Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Теодор Давидчак – правознавець, суддя, меценат

Ще восени 2018 року, готуючи матеріали про Теодора Давидчака для Енциклопедії Наукового товариства ім. Шевченка, автору цієї статті довелось наживо поспілкуватись з родиною колишнього жидачівця, побувати на старому цвинтарі у центрі Жидачева, з великими труднощами знайти місце поховання Давидчака.

У допитливого читача виникне запитання: а для чого це все львів’янину, та ще й далекому за фахом від історії чи журналістики? А розгадка «таємниці» дуже проста: моя дружина Оксана (артист камерного оркестру «Віртуози Львова») — з родини Теодора Давидчака, а її матір — онука рідної сестри шановного жидачівця. А одним з хобі автора є написання історичних розвідок про осіб, дотичних до Наукового товариства ім. Шевченка.

Не вдалося офіційно підтвердити родинний спогад власне про головування Т. Давидчака на судовому процесі у справі вбивства принца Франца Фердинанда, не знайшлося жодних документів для підтвердження, у будівництво якої львівської академії він вклав свої заощадження. Але інша діяльність відомої у Європі постаті українського правознавця, судді та благодійника знайшла свій відбиток у багатьох офіційних документах.

З різних причин гасло про Теодора Давидчака не потрапило до 4-го тому Енциклопедії НТШ, що й спонукало автора запропонувати свого роду доповнення до статті «Мешканець Жидачева — Президент Верховного суду у Сараєво» у брошурах «Поки горітиме свічка» (Упоряд. Л. Баранкевич). Впевнений, що Жидачівщина гордиться своїми відомими колишніми, теперішніми та майбутніми вихідцями та мешканцями краю, вивчає їхній життєвий шлях та оберігає пам’ять про них. Користуючись нагодою, хочу звернутись до влади Жидачівської міської ОТГ та усіх мешканців міста про впорядкування старого цвинтаря та вшанування своєї історичної пам’яти.

ДАВИДЧАК Теодор народився у 1863 році (точнішої дати встановити не вдалося) у м. Жидачеві в родині з давніми династійними традиціями — далекий предок теж Теодор Давидчак у 17-му сторіччі був правником у Жидачеві, про що свідчать записи в актових книгах 1649—1650 рр., дані про які опубліковані у «Жерелах до істориї України-Руси» (видання Археологічної комісії НТШ). Середню освіту здобув у Цісарсько-королівській ІІ державній гімназії м. Львова (нині — Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8 із поглибленим вивченням німецької мови), яку називали «німецька гімназія» і яка вважалася однією із кращих у Львові. Викладання у гімназії проводилось німецькою мовою, а українська та польська мови були обов’язковими для вивчення. Під час навчання проживав у бурсі (будинку інтернатного типу на вул. Театральній, 22) Народного Дому у Львові. Після закінчення гімназії (1882) вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У 1884 році став членом правління «Академического кружка» — товариства львівської української студентської молоді, яке діяло у Львові впродовж 1870—1894 рр. Того ж року був призваний на дворічну військову службу, яку проходив у Львові як лейтенант піхотного полку Цісарсько-королівського ландверу — незалежних від армії Австро-Угорщини збройних сил австрійських земель.

Після закінчення університету (1888) та здобуття звання доктора правознавства був скерований на практику до Цісарсько-королівського Вищого державного суду у Кракові. На початку 90-х рр. 19-го сторіччя переїхав на постійне місце проживання до кондомініуму Боснія і Герцеговина — території, формально спільне управління якою на той час здійснювали Австро-Угорська та Османська імперії, але яка фактично знаходилась в адміністративному підпорядкуванні тільки Австро-Угорщини до 1908 р., коли була нею ж анексована. 1919 року Боснія і Герцеговина увійшла до складу Королівства сербів, хорватів та словенців. На цей час припадає офіційне організоване переселення українців із Галичини та Закарпаття до Боснії, в основному військовослужбовців австро-угорської армії, чиновників, сезонних робітників, колоністів-селян та спонтанних переселенців. Водночас із Т. Давидчаком до Боснії переселилися такі відомі громадські діячі з Галичини як майбутній дійсний член НТШ Європи Євген Озаркевич (державний повітовий лікар у м. Вишеграді, у 1893 р. повернувся до Галичини), дійсний член НТШ Михайло Зобків (секретар уряду в м. Сараєво, голова колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини, професор Загребського університету), член Верховного суду В. Яворський, судді окружного суду в м. Баня-Лука О. Бойко і М. Тимчишин та ін.

У 1892 р. Теодор Давидчак отримав посаду судді міського суду у м. Цазін (нині — у складі Унсько-Санського кантону Боснії і Герцеговини). На початку 1901 р. отримав посаду судового секретаря при повітовому суді у м. Тешань (нині — центр однойменної громади у Зеніцько-Добойському кантоні). У 1902 р. — член повітового суду у містечку Прнявор — найбільшій на той час території проживання українських поселенців, де згодом було відкрито першу у Боснії і Герцеговині Руську читальню товариства «Просвіта». Того ж року переведений до повітового суду в м. Зеніца — одного з найбільших міст Боснії і Герцеговини. Через кілька років переведений на державну службу до столиці, де займав різні посади у Верховному суді Боснії і Герцеговини у м. Сараєві: судового секретаря (1909 р.), судового радника (1914 р.), брав участь у суд. процесі з приводу вбивства нащадка габсбурзького престолу принца Франца Фердинанда), надрадника та голови (1921 р.) судової колегії.

У жовтні 1926 р. пішов у відставку. Наприкінці 20-х рр. 20 сторіччя повернувся на Галичину, де поселився у м. Стрию. Помер 26 квітня 1931 року в Жидачеві. У некролозі з приводу його смерти (газета «Діло» від 10 лип. 1931, № 151) так охарактеризовано цю непересічну особистість: «... як людина розумна, чесна, високогуманна та культурна любив своїх земляків і все з пошаною та щирою любов’ю відносився до українства, підпомагаючи грошево з далекої чужини не тільки свою бідну рідню в Жидачеві, але також бідних студентів своїх земляків». Впродовж професійної діяльности за бездоганну службу на судових посадах був відзначений високими державними нагородами Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Як голову судової колегії Верховного суду Боснії та Герцеговини у Сараєві в лютому 1921 р. за поданням міністра юстиції Давидчака було нагороджено Орденом Білого Орла V ступеня; під час виходу у відставку в жовтні 1926 року — Орденом св. Сави 3-го ступеня.

Під час перебування у Боснії і Герцеговині брав активну участь у діяльности української громади. За спогадами Г. Микитея, службовця секретаріату уповноваженого із закордонних справ екзильного уряду ЗУНР у Відні, який відвідав на початку 20-х рр. Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, «в Сараєві гуртувалось значне число нашої інтелігенції. Напр., в судівництві найвищі становища займали самі українці; президентом Найвищого Краєвого Суду був Вінкентій Яворський.., президентом сенату був... проф. Зобків, надрадниками — Давидчак, Вусович і ін. Сараєвська українська громада нараховувала з яких 30 членів». Т. Давидчак брав участь у спільному засіданні української громади м. Сараєва та його околиць, на яких Г. Микитей виголосив доповідь про політичну та військову ситуацію в Україні.

Важливою стороною діяльности Теодора Давидчака як українця та патріота своєї батьківщини, який дбав про науковий поступ та культурний розвиток українського народу, стало меценатство. Заповів Народному дому в Жидачеві, будівлю якого урочисто посвятили 21 листопада 1931 року, 100 американських доларів, що на той час становило 890 польських злотих.

Під час перебування у Боснії і Герцеговині тісно контактував з М. Зобківом. Після смерти останнього (1928 р.) став головним правником-консультантом щодо юридичного оформлення спадщини свого колеги, голови Верховного суду Боснії і Герцеговини в Сараєві В. Яворського (помер 1920 р.), який заповів 44 тисячі динарів і бібліотеку вартістю 15 тисяч динарів Науковому товариству ім. Шевченка та читальні товариства «Просвіта» у Сараєві. 1930 за безпосередньої участи Давидчака, який надав безкорисливу допомогу в організації переказу коштів із Сараєва в Галичину, Виділ НТШ отримав спадщину В. Яворського в сумі 25 727 динарів (бл. 439,43 амер. дол.), з якої було засновано «Фонд ім. Вінкентія і Марії Яворських на народні та просвітні ціли».

Орест ВУЇВ, завідувач відділу медико-економічної статистики Львівського обласного центру громадського здоров’я.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин