Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Ярина Цвик: «Своєю вишивкою я хочу дарувати людям радість»

У тринадцять років Ярина Цвик вишила весільний рушник, на який їй так і не судилось стати. Невідома хвороба на довгі роки прикувала її до ліжка. Та попри це жінка не зневірилась і не розлюбила життя. Сьогодні її дивовижна вишивка мандрує усім світом.

Обличчя ходорівчанки, що випромінює доброту і чуйність, неможливо забути, як і її бездоганне вишиття. Не могла вона й подумати, що дитяче захоплення цим видом народного промислу даруватиме їй життя, енергію і впевненість у завтрашньому дні…

Батьки плекали Яринку наче квіточку. Вона ж раділа життю і безтурботно бігала по росянистих стежках, гарно вчилася у школі, займалася спортом. Саме у той час вона закохалася у вишивку.

«Я бачила, як уже старші дівчата у дворі вишивають, приглядалася до робіт. Просила і мене навчити».

Так у 5 років Яринка вишила салфетку. З часом у її руках красувалися маленький пасхальний рушничок, подушечка. А у 13 вишила весільний рушник, на який, на жаль, не судилося стати. В одну мить ріка життя повернула в зовсім в інше русло, не таке швидкоплинне, як у неї було, а спокійне, повне болі і випробувань.

31 березня 1993 року… Цей день Ярина добре пам’ятає. Вона зайшла у ванну, покупалася, а вийти самостійно уже не змогла. Спочатку спаралізувало одну ногу, за якусь мить – другу, і за лічені години вона уже не могла навіть поворухнути плечима. Що сталося, які причини такої раптової недуги, і досі не знає ніхто. Поставлені діагнози у різних лікарнях не підтвердила зроблена міліграма хребта, який у неї був абсолютно здоровий. Лікування роками не дало жодного результату. Батьки не могли з цим змиритися… І вона, юна, сповнена життя 15-річна, хіба думала, що стане для них своєрідним тягарем. Ярині важко було це І не хотіла здаватися:

- Спочатку я намагалася хоч якось стати на ноги, робити вправи, звісно, з допомогою рідних. Та краще не ставало… Призвичаїлася вже й до інвалідної коляски. Та пізніше і це стало неможливим, - болісно пригадує жінка.

Біда ж одна не ходить. За рік дівчина втратила обох батьків, і це негативно позначилася на її здоров’ї. Уже 12 років немає тих людей, які розрадять добрим словом. Добре слово. Як часто його бракує. А добре слова для таких, як Ярина, - це життя.

Три довгих роки (з 2000 по 2003) дівчина провела у Винниківському військовому госпіталі. Саме там після тяжких операцій їй не змогли допомогти. Хвороба прогресувала й завдала ще тяжчого морального й фізичного болю – лікарям, щоб врятувати її здоров’я, довелося ампутувати ногу…

Ця мить вкотре розділила її життя на до і після. Маючи хоч і хворі ноги. вона могла радіти тим рідкісним миттєвостям, коли бувала на свіжому повітрі. Ярина всотувала, наче спрагла, ласкаві сонячні промені, щебет пташок, із захопленням спостерігала за бурхливістю життя. Друзі часто дивувалися такій енергії. Вони, здорові, не помічали тих дрібничок, цієї дивовижної краси природи.

Тепер Ярина спостерігає за життям крізь вікно, дізнається про цікаві події міста із розповідей друзів. Її світ тепер поміщається у стінах одної кімнати. Але вона дякує Господу, що зберіг їй добрий зір, слух, чудовий талант та послав добрих людей, які її оточують й допомагають, розраджують у хвилини туги.

- Я почала дуже багато читати різноманітної літератури. Так це мене тоді рятувало від болю і думки, що не можу дихати на повні груди. Напевно, мене б уже не було в живих, якби не моє захоплення вишивкою. Якось сказала собі: «Я виживу, наперекір усім, наперекір собі. Кому ж буде гірше, коли я здамся? Лише мені».

На той час модними були коричневі відтінки Понад 40 речей вийшло з-під її золотих рук: салфетки, настільники, подушки.

Найважче, зізнається співрозмовниця, коли приходять свята.

- Без роботи я не можу й години відпочивати. Коли вишиваю, не прислухаюся до болю, зосереджуюся суто на вишивці.

Під час теплого і задушевного спілкування Ярина неабияк хвилювалася. Дивовижно, як вона, живучи в просторі кімнаті, добре відчуває і розуміє події, повсякдення. Ярина вболіває за долю ходорівчан, за долю українських родин, майбутнє всієї України.

- Мені прикро бачити, як живуть наші діти, діти батьків-заробітчан. Бабусі не можуть забезпечити належного виховання, адже стає прірвою велика вікова різниця. Дитину мають виховувати мама з татом. А скільки зараз розлучень між молодими парами. Люди одружуються бездумно. Ніхто не хоче терпіти один одного. Розлучення – це не вихід. Саме терпіння, взаєморозуміння можуть врятувати сім'ю. Чомусь люди стали черствіші, - з болем у серці каже жінка.

Дякує Ярина тим добрим людям, які оточують її, приходять розрадити, допомогти . Серед них соціальний працівник і одночасно вірна подруга Леся Гимон. Вона стала для Ярини, яка потребує особливого догляду, дуже близькою людиною.

- Мені щастить на добрих людей. Теплих слів заслуговує Василь Трохимович Гулкевич, який свого часу працював хірургом у Ходорівській райлікарні. Він стільки разів рятував мене… Ніколи не забуду отой прекрасний букет квітів з нагоди мого дня народження. А була ж я тоді на операційному столі. Заради отих радісних моментів у житті і варто жити. Тепер допомагає мені наш головний лікар Юрій Миколайович Пушкар та нинішній голова Жидачівської РДА Сергій Коваль.

Професійно вишивати навчила Ярину її тітка, народна майстриня Ольга Возниця.

- Я вміла лише хрестиком. Після її уроків освоїла нові методи вишивання – “виколювання”, “низинку”, “занизування”. Навчила вона мене також плести прикраси з бісеру. Зазвичай вишиваю західноукраїнські узори. Для мене головне, аби взір мав душу, а це я відчуваю одразу, тільки подивлюся, - захоплено розповідає Ярина.

Вишиває майстриня жіночі блузки, чоловічі сорочки, весільні рушники, обруси, наволочки. Роботи вишивальниці мандрують не тільки Україною, а й знані уже в Канаді, Америці, Аргентині, Франції, Італії, Іспанії, Польщі, Росії. Та на цьому Ярина не зупиняється. Вона впевнена, що житиме лише для того, аби її вишиванки були у всіх країнах світу. Кожна робота у неї має бути бездоганною, жодної помилки, помарки. Дивлячись на цю диво-красу, захоплюєшся глибиною відтворення узорів, кольорів, оригінальністю та стилем вишиття.

- Мене пізнають по моїх роботах, - зізнається майстриня. - Щоб вишити блузку, знадобиться щонайменше два тижні, чоловічу - трохи менше. Та загалом усе залежить від складності узору. У кожен взір я вкладаю частинку себе. Буває, що люди приносять свої узори і кажуть, яку вони хочуть бачити блузку. Та часом і прислухаються до моїх порад й задоволені результатом праці. Можливість вишивати на замовлення може хоч трохи компенсувати витрати на постійне лікування.

Перемагаючи нестерпний біль, Ярина щоразу повертається до свого захоплення, щоб творити красу й радувати людей.

Дуже люблять Ярину діти, вони з великим задоволенням приходять до неї навчатися техніці обплітання пасхальних яєць, плести прикраси, вишивати. У маленькій кімнатці якимось дивом поміщалося 16 дітей, і кожного з них Ярина не обділяє увагою, намагається передати усі свої знання.

- Якби я зациклилася на тому, що сталося, я б не вижила. Бог дав мені хрест, і треба його нести, він мені під силу…

Дивуєшся силі духу, енергії цієї дивовижної жінки. Ми, молоді, здорові, зневірюємося у дрібницях, опускаємо руки. Ярина ж, не встаючи з ліжка, уміє дарувати людям радість.

Ірина ШАХ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин