Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

До 140-річчя від дня народження Лариси Косач – Лесі Українки

Туберкульоз: жертви та рятівники

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала.

(Леся Українка).

Збігло уже сто сорок років як у сім”ї Косачів у Новоград-Волинську (тоді Звягіль) 25 лютого народилася друга дитина, Лариса, щоб згодом стати для світу Лесею Українкою.

Леся була молодша на півтора роки від брата Михайла, і їх дружба тривала протягом усього життя. Михайло рано навчився читати, і допитлива Леся не відставала від брата: у чотирирічному віці уже зовсім вправно читала, а ще через рік самостійно писала коротенькі листи до бабусі в Гадяч та до дядька (маминого брата - Михайла Драгоманова) за кордон. У високоосвіченій родині Косачів (батько, Петро Антонович, закінчив юридичний факультет Київського університету; мама, Ольга Петрівна, - зразковий пансіон шляхетних дівчат у Києві, де здобула ґрунтовні знання з літератури, мистецтва, оволоділа німецькою та французькою мовами) була, як на той час, достатня власна бібліотека. Тим більше, що мама була уже відомою письменницею під псевдонімом Олена Пчілка. Власне мама розробила програму навчання своїх дітей і була для них вимогливим та дбайливим учителем. Значним вкладом до лектури дітей були казки, зокрема Андерсона та сербські, у чудових перекладах М. Старицького.

У п’ятирічному віці батьки подарували Лесі фортепіано, і у невдовзі вона успішно навчилася грати й мріяла стати піаністкою. В шість років Леся навчилася шити та вишивати і навіть задумала вишити батькові сорочку. 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання у село Колодяжне, що неподалік повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна. стихія заполонила Лесю і на якийсь час повністю її поглинула. Разом з братом Михайлом вони виконали важливу роботу: записали від різних людей багато пісень з нотами мелодій. Ґрунтовне знайомство з народною творчістю надихнуло потім Лесю написати драматургічний шедевр – «Лісову пісню».

-

Поетичний дебют у вразливої на людське горе дев’ятилітньої Лесі спалахнув віршем «Надія», коли вона почула, що її тітоньку Елю (батькову сестру Ольгу) заарештували з політичних мотивів та згодом відправили в Сибір : «Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна. Надія вернутися ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну Країну».

-

Та радісну, співочу, танцюючу, граючу, талановиту дитину спіткала власна непоправна, як на тоді, біда, назва якої ТУБЕРКУЛЬОЗ. Спочатку кісток ноги, відтак кисті, нирок, легенів. Невгамовні болі, фізичні обмеження, операції, тривалі поїздки на курорти, в лікарні, консультації знаменитостей, і так протягом наступних 32 років.

Оговтавшись від стресової травми, Леся-підліток усе своє Боже обдарування спрямувала на надбання знань з різних галузей світової науки: літератури, мистецтва, історії, географії, вивчення іноземних мов.. Вражає лише їх перелік: німецька, французька, латинська, англійська, італійська, польська, болгарська, іспанська… Її поїздки у різні країни й місцевості з метою пошуку оздоровлення одночасно супроводжувались вивченням історії, звичаїв, літературних, фольклорних надбань народів, зустрічами з друзями, заведенням нових знайомств. Адже вона побувала в австрійському тоді Львові, Чернівцях, у Жаб’є, Криворівні, Вижниці, Стамбулі, Празі, Софії, Берліні, Мюнхені, Відні, Женеві, Берні, Цюріху, Мілані, Венеції, Сан-Ремо, Неаполі, Мінську, Ризі, Друскінінкаї, Александрії, Каїрі, Хелуані, у багатьох містах тодішньої Росії, зокрема в Криму. «Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?». Бо ж трудно було зрозуміти, як можна переносити важку недугу і у цей же час створювати шедеври.

Феномен багатогранного інтелекту та творчості Лесі Українки дивував як її сучасників так і теперішніх біографів, літературознавців, письменників, науковців. У відомій праці І Франка «Леся Українка» (1898 р.) знаходимо: «Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою». А. Кримський (приятель Лесі Українки) згадував, що її компетентність у різних галузях науки не поступається спеціалісту-професору. В. Чаговець описує виступ Лесі Українки у концертному залі Літературно-артистичного товариства 1899 року: в Києві: « Вона виявила таке багатство всесторонньої культури, котрому позаздрив би усякий професор. Вона цитувала Бодлера і Кардуччі, Леопарді і Шекспіра, Бернса і Барб’є, посилалась на Льва Толстого, не забувала рідного Шевченка. Вона називала твори світової культури і світового мистецтва начебто в її робочій кімнаті були зібрані скарби музеїв усього світу».

Поет В. Сосюра у вірші «Лесі Українці» (1962 р.) пише: «В борні з хворобою за морем ти була і відтіля, де Нілу жовті води, з країни пірамід ти чари принесла, в сади поезії вкраїнського народу». Захоплений величчю духу і творінь Лесі Українки, Л. Смолінський стверджує: «Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєднались би така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна відданість народові та батьківщині? Ні, другої такої на світі не було. Леся неповторна!».

Померла Леся Українка від сухот у 42 роки (1 серпня 1913 р.) в курортному Сурамі ( Грузія), похоронена на Байковому цвинтарі в Києві. « Ми не забули ту страшну біду, Як ти згасала у сурамськім краю, Там досі стогнуть гори в далині». (М. Мревлішвілі, «Кам’яна троянда»).

Увіковічили пам'ять про Лесю Українку видатні скульптури, гравери, майстри пензля, вишивки, різьби, що створили свої роботи в мармурі, бронзі, оргсклі, дереві, на полотнах і папері у різних техніках ( Г. Кальченко, Г. Петрашевич, В. Чебанюк, Т. Абакелія, В. Швецов, М. Романишин, Г Небожатко, В. Скубара, І. Принцевський, В. Касіян, Б. Ульянов й ін.).

На твори Л. Українки написали свою музику М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Лопатинський, Я. Степовий, А, Штогаренко, М. Скорульський, Г. Майборода, В. Кирейко, Я. Яциневич, Р. Техадзе…

Іменем Лесі Українки названо вулиці, бульвари, площі, музеї, школи, в Луцьку – університет, запроваджена літературна премія, «Збагни її безмежжя духу, її життя із трьох проклять – неволю, гіркоту, недугу – і хай тебе думки болять». (Д. Павличко. «Кожному і собі читачеві Л. Українки»).

 

Степан Толох.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"