Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Патріарх УГКЦ

10 лютого кардинал Любомир Гузар повідомив, що він подав у відставку з посади глави Української греко-католицької церкви. Своє рішення Блаженніший мотивував проблемами зі здоров’ям. Відповідне прохання на ім’я Папи Римського він подав ще три роки тому, коли йому виповнилося 75 років. І хоча на посаду очільника церкви призначають пожиттєво, Бенедикт XVI зважив на побажання Любомира Гузара й дозволив йому відійти від справ.

Нового главу УГКЦ, якому кардинал пообіцяв всіляко допомагати, буде обрано протягом двох місяців на зборах Священного Синоду. А тимчасовим її керівником призначено архієпископа Львівського Ігоря Возняка. Любомир Гузар, який по праву вважається одним з найвидатніших духовних лідерів за всю історію України, очолив УГКЦ у 2001 році після смерті свого попередника Мирослава Івана Любачівського. В Україні УГКЦ нараховує 5,5 мільйона віруючих. Греко-католиками також себе визнають близько 1,5 млн осіб в інших країнах світу.

Не дивно, що відхід патріарха Любомира з поста глави УГКЦ виявився не просто "внутрішньоцерковною" подією УГКЦ, але подією всеукраїнського масштабу.

Більшість зараз ворожить про майбутнє і намагається усвідомити те, що вже відбулося. Але ж є що усвідомлювати: за останні десять років під керівництвом Блаженнішого Любомира УГКЦ повернулася з історичного та географічного "небуття". Кому, скажіть, п'ятнадцять років тому прийшло б в голову говорити про УГКЦ як про "київську церкву"? Це була в кращому випадку "церква галичан", "заповідником українців" в лоні Католицької церкви. За десять минулих років ця церква повернула собі місце в Україні і світі. Хіба це не обнадійливий приклад для цілої країни, яка стільки разів втрачала себе, що навіть отримавши шанс, не може в нього повірити? Патріарх Любомир поставив нам зовсім інший рівень розуміння України, українства і людини взагалі. Ми як заклинання вимовляємо щось про самоідентичність, про те, що треба ставати собою, залишатися людиною і т.д. Але що це для нас? Що це може означати для людей нецілих: нецілих не як народ, і нецілих особистісно. Сучасна культура не сприяє внутрішній цілісності і, тим більше, повноті. Самоідентичність - це чудово, але з чим ми намагаємося себе ідентифікувати? З купою ідей про "українське", які погано в'яжуться одна з одною, сформульовані давно, і в більшості своїй досить убогі, або зліплені недавно "з того, що було"? З теле- і кіноштампів "успіху", "крутизни" і "краси"? Хтось повинен нам нагадувати про справедливі цінності людини. Цінності, при яких питання самоідентичності перестає бути болючим, а може і взагалі втрачає актуальність - залишається у чистому вигляді людина, якою вона є перед Богом.

Що буде далі? Синод єпископів УГКЦ вибере наступного главу церкви. Багатьох розчарувало те, що Блаженніший так і не призначив обіцяного наступника. Адже обіцяв, правда? Але він не говорив, що неодмінно його "призначить" - просто ми так зрозуміли. Як правило, якщо вже влада каже про наступника, неодмінно має на увазі якесь певне ім'я. Але Блаженніший, як з'ясувалося, думав абсолютно інакше - за ці десять років ми могли б звикнути до того, що він мислить іншими, іноді незвичними для нас, перспективами. Навіть тепер, коли наступник остаточно і безповоротно не названий, експерти та колеги-журналісти продовжують гадати, називати "найімовірніших", - але все одно не виглядають при цьому досить переконливо. Цю наступність визначить церква - так, як зможе, запропонує ту кандидатуру, до якої дозріла.

Потім знову буде цікаво - коли наступний глава церкви почне діяти. Патріарх Любомир каже, що йому буде нелегко. Знає, про що говорить. УГКЦ закінчила процес реставрації - у повному обсязі, оскільки "повернулася до Києва". Пора переходити до відродження. Яким воно буде? Які стратегії будуть обрані? Чи зуміє новий глава церкви зберегти ту крихку рівновагу, яка встановилася останнім часом всередині церкви? Адже і в УГКЦ все не так просто, як може здатися здалеку - і тут існують різні, іноді полярно протилежні погляди. Як новий глава церкви буде будувати свою дипломатію між Києвом, Львовом і Римом? Можна додати до цього списку Москву та Константинополь?!!

Говорячи про "наступника", патріарх Любомир, як правило, акцентував на тому, що це має бути молода людина. "Молодий", звичайно, відносно - у будь-якому випадку, не молодше 40. "Молодий" - швидше, категорія поколінєва, ніж вікова. І це теж буде цікаво, тому що цей глава церкви, якщо єпископи прислухаються до побажання патріарха і оберуть "молодого", буде в значно меншій мірі пов'язаний з психологією катакомбної, дисидентської церкви, яка багато в чому сьогодні визначає настрої українських греко-католиків. Чи знайде така людина розуміння серед власного єпископату та вірних? Чи буде він з належною увагою прийнятий в Римі? Але найголовніше, звичайно, інше - чи вдасться церкві під новим керівництвом зберегти і примножити той вплив на уми та душі, які знайшов для УГКЦ патріарх Любомир за межами цієї церкви. Чи вдасться зберегти в церкві той образ єдності людського, християнського, українського й універсального, який патріарху Любомиру вдалося поєднати у своїй особистості і показати усім, що це можливо. І ось що ще цікаво: чим буде займатися патріарх Любомир після виходу на пенсію?

Я думаю, казками. Він не буде їх розповідати - йому це не потрібно. Він просто являє їх у спілкуванні з людьми. Адже це справжня казка, коли добро виявляється сильнішим від зла, сила духу перемагає тілесну неміч, брехня і підлість відступають перед щирістю, а дурість великодушно прощено. Герой казки проходить безліч випробувань та перетворень, але неодмінно в кінці виявляється справжнім героєм. Тобто стає людиною. Дуже цікаво, як це у нас вийде.

Любомир Гузар, Глава Української Греко-Католицької Церкви:

- Церква має завдання виховувати громадян, людей, солідних громадян, свободолюбних громадян, моральних громадян. Друга річ - церква, як соціальна установа, співпрацює з державою, з владою, і повинна на це звертати увагу, і повинна шукати способів, як би цю співпрацю ублагороднити, зробити найбільш ефективною для людей. Церква є також і сумлінням народу.

- Я ще не дав собі вимурувати печі, на якій би я міг засісти. Я ще хочу щось робити. Я не маю якихось сьогодні виразних планів. Я буду писати, якщо буду писати ті свої спогади, то не буду присвячувати цьому дуже багато часу, а коли будуть вільні хвилини. Так, під вечір, потягаючись, буду писати».


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"