Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Любов завдяки тобі...

10 липня минає рівно рік, як від ворожого обстрілу на неоголошеній російсько-українській війні загинув Герой України Тарас Матвіїв.

Наближається день, який приніс у наш дім вселенський смуток. Він справді вселенський — бо не знаю, чи вмістив би Всесвіт те, що переповнило нас у ту страшну хвилину чорної звістки... І з тих пір його не стає менше, на жаль... Та все ж той смуток не став для нас руйнівним — і в цьому ми бачимо провидіння Господнє й незриму духовну присутність сина.

Він продовжує своє існування, дивним чином всіляко доводячи, що він Є: у неймовірних за глибинним сенсом снах, у безнастанній підтримці й допомозі, у його чудових друзях з усіх куточків України і не тільки, які вже стали й нашими, у нових добрих людях, які несподівано з’являються на нашому шляху в найпотрібніший час, у подіях, пов’язаних з іменем Тараса, у його справах, які підхопили й продовжують його товариші-послідовники, і ще в багатьох-багатьох речах, які дають нам відчуття невидимого існування сина поруч. І якщо хтось, скептично налаштований, може подумати, що це лише гра нашої зболілої уяви чи сприйняття бажаного за реальне - то я вас розчарую: ні, так воно і є. Людська душа з переходом в інший світ не щезає для нас безслідно і назавжди - та лише в одному випадку: коли Є ЛЮБОВ. Бо насправді все дуже просто: Бог і є Любов. Оце й усе, що Він дав нам як заповіт, як безцінний спадок, що потрібно і навколо чого має проходити наше життя.

Та, на жаль, багато з нас до кінця життя так і не збагнули ключового сенсу свого існування на цій землі, проживши в егоїстичній любові лише до себе і дуже добре, якщо ще й до своєї родини. Та Господь вклав у цю мудрість значно більше: любов до ближнього, котрим є кожний із нас. Наше его часто противиться, опирається цій всепоглинаючій любові, мовляв, не той час, не ті люди. Гріх нелюбові заполонив людство. І тільки маленькій купці світлих Божих душ ще якось вдається підтримувати баланс співіснування людей з Творцем. Дивно, що Він ще й досі до нас толерантний і терпимий... Та тут все подитинному просто: бо Він любить нас - і це основа основ. Якби ж то ми розуміли, який кредит любові маємо від нашого Батька!

Тарас збагнув це. Дуже рано. Всі його тексти, які перейшли нам у безцінний спадок, дихають любов’ю: до свого Батька, як він завжди називав Бога, до свого ближнього - друга, побратима, коханої, батьків, бідняка, що просить милостиню, хворого, що бореться за життя, недруга, який не розуміє, що чинить... Він сам був тією любов’ю!.. За цей рік ми дізнались про сина стільки, скільки не знали за його життя! Спогади друзів, побратимів, тих, кому довелось йти з Тарасом плічо-пліч всі його 31 із маленьким лишком років - це щось неймовірне, що не припускає жодних сумнівів щодо головної життєвої установки Тараса - на Любов. Ми з татом могли знати про найперші, найменші кроки любові нашої дитини змалку, пізніше в період дорослішання - коли він був ще поряд... Ми бачили, що наша дитина росте доброю та співчутливою, і, звичайно ж, як і всі батьки, тішились цьому. Хоча й розуміли, що часто світ буває надто жорстокий до добрих. Та ми ще й бачили в ньому якусь незбагненну силу, харизму, яка кріпила нас вірою, що він зможе, що він справиться, що його доброта не зламається під тягарем зла цього світу. Але при цьому усвідомленні все одно завжди хотілось пригорнути сина, обійняти, відгородити його від невидимої небезпеки, яка, здавалось, щомиті стишено чигала десь збоку. Не знаю, що це було: звичайне батьківське хвилювання, притаманне, мабуть, всім батькам без виключення, чи внутрішнє відчуття небезпеки, що приходило невідомо звідки...

Зізнаюсь, перші маленькі синові перемоги любові над ненавистю, жорстокістю й несправедливістю радували й засмучували водночас. Бо ж було розуміння того, що таким, як він, насправді важко у світі, який всіляко пропагує цінності, протилежні любові. Та минали роки, й Тарас не припиняв тішити нас своїми успіхами й досягненнями. Тільки тепер, з його дописів, ми дізнаємося, що за його зовнішніми вершинами ховалися внутрішні підводні урагани протиріч, боротьби, сумнівів, несприйняття принципів, насаджених людині не його Батьком - яких він сам дотримувався і намагався донести про це іншим.

Це була його боротьба. І вона тривала все життя. Бо, виявляється, де б не був Тарас - він усюди залишав по собі слід любові. А тому стільки любові про нього тепер у спогадах...стільки вдячності і захоплення. Знаючи свого сина, його скромність, впевнена, що він і сам був би збентежений тим, що розповідають тепер про нього, мовляв, нічого такого особливого я не робив. І це було б правдою, його правдою. Просто Тарас не міг інакше, він завжди залишався собою, не зраджуючи тому, хто створив його саме таким - своєму небесному Отцеві. Звідси й така скромність, безкорисливість, жертовність, самовідданість Тараса, які були в ньому до останнього. А таке не минає. Зло минає, а любов - ніколи не промине.

Тому Тарас Є! Він навіки житиме в серцях і думках тих, кого він любив і вчив любити своїми вчинками. Він залишиться не в німих гранітах, вулицях, а в пам’яті, яка жива. Це найважливіше: пам’ятати про них, наших люблених, котрі відійшли - доти вони будуть посеред нас.

Так, біль не минає. Не знаємо, чи й мине колись... Бо сумуємо за ним, бо так не вистачає його мудрості, підтримки, поради, так не вистачає його... Але одне не проходить - його любов, яку ми відчуваємо й досі, вона всюди, вона Є і буде, доки житимемо, доки пам’ятатимемо ті безцінні Богом дані нам роки разом. Любов сина настільки велика, що наповнює наші спорожнілі від пролитих сліз душі новими сенсами, новими враженнями, новим досвідом, який не дає нам впасти, а навпаки - жити заради сина, за сина, завдяки синові. І любити. Вчитись любити, як він. Вчитись цінувати життя, як він. Як він - смиренно йти тою стежкою, яка веде до Батька, не озираючись на гріховні спокуси світу.

«Хто я без Батька? Без Бога мого?...

Тату, будь у моїй скроні, моїх пальцях й імпульсах руки! Ти став моєю метою - нехай і я стану Твоєю! Сповни розум пізнанням істини, а серце - любов’ю!

...Коли тремтить воля моя, Ти не втрачаєш певності у мені, бо що роблю я - то Твій задум сповнюю!..»

Ці слова Тарас написав порівняно юним, у віці 21-23 років, коли ще був спочатку студентом, а потім столичним тележурналістом. Коли ще було мирне життя - і для Тараса, і для всіх нас... Та незважаючи на те, через що йому довелось пройти, починаючи від Майдану і аж до війни на Сході України - Тарас до останнього подиху так і залишився вірним своєму Батькові, любові, для якої Той його створив.

Коли пишуть, мовляв, так рано пішов... ще стільки встиг би зробити... написати... - думається: а хіба всі 100-літні довгожителі можуть похвалитися таким спадком, який залишив по собі Тарас - спадком Любові до ближнього і безумовної довіри до свого Творця?! Здається, що далеко не всі...

P.S. На перші роковини за Тарасом збирається приїхати і його 11-річний похресник Сашко. Вони дуже любили один одного. І Сашко важко пережив втрату татуся - так у нас, на Волині, називають хресних батьків. На днях він запитав у мами: «А якби татусь не загинув на війні - - правда, ми б зараз їхали не на поминки, а на вінчання татуся?!»

Так, Сашко, так... Та твій коханий татусь навіки повінчався з небом, для якого він народився в той день 10 липня - чорний для нас, та для таких світлих душ, як твій татусь, мабуть, світлий і радісний: бо там живе Любов, яку він шукав тут, на землі. Яку дарував, якою щедро ділився, яку проповідував. Виростеш - підхопи її, хлопчику, і неси по житті впевнено й гордо, як твій татусь.

Валентина МАТВІЇВ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин