Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне

Одного в Господа прохаю:

Жити в домі Господнім,

Поки життя мойого,

І служити в храмі його.

У нашому часописі читачі мали змогу дізнатися про життя та діяльність духовних отців братів Чорнег, уродженців с. Володимирців. Тепер подаємо спогади, якими свого часу поділився Володимир Андрусів із с. Мислова Калуського району, про священика, багаторічного в'язня більшовицьких таборів о. Михайла Чорнегу.

Михайло Чорнега народився 24 жовтня 1922 року в с. Володимирцях. Підростав хлопчина у сім’ї, де сповідували християнські традиції та національні ідей. Великий вплив на юного Михайла мав батько, який був у Січових Стрільцях, пізніше - членом УВО та ОУН.

Михайло після закінчення початкової школи, поступив на навчання до Львівської гімназії. П’ятнадцятирічним вже був прийнятий у члени юнацтва ОУН.

У ранньому віці Михайло постановив собі стати священиком. Він поступає до Львівської духовної семінарії, після закінчення якої, за вказівкою ректора Йосифа Сліпого, зарахований до Львівської духовної академії.

Вже будучи студентом-богословом, Михайло все ж не пориває своїх зв'язків з організацією ОУН-УПА. Час від часу відвідує її з читанням ідеологічних лекцій. У часи більшовицької репресії проти Греко-Католицької Церкви богослов М. Чорнега на аудієнції у ректора в храмі святого Юрія разом із ректором і духовенством був заарештований органами КДБ. Арешт відбувся з 11 на 12 квітня 1945 року. Відтоді о. Михайло став заручником режиму і його життя проходило у в'язницях-катівнях колишнього Радянського Союзу.

Спершу Михайла Чорнегу забрали до в'язниці на вул. Лонцького у Львові. Після тортур його відправили до в'язниці міністерства КДБ у Києві, що по вул. Короленка, де просидів довгий час в камері-одиночці. Після допитів і знущань потрапив у київську Лук'янівську режимну в'язницю. Просидівши два роки без 13 днів у в'язничних камерах, був відправлений до Берегового табору у Магаданську область.

Тут, у спецтаборі особливого режиму, в'язнів використовували на роботах у підземних виробітках. У шахтах Магадану муки і терпіння священика Чорнеги тривали аж до хрущовської відлиги. Всі ці переслідування і тортури він поніс за те, що відмовився прийняти московське православіє і підтвердити, що митрополит Андрей Шептицький, ректор Йосиф Сліпий й інші духовні отці та богослови духовної академії були в'язнями ОУН-УПА. Таким чином він не тільки не зрікся правдивої віри Христової Церкви, але й не зрадив своїх друзів та наставників.

Після звільнення Михайло Чорнега повернувся у рідні краї, де тривалий час жив без прописки. Але згодом, при Божій допомозі, отримав дозвіл на проживання. Попри те, що як і державні діячі, так і духівники агітували вступати до православного священства, вихованець кардинала кир Йосифа Сліпого твердо тримався свого віровчення.

Працював у колгоспі, поступив заочно на навчання у Львівський сільськогосподарський та паралельно у Львівський ветеринарний інститути, які успішно закінчив. Йому пропонували залишитися в аспірантурі, але з умовою вступу до комуністичної партії, від чого він відмовився категорично. Тож далі - колгосп…Та своєї мрії служити при Христовому престолі Михайло Чорнега не залишав ніколи.

Перебуваючи на засланні, втратив здоров'я. Навіть тоді, коли не міг ходити (ходив на милицях), у своїх молитвах просив Господа, щоб ще хоч раз відслужити Службу Божу у святому храмі за УГКЦ і Україну.

І незабаром такий час настав. 17 травня 1991 року богослов Чорнега отримав святу Тайну священства з рук владики-ординарія Івано-Франківської єпархії кир Софрона Дмитерка і благословення святого пастиря. Його Богослужіння і проповіді слухали люди в багатьох селах і містах Калуського, Долинського, Івано-Франківськоло, Боднарівського, Войнилівського деканатів... Чули його в Каневі на могилі Т. Шевченка і при встановленні та освяченні меморіальної плити мученику Олексі Гірнику.

Діставши парафію у Мислові за направленням Калуського деканату Івано-Франківського єпископату 4 січня 1992 року, о. Михайло разом з громадою відремонтували зруйнований храм (церква стояла закрита 29 років) і одночасно навчав парафіян правдивого Божого слова. Адже в пам'яті священика залишилися спогади жорстокого переслідування за правдиву Христову віру.

На пам'ятку про святкування 100-річчя церкви (збудована в 1892 році) було проведено місію та встановлено і освячено статую Матері Божої і пам'ятний хрест жертвам голодомору в Україні.

У панахидах о. Михайло завжди згадував як церковних, так і світських діячів-мучеників за святу Вселенську церкву і державу Україну. Постійно відправляв Богослужіння за кращу долю українського народу та єдність, як релігійну, так і національну.

Хто виміряє силу терпіння, яку зніс цей сивоголовий чоловік в час ліквідації УГКЦ? Як і наша церква, отець Чорнега зазнав духовного поневолення і фізичного насильства. Та здоровий дух й глибока віра побороли недолю. Був завжди вірний словам митрополита Андрея Шептицького, що для священика УГКЦ найвищим ідеалом є Бог і Україна. Для них він і служив.

У 1997 році у Калуші була посвячена каплиця св. Андрія, адміністратором якої став о. Чорнега. 29 серпня 2004 року перестало битися серце вірного сина України о. Михайла Чорнеги.

Він завжди вів свою паству із темряви до Світла, щоб любов Христова у серцях розквітала й освячувала благодаттю. Він в історії залишається, насамперед, страдником і великомучеником. Не забуваймо про це і молімось, аби доля була милостивою до прийдешніх поколінь і не готувала їм такий тернистий шлях, яким пройшоли наш краянин - о. Михайло Чорнена та багато духовних отців, що постраждали за віру та свій народ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"