Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Ми запам’ятаємо її такою!

Мама називала її Любцею, для чоловіка Ярослава вона була коханою дружиною Любою, а десятки тисяч мешканців Журавенщини і Жидачівщини знали цю привітну і розумну жінку як Любу Володимирівну Овсянецьку.

9 листопада її не стало...

Після більш ніж трирічної боротьби зі злощасним раком Люби Володимирівни не стало. Журавенщина, без перебільшення, багато втратила. Лікар від Бога, українка з твердими переконаннями, щира, проста, відверта і людяна. За це її любили, поважали й цінували колеги по роботі, друзі. А для людей вона була просто «наша дохторка».

Нелегка життєва доля була у Люби Володимирівни. Мало хто знав, хіба що найближчі друзі, ті життєві непрості дороги, які довелося пройти батькам Любці, як її ласкаво любила називати мама. ЇЇ батьки - українські патріоти, які були вислані до Сибіру за те, що понад усе любили Україну, за те, що не хотіли йти «на компроміс» із совєцькою окупаційною владою, були твердими у переконаннях і чесними перед людьми. Там, у Воркуті, вони й познайомилися: сугрівський хлопець Володя Кобрин і Євгенія з Добромиля.

Саме там, у сибірському бараку на поселенні, і народилася 15 січня 1957 року двійня: хлопчик і дівчинка. Дівчинку нарекли Любою. Чи то суворі сибірські морози далися взнаки, чи була інша причина, але братик одразу помер... Так вона і залишилася єдиною дитиною у сім’ї Кобринів.

Довгою була дорога батьків Люби на рідну Україну. Сьогодні вже мало залишилося людей, які пережили ті страшні часи. Але вижили, повернулися додому і оселилися у Ходорові, який став рідним і близьким, дорогим і знаковим у житті. Тут ходила до школи, танцювала у ходорівській легендарній «Наддністрянці», тут зустріла своє кохання - Ярослава.

Любу з дитинства тягнуло до медицини. Відмінниця у навчанні, після закінчення школи вона вступає до Ужгородського медінституту, який закінчила з червоним дипломом. Закарпаття стане для неї таким же улюбленим як і рідна Ходорівщина, а згодом і Журавенщина.

Там у неї залишилось багато друзів, до яких вони з чоловіком часто потім навідувалися. Напевно, сама доля вирішила поєднати цих двох ходорівських молодих людей - Ярослава і Любу. Молоді, красиві і обоє лікарі. Ті, хто знав їх, казали, що вони створені один для одного. У 1981 вони побралися, а через рік молоде подружжя потрапляє на роботу до Журавнівської лікарні.

Таланить журавнівцям на лікарів: Войтович, Толох, Овсянецькі... Ці прізвища стали синонімом слова – Лікар. З приїздом сім’ї Овсянецьких на Журавенщину навколо них формується коло молодих людей: вчителів, медиків, місцевих митців. Їх помешкання «на домах» стає осередком, де зустрічаються прогресивні молоді люди, де народжуються ідеї, де бурлить життя. До їх кола стараються потрапити, бо там цікаво, бо це модерно, бо там життя. А ще – це надзвичайно гостинні і щирі за вдачею люди.

Невелике Журавно стало рідним для Люби Володимирівни. Тут народилися її діти Ігор та Ольга, тут вони з чоловіком звили своє родинне гніздо, тут Люба розкриває себе не лише як лікар, а і як людина ініціативна та творча.

З початком Незалежності вона займає активну громадсько-політичну позицію, за що люди довіряють її три рази бути депутатом районної ради. Вона очолює в Журавні осередок «Союзу Українок», без неї не відбувається жодний мистецький захід. Завдяки її наполегливості відкрився для широкого загалу талант Богдана Януша, а згодом в Журавні з’явився його музей. А скільки було мистецьких заходів, презентацій, концертів і творчих вечорів... Вона знаходила час на все. І попри все на першому місці залишався – Лікар, незважаючи чи то на «прийомі» в лікарні, чи по коліна в снігу, куди з медсестрою чи фельдшером не раз брели по непрогорнутій дорозі на Корчівку... Тисячі пацієнтів, яких за майже 40 років лікарської праці вона вислухала, вилікувала і допомогла, сьогодні лише можуть підтвердити ці слова.

А ще, вона була неперевершеною господинею. Боже, яке м’ясо вона готувала, коли Ярослав приносив їй дичину з полювання: з маринованими сливками венгерками, з вишуканим соусом, затушене в гусятниці... Я той рецепт «Любиних маринованих сливок», напевно, на все життя запам’ятаю...

Прощавай, наша Любо Володимирівно. Пам’ять про Вас житиме у серцях людей, які знали Вашу родину, для яких товариство з Вами стало справжньою нагородою від Бога.

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин