаючи справді зрілими й впевненими у завтрашньому дні.

Марія ТАТЧИН.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"