Славної пам'яті нашого земляка з Буянова Йосипа Васильовича Креміня, багаторічного в'язня сталінських концтаборів ГУЛАГу, борця за волю України.

У грудні 1950 року Йосипа Креміня Прикарпатським військовим трибуналом було засуджено за ст.ст. 54–1а, 54–11, 17–54–8 на 25 років ув’язнення із конфіскацією усього майна. Статті, за якими судили Йосипа Креміня, - «контрреволюційна діяльність», «зрада батьківщині», передбачали і розстріл, тому 25 років із конфіскацією всього, що «підсудний» мав, сприймалося як «полегшення» вироку. Двадцять п’ять років.

Чверть століття за гратами. Не просто «сидіти», а в жахливих умовах холоду, голоду і тортур горбитися «на благо родіни»... 10 років 9 місяців і 7 днів. Стільки переніс і вистояв у концтаборах ГУЛАГу наш земляк, поки не відбулася хрущовська «амністія»...

Славної пам'яті Йосипа Кременя

Йосип народився 13.01.1932 р. в селі Буянові Жидачівського району у великій селянській національно свідомій сім’ї, де було п’ятеро братів і одна сестра. Йосип закінчив Монастирецьку НСШ. Згодом навчався у Калуському ремісничому училищі. Будучи членом підпільної молодіжної організації ОУН «Месники», під псевдом «Гринь» виконував різні доручення: поширював антибільшовицьку літературу, листівки серед молоді, проводив спеціальну розвідку на користь ОУН - УПА. У 1949 р., напередодні Великодня, із довіреним другом вивісив синьо-жовтий прапор на димовій трубі котельні (кочегарки) хімічної фабрики в Калуші, а на сам Великдень енкаведисти салютними пострілами збили цей прапор. Йосипа Креміня арештовує КДБ, а далі - довготривале слідство, катування...

14-15 грудня 1950 р. Прикарпатський військовий трибунал присудив Йосипу і ще одинадцятьом побратимам вирок – 25 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Керівнику підпільної молодіжної організації ОУН «Месники» братові Йосипа – Юрію Креміню (пс. «Тарас») та ще двом побратимам ПрикВО виніс вирок - розстріл, який виконали у квітні 1951 р. у дрогобицькій тюрмі.

А далі Йосипа чекає одинадцятирічна дорога через тюрми, табори совєтського ГУЛАГу: Красноярськ, Тайшет, Братськ, Степлаг-Джезказган, Мордовія (всіх не перелічити). Йосип Кремінь у таборах ніколи не мирився зі злом і насильством, захищаючи політв’язнів, зажди був активним учасником табірного спротиву проти терору адміністрації таборів і кримінальних бандитів. Його поважали політв’язні й ненавиділо начальство, часто караючи карцером і табірною тюрмою.

Відбувши неповних 11 років каторги, Йосип був звільнений 8.04.1961 р. Повернувся в рідне село Буянів, але і тут не склалось нормально жити. Дільничний міліціонер «попросив», щоб він якнайскоріше покинув рідне село. Йосип їде на Криворіжжя у смт Радушне до земляка Івана Чмелика і деякий час проживає в його сім’ї. Працює механізатором у тресті «Дніпроспецбуд», де постійно знаходиться під наглядом КДБ.

Вже впродовж горбачовської відлиги Йосип активно включився у процес національного відродження, пробуджуючи у людей Кривого Рогу національну свідомість, очолює Народний Рух. (Дивись світлину: В’ячеслав Чорновіл у Кривому Розі виступає перед людьми; третій зліва - Йосип Кремінь в охороні).

В цей історичний час, не шкодуючи ні здоров’я, ні заощаджених грошей від продажу власного будинку, їде 180 км поїздом Запоріжжя-Львів у Галичину, звідки привозить 150 км полотна синього кольору і стільки ж жовтого, з якого шиють національні прапори різного розміру.

Весною 1991 р. він закріпив синьо-жовтий прапор на будинку головної пошти Кривого Рогу. Невдовзі привозить тисячі листівок із друкарень Борислава, Дрогобича, Стрия, Жидачева, а також багато історичних книг, підручники для дітей 1-2 класів на українській мові, книги Львівської наукової бібліотеки і все це безкоштовно віддає для шкіл, бібліотек та військових частин. Також організовує виїзд дітей з Кривого Рогу в табори відпочинку Борислава, Стрия, де вони мали можливість милуватися красою Прикарпаття, ознайомитися з побутом та звичаями людей у селах та містах. Організовує хорові колективи Львівщини, серед них і колектив «Дударик», який пробув 7 днів із концертами в різних містах Криворіжжя, а Львівська фармакологічна фабрика два рази надала велику кількість ліків. Йосип налагодив зустріч із патріотично-налаштованими офіцерами 17-ої танкової дивізії, де було створено Спілку офіцерів. На випадок агресії путчистів з Москви 17-та танкова дивізія була готова захищати Україну. (Дивись світлину – заступник командувача Одеського південного округу 17-ої танкової дивізії у Кривому Розі генерал Іван Юрійович Свида в першому ряду справа, Йосип Кремінь перший зліва в цьому ж ряду).

Беручи шефство над 17-ою танковою дивізією, Жидачівщина в скрутний час для солдат напередодні Великодніх свят виділила 10 тонн продуктів, 400 пасок, тисячі писанок, крашанок.

У 1993 р. Йосип Кремінь був обраний головою міжрайонного товариства політв’язнів та репресованих, редагував їхню газету. В 2008 р. за власні кошти видав книжку «За Україну, за її волю» (спогади політв’язня), упорядник – Марія Прокопець.

Так до останнього подиху життя працював для добра українського народу, не зраджуючи своїх переконань, втілюючи в життя безкомпромісний патріотизм. На 98 році життя, в жовтні 2020 року, Йосип Кремінь відійшов у другий світ. Похований на Криворіжжі у смт Радушне. Нехай пам’ять збереже кращі риси його особистості і їх наслідуватимуть нові покоління.

Вічна пам’ять!

Олексій ДАНИЛИШ.