Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

І. Костирко: «В мене нема образ, є нерозуміння того, що ніби мудрі люди не розуміють простих речей»

Постать сьогоднішнього нашого співрозмовника в контексті інтерв’ю з людьми, які в певні періоди були на найвищому щаблі районної влади, виглядає таким собі особняком. Ігор Григорович Костирко…

Це не просто цікавий співрозмовник, людина з вченим званням, фахівець в економічній і фінансовій царині, який добре розуміє природу і філософію влади, його судження про події і людей глибокі, аналітичні. Він у свій час вмів знаходити компроміс там, де, здавалося, його було знайти дуже важко.

Його поважали, «побоювалися», як і багатьох – зраджували…

- Давайте розпочнімо з того, що серед тих голів райдержадміністрації, які були до Вас, Ви були найбільш фаховим управлінцем, мали досвід і орієнтувалися у системі органів місцевого самоврядування й державної влади.

- А хто каже, що я був найліпший? Приємно від вас це чути. Справді, у свій час я був головою планової комісії, заступником голови райвиконкому, очолював АПК, і влада для мене, коли призначили головою РДА, не була чимось надзвичайним.

- У розмові з попередниками Ваше прізвище звучало, коли мова заходила про АПК «Дністер»: всі його хвалили, і кожен говорив про те, як він йому допомагав. Ви АПК у свій час очолювали, і в той же час «Дністер» відійшов у вічність. Чому так сталося, чи могло бути по-іншому, і банально: хто у цьому, на Вашу думку, винен?

- Якщо ж говорити про АПК «Дністер», то сьогодні фактично в районі і по всій Україні функціонує та сама організаційна форма господарювання. Тепер це називають агрохолдингами. Ідея сама по собі правильна, але вона була вроджена в момент, який був не дуже сприятливий ні політично, ні в суспільній свідомості. Та форма викликала відторгнення, хоча з точки зору економіки то є супер, і сьогодні вся Україна працює завдяки тому, що великі організаційні форми тягнуть економіку вперед.

Не буду хвалити, але скажу, що наш комбінат був одним із кращих в Україні, до нас приїжджали, вчилися. І мені у професійному плані дуже пощастило бути від зародження ідеї, яку подав колишній секретар райкому партії Горбанюк, до її практичного втілення і, на жаль, до припинення її діяльності.

Те, що АПК не стало, я не розцінюю як трагедію для району. Щоби їздити на «мерседесі», треба розуміти, що то за машина, треба мати добрі дороги і щоб всі оточуючі люди сприйняли «мерседес» як звичайний транспортний засіб, а не як засіб, який демонструє розкіш. На той час, багато хто так до кінця і не розумів, чому існує агрокомбінат. Серед них були люди, які мали владні повноваження. Думали, що то структура, яка спрямована на збагачення когось, а не на збагачення району й селян. І мені здається, що однією із причин було нерозуміння економічної суті керівниками району, які були на той час. Перемогла політична недоцільність існування організаційної форми господарювання, яка могла виявити супротив новій політичній системі, що вибудовувалась. Принаймні то так виглядало. Це нормальний процес розвитку суспільства, дозрівання суспільства до того, що для нього краще, а що гірше. То є плата за науку. Звинувачувати когось абсолютно нема потреби, тому що зовнішні обставини на той час були серйозніші, ніж економічні аргументи. І з тієї точки зору ту організаційну форму визнали як таку, що не дає розвиватися новому суспільно-політичному ладу. І сталося як сталося...

- А чим АПК заважав новій владі?

- Заважав тим, що він нікого не потребував. У попередній системі існувала чітка система субординації, ієрархії: при компартії є управління сільського господарства, є голови колгоспів. Все чітко. Є команда, виконавці і відповідальність. А тут ми самостійні, ринкова структура, яка нікого не потребує для управління. Свій банк, свій магазин, свої транспортні, будівельні організації, свої переробні підприємства. Тут нікого не треба… Влада з цим не погоджувалася: як це так не треба, ми влада в районі, а на вас ми не маємо ніякого впливу… Отой стереотип мислення, що ми є влада, ви маєте «бути» під нами, був одним із мотивів, чому було прийнято рішення про припинення діяльності АПК.

То є рецидив психології людей, які прийшли до влади, вони були виховані теж у тій системі, де була субординація. Я завжди так жартома кажу, що Ленін, Сталін виховали добрих учнів, які далі керуються тими самими теоріями. Та, зрештою, сьогодні те саме. Прийшла нова сила до влади, не вміючи нічого робити, з низьким рівнем кваліфікації, але повторює те саме. Ми зверху, ми монобільшість, ми поставимо того, кого треба. Ну такий світ, така психологія. Скільки часу треба, щоб все помінялося, важко сказати, але так воно було і так воно є.

- Розкажете, як Вас призначили, які були причини, чому пішов Дмитрук? Були якісь підводні камені? Тоді комбінат, на якому Ви працювали, хотів розширюватись, йому не давали. Чи мало це стосунок до Вашого призначення?

- Чому пішов Дмитрук, я не знаю, але ми одночасно з ним були в Адміністрації президента на затвердженні. Тоді був губернатором Янків. Я знаю, чому мене запропонували: були загрози для існування власності нових власників комбінату. Прийшли нові акціонери, які хотіли бачити комбінат монстром, таким, яким він був. Поруч формувався другий такий потужний економічний об’єкт, який міг бути конкурентом. Це є звичайні наслідки конкурентної боротьби, коли до неї долучають не тільки економічні важелі, а й політичні. Так тоді було.

- Ви маєте на увазі «Дунапак»?

- Маю на увазі «Дунапак». «Дунапак», а вже потім «Монді».

- Чи був конфлікт із міською владою?

- Не було. Міська влада функціонувала в межах своїх повноважень. Конфліктів не було ніяких з точки зору співпраці, могли бути якісь там особисті речі.

Тоді вибудувалась добра робота з районною радою. Ви пам’ятаєте, що ми організовували дні самоврядування, дні влади разом із Романом Баліцким. Преса приїжджала, «Дзеркало тижня» і «День» - це були передові загальноукраїнські ЗМІ, щоб оцінювати наші напрацювання. Ми намагалися працювати дружно і розуміли, що тільки коли працюєш разом, можна щось зробити. Якщо вибудовувати лінію, хто головніший - чи райдержадміністрація, чи районна влада, чи органи самоврядування, толку не буде. Кожен має робити своє, має бути співпраця. Я дуже задоволений, що ми таку форму придумали. Потім, правда, нас не стало і тої форми не стало.

- У час, коли Вам довелося очолювати район, президентом був Кучма, а головою Адміністрації Медведчук. Як Вам працювалося з тими керівниками. Я розумію, що безпосередньо Ви з ними не мали ніякої дотичності, але...

- По великому рахунку, ми над цим не дуже задумувалися, бо ти робиш свою роботу і вирішуєш проблеми, які на районному, твоєму рівні. Інакше з обласною держадміністрацією: якщо ти там маєш доступ, якщо ти вмієш із нею співпрацювати, якщо ти вмієш переконати в потребах району, то завжди можна такі питання вирішувати. А президент чи тим голова Адміністрації президента – такі далекі фігури як Джо Байден умовно…

- Як на роботу голови РДА впливала політична ситуація на Жидачівщині? В той час починався рух «Україна без Кучми», скандал із Гонгадзе, на політичному олімпі почала сходити «Наша Україна». Ви давали собі раду у збереженні тої консолідації політичних сил у районі?

- Не було у нас проблем, ми спілкувалися із людьми, які були в «Нашій Україні», на районному щаблі, то не дуже афішувалося, бо був конфлікт між «Нашою Україною» у Києві і Кучмою. Там були конфлікти, але ми тут співпрацювали в міру того, скільки дозволяв нам наш статус. Ми співпрацювали з обмеженим колом людей, зустрічалися, балакали, виясняли позиції і виробляли наші кроки, які би не дозволяли компрометувати «Нашу Україну» і ганити владу. Такий може бути парадокс, що влада у районі і влада у Києві – це дві різних влади. І та і та державна, але у Києві є влада, яка відповідає за свої вчинки, а в районі - за свої.. Ми старалися наші вчинки робити так, щоби узгоджувати там, де можна було узгоджувати позиції, щоб не було конфліктів. Мені здається, що в нас у той час конфліктів не було.

Є речі, які ти мусиш робити як на сцені, награно, знаючи, яка є публіка і як можуть представити десь там у вищих органах влади твою позицію. На це теж ми зважали. Я не можу не навести один приклад. Було велике зібрання у Будинку культури в Ходорові. Я ще тоді працював на комбінаті, і мене попросили (а власником комбінату тоді був один з акціонерів, який очолював партію «Яблуко») піти на це зібрання. Я був підлеглим, тому довелося. Ну і знаючи, що я якийсь там рейтинг трішки маю, мені кажуть: їдьте до Ходорова, там будете виступати і скажете про партію «Яблуко». Я поїхав до Ходорова. В Ходорові завжди гострі дискусії, дебати, Ходорів завжди на вістрі всяких політичних стосунків. Я виступив і сказав, що не важливо, чи «яблуко», чи «сливка», важливо те, що демонструє та політична сила. На другий день мене викликає моє начальство і каже: так що ви там за «сливку» казали?

Те саме в мене було вже в адміністрації: те, що я говорив сьогодні, на другий день вже знали у Львові. Тому наші кроки були обумовлені тим, що ми мусимо виступати з тої точки зору, щоби не підставляти себе як людей, не втратити лице влади, яку всі не любили, бо за нею нібито стояв Кучма. В нас особливих конфліктів не було.

- Не можу не запитати: ви були членом СДПУ(о), бо багато тоді про це говорили?

- Не був ніколи. Мене туди «записали» окремі місцеві «патріоти», оскільки треба було очорнити… Тоді так було: належність до СДПУ(о) була гіршою, ніж те, що ви комуніст чи злодій. Сьогодні про такі речі кажуть – фейк, а тоді досить було запустити це серед людей, і понеслося… Я до СДПУ(о) мав таке відношення, як до польотів у космос...

- Скажіть, чи не жалкуєте Ви за тим, що у свій час не балотувалися до органів місцевого самоврядування різних рівнів, я маю на увазі до обласної ради, до Верховної Ради?

- Складне питання. Одного разу, десь 8-10 років тому, я йшов до міської ради, мені треба було на своїй вулиці зібрати голоси людей із трьох будинків, і я був би депутатом. Я розумів, що маю робити, розумів людей, які будуть обирати, але виявилось, що не до кінця розумів. Люди обирають не розум, вони обирають на підставі тої інформації, яку їм нададуть, або йдуть за течією. Одним словом, я не отримав мандата від свої вулиці на депутата міської ради…

У парламенті я би хотів працювати, є бажання, знання, досвід. Але запізно то все. Я знав би, що робити. Я знаю, що міг би собі дозволити не іти на повідку когось в силу свого характеру, будемо так казати. Я можу сперечатися, можу доказувати, можу не робити того, що не треба, що є шкідливим. Але воно абсолютно не впливало ні на мою поведінку, ні на мої дії. Ви знаєте, як тепер ідуть вибори в обласну, районну ради, до парламенту. Люди не грають ніякої ролі. Їх функція прийти і кинути голос. Все для того, щоби хтось пройшов, роблять це ті, хто за цим стоїть. На 90 відсотків пропаганда, всякі презенти, всякі допомоги громадам, все це робиться під егідою того, хто хоче, щоби його люди були при владі. Але куди дітися, як їх вже обрали, ти з ними мусиш працювати. Коли ви йдете в лікарню, який лікар є - до того звертаєтеся. Так само і влада: кого люди обрали, до того йдеш і звертаєшся, вирішуєш свої питання.

Хоча у свій час можна було зробити більше для Жидачівщини. Є більш кваліфіковані люди, наприклад, Титикало в парламенті був би дуже потужною фігурою, з його досвідом, кваліфікацією, з його баченням. А на останніх виборах він до обласної ради не пройшов. Чому? Тому що інші люди розставляють фігури на шахівниці. І так сталося як сталося. Хоча, думаю, так буде завжди. Бачимо, що робиться в інших державах, світ дуже мінливий. Сама демократія стає вже напівдемократією, тобто волевиявлення народу є формальністю, яка не впливає на долю людей, а впливає на долю тих, хто ті фігури розставляє, і в мене таке відчуття, таке бачення.

- Що Ви думаєте про сьогоднішню владу, маю на увазі ту, що в Києві?

- Порівнюючи з тим, що вони казали, коли прийшли до влади, і тепер, через два роки, можна сказати наступне: вони вчаться, але не того, що треба. Вони вчаться гіршого, що є у всіх владах: доступу до фінансів, розподілу фінансів, посад своїх людей, вони вчаться того, проти чого вони казали, що виступатимуть. Натомість вчитися управляти державою у них не дуже виходить, бо всякі тусовки в Трускавці ні до чого якісного не приводять. Я розумію, що так сталося, що вони прийшли до влади як сила, яка дуже популярна: ну ми ходимо всі на «Океан Ельзи», куди приходять тисячі, а на гурт «Не пий вода» - лише 10 чоловік. Так само прийшли на вибори, кинули голоси, і це було все … Була надія, що люди прийдуть і будуть вчитися, розуміючи, що вони відповідають за долю 40 млн людей, за державу. Я не бачу, щоби вони рвалися до науки управляти державою. Там прогрес мінімальний. Зате прогрес в інших сферах, який присутній в будь-якій владі, дуже помітний. Прийшла влада для чого, щоб не тільки керувати державою, а й попри те керівництво щось тобі й капнуло. Всі так роблять, в цілому світі так, але в добрих демократіях є запобіжники. А у нас: ви можете відкликати депутата міської чи районної, чи обласної ради, не кажучи про Верховну Раду? Була нагода, коли прийшов Ющенко до влади, з 10 указів прийняти один головний: дати можливість громадам, людям відкликати тих, хто не виправдав вашої довіри... Вернути демократію і зміст демократії. Того він не зробив і ніхто не зробить, і ця влада не зробить, бо їм вигідно так, як є…

- При такому розкладі, чи не може виникнути загроза існуванню самої держави?

- Думаю, що ні, хоч я переживаю так само. Є величезна небезпека, що може бути трагедія, але держава буде існувати. Є речі, з мої точки зору, які вже незворотні. Пройшло 30 років існування нашої держави, тобто є ціле покоління людей, третина, майже третина населення вже ті, кому поза тридцять років, які не пам’ятають Леніна, Сталіна, комуністів, колгоспів, радянської влади. Ті люди, яким поза сорок і більше, мусять привчати себе думати інакше. А молодим не треба привчати себе думати інакше. Вони виросли в цьому. Нове покоління, яке приходить, закуштувало Європи, курортів, заробітків. Навчилося їздити не на запорожцях, москвичах і жигулях, а на сучасних машинах. Вони сидять вдома, працюють, заробляють, вже не кажуть: дайте нам роботу. Вони самі собі шукають роботу, а це вже нова якість нового суспільства. Мені здається, що з плином часу, через три, п’ять років, їм вже буде сорок, вони в ту сторону не підуть.

Маю троє внуків, двоє ходять у садочок, третій до школи. Бавимося з внуками, а вони говорять «It is apple»… І тільки в садочку… І це правильно, англійська - то просто мова спілкування, то частина світогляду людини, яка звернена в ту сторону, а не на Владивосток і ті дрімучі простори.

- Задам провокативне запитання: чи вірите Ви що за Ваше життя Крим і Донбас повернеться у склад України?

- Не вірю і не знаю, чи за ваше життя Крим повернеться... Донбас, може. Крим треба забути в плані того, що він буде територією України, так мені здається. Мусить щось статися надзвичайне там. Чи може в Росії статися щось надзвичайне? Думаю – ні. Бо там такий людський «матеріал», який не може привести до надзвичайного. В нас може. Люди 30-40-річного віку сьогодні будь-яку владу можуть знести, вони можуть стати на захист держави.

- Ще одне запитання – нам потрібен Донбас?

- Я думаю, що так.

- Разом із тими людьми, які за ці роки стали вже не нашими?

- А з чого ви це взяли, що вони не наші? Не обов’язково, що він українською не говорить.

- Я не про мову, я маю на увазі світогляд.

- Тут є проблема. Але та проблема була і в нас. Я виріс при Радянському союзі, а прийшла Україна - і я радий, що маю свою державу. Вони виросли в тих квазіреспубліках, і що вони там бачили? Якщо тут буде Європа, а тут уже є Європа, а вони зможуть порівняти життя там і тут, злам у психології у них пройде скоріше ніж у нас, бо і покоління старе, і покоління нове зможуть інакше думати. Так, це є велика проблема, але це є із проблем, які можна вирішити і треба буде вирішувати. Вирішувати не ідеологією, а вищим рівнем життя.

Якось розказував мені син, коли ходив у похід в Карпати, що поверталися вони вечором і в Ясені найняли водія, аби їх відвіз до Львова. Вони проїжджають через Франківськ, потім приїжджають до Львова, ніч, вечір, друга година – все світиться. Хлопець з Ясені років 25-30 став, дивиться і каже: «Де я заїхав, як то файно». А то не так далеко. От і вся агітація пропаде, як вони приїдуть сюди, а вони приїдуть...

- У кожного керівника десь підсвідомо є відчуття, що він щось після себе залишив. Як Ви вважаєте, що залишили після себе, перебуваючи тут на посадах?

- Я не хотів би говорити про якісь досягнення: робили те, що вміли, те, що могли, і, може, трошки більше, бо хотіли. Можу однозначно сказати, що шкільні автобуси «Школярики» інші райони не мали, а ми вже мали, перших там п’ять чи шість. Багато речей робилося. Я не підбиваю підсумки, бо то звичайна буденна робота того, хто хоче робити. Головне, що робили, я був задоволений тим, що зробив. Можна було й більше, але..

- Коли сталося так, що Ви пішли, чи Вас «пішли». Образа була?

- На кого?

- На тих, хто Вас попросив.

- Мене ніхто не просив, я написав заяву і пішов. Хлопці з «Нашої України» знають. Я казав, що працюю до виборів нового президента. Я представник президента, призначений указом президента. Мене питали: чи будете ви виконувати десять указів Ющенка? Не буду, тому що я представник того президента. Прийде інший, я відходжу, ставте кого завгодно і виконуйте вказівки нового президента. То є нормальний перехід влади. І коли відбулися вибори, я поїхав до обласної адміністрації, написав заяву, і та заява лежала два місяці, аж поки там прийняли рішення про звільнення. Десь аж в лютому, по-моєму, мене звільнили, не пам’ятаю точно. Ніякої образи не було, то є нормальне розуміння процесу зміни влади. Більше того, знаючи, що влада буде змінена, я постійно людям у «Нашій Україні», які відповідали за ті процеси, пропонував: давайте сюди заступника, щоб він міг нормально ввійти в курс, знав, що робити, як, бо ми не вічні при владі. Вони вагалися. Ігоря Коса хотіли давати, він вічно ходив у заступниках. Давай, ходи, вчися, ніхто тобі не буде заважати. Так нікого й не запропонували…

- Пам’ятаєте, що Ви сказали людям надворі, коли Ви йшли?

- Я думав, що маю сказати, в мене десь ще є на одну сторінку накинута та промова. Я собі то збираю, може, прийде час і не буду мати що робити, то буду щось там писати. Я пам’ятаю, як це було – сесія по зміні влади. Для мене то було трохи дивно, навіщо робити з того спектакль, якщо ви знаєте, що я й так іду, бо ми ж про це говорили. Була впевненість, що прийде Ющенко, ніхто навіть і не сумнівався, ми готувалися до цього. Для мене було дивним, що з того зробили політичний спектакль, зібрали на сесію повний зал народу, повну площу, а кого знімати, як ви знаєте, що я і так іду, і для мене то було трохи несподіваним. Ще раз підкреслю, що не завжди у політиці можна вірити тим людям, з яким ти маєш справу. Ти до них нормально говориш: давайте будемо так і так. А їм треба не те, що ти говориш, а їм треба себе показати як революціонерів, які зняли владу, бо всюди знімають. Десь, може, хтось і хоче працювати далі, а тут ви ж знаєте яка ситуація.

Пам’ятаю, вибігає мер на трибуну, і все – «зняти його»… Я кажу, а чого знімати, я вже заяву давно написав, заява в губернатора. Я вийшов, людям подякував і сказав: тротуар на, якому ви стоїте, мною зроблений, автобуси мною придбані. Перечислив, що ми зробили, подякував за те, що вони мене підтримали, та й пішов.

- На когось персонально образ не тримаєте?

- Образа, з моєї точки зору, - це розписуватися у власному безсиллі, що ти не міг людину переконати, що ти не міг донести, що ти не міг зробити її не те, що своїм однодумцем, а учасником прийняття тих рішень, які ти хочеш приймати. В мене нема ні на кого образ. В мене є нерозуміння того, що ніби мудрі люди не розуміють простих речей. А причиною того, що вони не розуміють, є не брак розуму, досвіду, а популізм. Думаєте, нинішня влада не розуміє, що вони роблять. Розуміє. Їхнє завдання – зібрати голоси, показати, що ми їх там притиснемо. У будь-якій політиці так є - від сільського голови до президента. Популізм - невід’ємна риса кожної влади. Ображатися на те, що вона так поступає, - це ображатися на себе, чому ти не міг її переконати. Не маю ні на кого образи. Ну так, там речі неприємні для мене особисто робили, ходили під вікнами, кричали «ганьба». Для мене це було дуже неприємно, бо сім`я. Але ж я знаю цих людей. Чи я щось вкрав, вбив, щось не так зробив, чи проти держави щось зробив, скажіть, що? Через кілька місяців після зміни влади окремі представники нової влади підходили: добрий день, ви мали рацію, а звідки ви знали…

- Хотілося б почути, як Ви дивитеся на роботу сьогоднішньої влади, перш за все місцевої. Що скажете про феномен п. Левка в тому плані, що його обирають вже третій раз.

- Нічого дивного: люди прагнуть мати прогнозовані вчинки влади. Там нема політики, там є робота, господарка: замітаємо вулиці, ріжемо дерева, будуємо, робимо, що можемо зробити. Ніхто не чує зараз в місті: та партія, та партія. Люди хочуть жити краще, і для того, щоб жити краще, вони розуміють, що треба, аби хтось працював, а не бавився у політику. Треба більше працювати. А людина працює - її обирають. Феномен простий.

- А з приводу процесу децентралізації самої влади: чи не може статися так, що при розбалансованості державних механізмів контролю за місцевою владою люди, яких сьогодні обрали, фактично стануть «феодалами» на своїх територіях?

- З будь-якою владою, яка є, треба працювати, якщо ти хочеш щось робити. Не хочеш робити – починай балакати, що влада погана, а хочеш робити - йдеш до тої влади, яка є, і вирішуєш свої питання. Чи стануть вони феодалами? Вони могли стати феодалами і при старій системі: хіба ми не знаємо, скільки сільських голів були феодалами до реформи? Хочете терпіти феодала – терпіть, а не хочете терпіти - не голосуйте…

- Чи децентралізація буде на користь Україні, якщо брати сьогоднішні реалії?

- Думаю, що так. Будь-який суспільно-економічний процес має свої закони. Сам факт зміни правил гри заставляє людей шукати пристосування до нових правил гри, це стимулює розум, стимулює поведінку, стимулює мотивацію, будує нові обмеження. Конструкція держави дозволяє висунутися новим людям, новим елітам, сформувати нові потреби. Цей факт є позитивним. Як він буде реалізований, побачимо з плином часу. Порівняю з агрокомбінатом: кругом планова економіка, радянська влада, а тут дозволили щось робити самим і нікому сказали не втручатися. І зафонтанувало, енергія, ініціатива і всі зв’язки: кавуни за кордон возили з Херсона… Так само і тут. Воно стимулює, формує нові потреби. Воно буде мати з тої точки зору позитивний ефект. Чим це закінчиться? Закінчиться набуттям досвіду життя і управління громадами в нових умовах. Це є спосіб ломки старої конструкції, бо щоб побудувати нове, треба зламати старе. Так, при цьому буде багато проблем – нестиковки, фінансові, бюджети, можливості не співпадають.

- На Вашу думку, діти будуть вертатися сюди в Жидачів?

- Ні.

- Тоді можна вважати, що ця територія потроху занепадатиме?

- Ні, ця територія, з мої точки зору, буде як спальний, рекреаційний район Львова. Якщо тут трішки причесати те все, що є, то місцевий бізнес буде мати можливості для розвитку, бо платоспроможні клієнти приїдуть з навколишніх міст і зі Львова. Сорок хвилин - і вже у Львові, дороги тепер зробили, і що то є сорок хвилин зі Львова.

- А у Вас бажання переїхати десь в інше місце не виникало ніколи?

- Виникало, але запізно. Якби я мав сорок років чи п’ятдесят, мене би тут не було. Не тому, що мені тут не подобається, мені хотілося завжди більше можливостей. Але сталося як сталося.

Розмовляв Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин