Випускник Жидачівського НВК №1 Володимир Бойчук із Жидачева на цьогорічному ЗНО з математики отримав 200 балів. Володимир три роки навчався у Львівському фізико-математичному ліцеї і, як він каже, розраховував на те, що 200 балів він «візьме» з двох предметів, бо в Жидачеві «планку» 2х200 ще ніхто не здолав. Поки не вийшло.

А ми поцікавились, що потрібно для того, щоб отримати такий високий бал. Бо лише 18 учнів на Львівщині отримали цього року по 200 балів на ЗНО з математики. Більшість із них є випускниками саме Львівського фізико-математичного ліцею-інтернату. Для цих обдарованих дітей мерія Львова навіть за 200 балів із зовнішнього незалежного оцінювання з базової дисципліни призначила грошову винагороду у розмірі 5 тисяч гривень.

Нині все, що стосується школи, освіти і знань, виглядає досить сумно. Але щороку саме вони, випускники наших шкіл, талановиті молоді люди, всупереч всьому доводять нам, дорослим скептикам, що не все втрачено, що є віддані професії вчителі і є талановиті діти, які на рівні конкурують у знаннях із випускниками провідних обласних закладів, де і матеріальне забезпечення краще, і рівень викладання вищий. Є батьки, які хочуть, щоб їх діти стали успішними, і для цього роблять все, щоб їх чада отримали найкращі знання.

І все ж таки, як і де «народжуються» таланти? Цього року – в Жидачеві. Володимир Бойчук – син лікарів Богдана та Богдани Бойчуків. Враховуючи, що ще й бабуся лікар, доля хлопця, на  перший погляд, як у нас зазвичай буває, мала бути пов’язана теж з медициною, проте після закінчення в  Жидачеві 7-го класу батьки помітили у хлопця нахил до математики та фізики. Щоб не зупиняти бажання сина, було вирішено шукати заклад, де б його здібності могли розвинутися сповна. Таким виявився Львівський фізикоматематичний ліцей-інтернат при університеті Івана Франка. Ось так тринадцятирічний хлопчина став на три роки самостійним «студентом» у Львові.

Навчання у Львівському ліцеї було не простим: з понеділка до суботи включно по 9 уроків математики на тиждень, проживання в гуртожитку і тільки два-три рази в місяць поїздки додому, щоб в неділю знову повертатися…

Так пройшли три роки, а у «випускний» рік Володимир повернувся до школи в Жидачів. Цього року ЗНО з математики, на  думку хлопця, було легше, ніж у минулих роках, не враховуючи 2020-й рік, де ЗНО було через карантин найлегшим.

Володимир, як і більшість однолітків, ще до кінця не визначився, ким хоче в  майбутньому бути за  фахом, проте твердо знає, що навчатиметься в Києві, і це буде або Могилянка або КПІ, бо вони значно «сильніші» за львівські вищі заклади. Якщо говорити про спеціалізацію, то, найімовірніше, це буде щось пов’язане з програмуванням або з фінансами. Як каже Володя: «Я три роки вже у Львові провчився, хочу побачити Київ».

На думку Володимира, порівнювати якість освіти у Львівському ліцеї і НВК у Жидачеві – трохи неправильно, бо все ж таки у ліцей приходять після відбору найздібніші. Тому і вступити туди не просто, але і вчитися не простіше, ніж вступити. Рівень високий не тільки з математики, а й з інших предметів: хімія, біологія, географія гуманітарні предмети.

– Мені, приміром, дуже подобався, крім математики, предмет історія. І що найцікавіше – «смак» цього предмету я відчув не в ліцеї, а в 11 класі, навчаючись в НВК. Для мене історія стала цікавішою, ніж математика. Чекаю на результат з історії, думаю, що він десь буде 198 балів. Загалом, щоб «пройти», приміром, у Києво-Могилянську академію, треба мати середній загальний бал не нижче 193. Я очікую, що в мене буде вище, – ділиться Володимир.

– Ви питаєте, чому я не пішов по слідах батьків? Мама дуже хотіла, щоб я став лікарем. Тато нічого не говорив, але, думаю, якби я сказав, що хочу, – він би теж не був проти. Треба було добре знати біологію і хімію, а вони мені не дуже подобалися. У ліцеї, коли спілкувався з друзями, які знали, що підуть в медицину і студіювали ці предмети, я розумів, що їх знання на порядок вищі.

– Що залишиться в  пам’яті після школи? Залишаться друзі, буде дуже не вистачати туристичних походів, любов до  яких прищепив наш вчитель Анатолій Люсак…

Близько пів години тривала наша розмова з Володимиром Бойчуком. Я мимоволі спостерігав за цією впевненою, комунікативною, розумною молодою людиною, за його вже цілком «дорослою» виваженою манерою поведінки. Але найбільше мені до вподоби стала відповідь Володимира на  запитання, ким в майбутньому він бачить себе.

– У майбутньому я бачу себе щасливою людиною…

Хай дорога таким талановитим дітям буде рівною. З Богом, і хай щастить!

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.