Його трудовий стаж немало-небагато - 51 рік!

12 років він був депутатом міської ради і 32 роки - районної. 10 років (з 1972 по 1982) обіймав посаду голови виконкому Жидачівської міської ради. З 1988 по 2002 – голова районної ради. Пропрацювавши стільки років чиновником, він вважає себе перш за все господарником, бо це його, він прикипів до сільського господарства. І хоч признається, що сьогодні вже хоче відпочити, у розмові з ним розумієш, що відпочиває ця людина в полі, працюючи…

Нині Григорію Андрійовичу Телішевському виповнюється 70. Хто бодай раз «мав справу» з Григорієм Андрійовичем, відзначає його пунктуальність та відповідальність. Про таких кажуть – «старої закалки». А він і сьогодні не приховує, що пройшов добру школу, в тому числі і партійну, бо «там добре вчили, вміли розбиратися у кадрах і тримали дисципліну».

За довгий час трудової діяльності на яких тільки ділянках роботи не доводилося працювати: і на педагогічній ниві вчителем біології в Ліщинській школі, і старшим інспектором райвиконкому, по комсомольській і по партійній лінії. Можливо, доля склалася б по-іншому, якби погодився після партійної школи поїхати на роботу в Турку. Відмовився: дитина була мала, старенька мама. Тоді такого не пробачали, і сам другий секретар обкому Святоцький «попросив» дати Телішевському найгірший колгосп.

Йшов 1984 рік, а «Радянська Україна» була в занепаді (так тоді називалося господарство у с. Бережниці). Вже за два роки ситуація кардинально змінилася. Хто сказав, що перші заробітчани були українцями? У 1996 році «на заробітки» в господарство Телішевського приїжджали чехи. Щоправда, зі своєю технікою та технологіями. Урожайність ріпаку складала по 42,3 центнера з гектара, і це було найбільше по Україні.

З ностальгією згадує Григорій Андрійович роки плідної праці: обробляли 4 тисячі гектарів земель, відгодовували 3 тисячі штук худоби (до слова, нині у всіх господарствах району, без індивідуального сектора, - півтори тисячі голів).

Нині, каже Григорій Андрійович, приємно відчувати, що ти долучився до справ громадських: збудовано три магазини, переобладнано бібліотеку і школу, сприяв будівництву церков у Бережниці і Журавкові.

Сьогодні працювати у сільському господарстві, на думку п. Григорія, як не дивно, легше: адже в порівнянні з тодішніми часами, коли тобі доводили, що треба робити, нинішні господарники самі вирішують, чим їм займатися. Щоправда, така «свобода вибору» без матеріальних ресурсів мало що може дати.

Не сприймає Григорій Андрійович і нинішніх підходів у веденні «сучасного» обробітку землі: за допомогою «хімії» витягають усі соки, а що буде далі? Відмовилися від тваринництва, органіки нуль, а звідки братися тому гумусу?..

Турбує досі неврегульоване питання з землями, особливо з видачею державних актів. Люди погоджуються за будь-яку орендну плату віддавати будь-кому свої паї. В результаті значна частина земель заростає травами, заліснюється.

Проте працювати Григорій Телішевський буде доти, доки дозволить здоров’я. Надіється, як і більшість батьків, що онуки житимуть краще, але лише тоді, коли будуть працювати у своїй державі. Хоче, щоб вірні друзі, співпрацівники його господарства, ще довго жили і працювали, бо, як каже Григорій Андрійович, «то надійні люди».

Андрій Данилець.