Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Неперевершено геніальний поет

Дуже складно писати про українського генія. Хоча про нього і його творчість написано мільйони сторінок, безліч роздумів і трактувань його поетичного світу. Але для кожного, хто хоче висловити своє ставлення, завжди відкривається новий горизонт, нове бачення, незвідані життєві орієнтири.

Бог послав нам цього чоловіка… Із вічних зерен Божої любові він був посланий у наш грішний світ, щоб стати трагічним співцем нашого життя і неперевершеним вчителем милосердя і любові.

Складна дорога до генія. Ми не знаємо Шевченка, а відтак не цінуємо його слово, не відчуваємо того всесвітнього духу добра і пориву до свободи.

Кожен раз, розкриваючи його твори і вчитуючись у суть його думок, розумієш, що завжди відчуваєш Шевченкове слово по-новому. І велика біда сьогодення, що Тарасові книги, на жаль, не є настільними разом зі Святим Письмом: як багато в них співзвуччя, страждання і любові! І «якби ми вчились так як треба» Тарасовому слову, то не виростили б юрби невігласів і манкуртів, для яких хліб і видовища – запорука щасливості.

А тому – чим далі – тим гірше: у школі (не кажу вже про сім’ю), де би мали закладатися основи інтересу до творчості генія, плекати любов до його поезії, щораз менше часу виділяється вивченню його творчості. Порівняно з тим як було колись.

А мало б бути хоча б втричі більше уроків, тоді і національне виховання з’явилося б, націєтворчий дух опановував би більшу частину суспільства, з’явилася б глибока симпатія у читачів, більше б стало доброти, свободи, історичної правди. Але чи це реально? У державі, де української книжки друкується 0,5 примірника на особу. Дорога до Шевченка довга і непроста. Як сказав Є. Сверстюк: «Він виходить в поза простір. Він виходить за рамки сучасності. Він підноситься над просторами України».

Його дід пам’ятав Коліївщину, а прадід був писарем запорозького коша, а тому вічний дух козацької вольності нуртував у поетових жилах: «Караюсь, мучусь, та не каюсь», і далі – «Вставайте, кайдани порвіте»...

Історична та моральна правота Шевченкової непримиренності й категоричності в його суді над кріпосництвом і кріпосниками не старіє з часом, як і поетова правда і воля. Власна сирітська доля нанесла незгладимий відбиток на юну Тарасову душу, а тому він завжди був трепетний до долі маленьких селянських дітей.

У Шевченковому щоденнику на засланні ним зроблено запис 11 липня 1857 р. про те, що він натрапив на мокру стежину з відбитками мініатюрних дитячих ніжок: «Я любувався і стежив за цим крихітним дитячим слідом, поки він не зник у степовому полину разом зі стежиною». Сам Тарас Григорович говорив: «Кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік».

У багатьох моментах своєї творчості поет прагне достукатися до сердець якнайширшого кола українського письменного панства, або навернути його на усвідомлення просвітницьких ідей. Його мучило те, що справжня глибока освіта була недоступна не лише убогим землякам його – кріпакам, а навіть дітям із дрібного поміщицького середовища. А тому створив для українських дітей Буквар (1860 р.). До речі, допоміг профінансувати видання один із нечисленних тодішніх патріотів Симиренко.

Чекаючи на вирок у Петропавлівській фортеці, Тарас написав дванадцять ліричних віршів, давши їм загальну назву «В казематі». Збереглося свідчення В. Лазаревського: «Сидячи у фортеці перед відправкою у заслання, Шевченко на полях якоїсь книги, даної йому для читання, написав багато віршів, відрізав ці стьожки і виніс у чоботях…»

Цикл Шевченкових віршів «В казематі» відкриває нам поета, що своїм словом виходить за мури в’язниці в позапростір, за рамки сучасності, підноситься духом над просторами України.

Шевченко писав у щоденнику про свій задум видати в гравюрі серію сатиричних малюнків під назвою «Притча про блудного сина». Він розділив її в задумі на 12 повчальних рисунків – вони мали в сатиричній формі показати трагічні вади суспільства. Тарасові вдалося виконати 8 рисунків, решта не знайшла своїх типажів.

У поезії «Неофіти» Шевченко сам проявляє себе неофітом у своїй новій вірі – вірі у трансформацію духу через слово християнської любові. Ідею поеми «Неофіти» поет висловив уже в епіграфі, слова якого взяті з «Книги пророка Ісаї» - «Сіє глаголеть Господь: сохраните Судь і сотворите правду…».

Як слушно зауважив Д. Донцов у статті «Ідеї Шевченка про Бога і націю», Тарас читав Правди Євангеліє і творив для народу свій образ Євангелії Правди.

У 1843 р. Тарас написав «Розриту могилу», де вперше висловив історичний докір гетьману Богдану Хмельницькому від імені матері-України за підписання ним у 1654 р. акту приєднання України до Московської держави: «Ой Богдане! Нерозумний сину!..»

У «Великому льосі» (1845) Шевченко розкрив історичну помилку Б. Хмельницького в його орієнтації на Московщину. Свою оцінку Б. Хмельницького, зокрема за результатами Переяславської угоди 1654 р., страждаючи за невільну Україну, заявив у самому Переяславі 18.08.1859 р. у вірші «Якби-то ти, Богдане п’яний …»

Амінь тобі, великий муже!

Великий, славний! та не дуже…

Якби ти на світ не родивсь

Або в колисці ще упивсь…

То не купав би я в калюжі.

Тебе преславного. Амінь.

Шевченко не ставив собі за мету осмислити науково-вітчизняну і світову історію, проте впевнено тримався національних, антиімперських, антикріпосницьких і демократичних переконань, що ввійшли в його серце ще з молодечих літ і були визначальними у його творчості.

У поемі «Царі» Шевченко вказує на негативізм людської природи вириватися серцем і сумлінням з Божої опіки, пробувати підмінювати волю Бога дикими інстинктами людини. Пише про двох прославлених тиранів: біблійного царя Давида і київського князя Володимира, що творили безчинства і оскверняли святу Любов. І притому пишалися славою «помазаників Божих»:

Молітеся Богові одному,

Молітеся правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь…

Ці слова - відчайдушний заклик до людей, бо лише «правда вас вільними зробить». Така заповідь Божа.

Образ Богоматері Тарас Шевченко з напівзабутого обличчя власної матері, яка залишили його на світі дуже рано сиротою – а ще ширше – це узагальнений образ української матері з дитятком на руках, що стала прообразом Святої Марії. Доля земної матері і небесної подібна у своєму терпінні і трагізмі, але сповнена великої любові до світу.

Він часто думав про те, що хресна дорога Христа-Правди ніколи не закінчується – і ті люди, котрі поклоняються зображенню розп’ятого Христа у храмах, зустрінувши Його на своєму шляху в людській подобі, не раз розіп’яли б Ісуса, так само не сприйняли б Його слави, як колись іудеї. Тому що в світі не поменшало книжників і фарисеїв, - і в імені Христа донині «людською кровію торгують і Рай у найми оддають…»

Образ Марії змальовано із самого життя. Він не мав наміру Святу Марію зодягати в царські шати, бо Господь наділив кожне своє створіння величною довершеністю, а тому людські намагання вдосконалити його творіння виглядали непотрібними.

Чистота Матері Христової була у її самозреченості і любові. Це розумів Тарас під впливом Божого провидіння, що загорілося від його щирих молитов.

Поема «Марія» – найвеличніший твір Т. Шевченка. Світова література не створила жодного такого твору, який з’єднав би у собі так гармонійно і велично сплески Божої любові, проявленої у людських ділах. До речі, один із перших досліджував цю поему наш видатний земляк Омелян Партицький ще у 80-х роках ХІХ ст.

Визнаний авторитет сучасності Юрій Мушкетик так писав про Кобзаря: «Він не ставив перед собою мету возвеличитися як, скажімо, Бальзак або Пушкін, він ставив мету возвеличити свій народ, щоб оці німії раби усвідомили себе людьми, знайшли в собі сили до боротьби, до свободи. Він усі свої помисли і сили, усе без решти віддає отій маленькій людині, отому Українцю, який має осягнути своє становище і розірвати кайдани. Такої духовної єдності митця й народу світ не знав ні до того, ні після того».

Лауреат Нобелівської премії, російський письменник Іван Бунін дав таку оцінку творчості Тараса Шевченка: «Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Вітер віє, Сонце гріє На степу козачім…» Это Шевченко, — совершенно гениальный поэт! Прекраснее Малороссии нет страны в мире”.

Маленька острівна і безліса Ісландія вручає кожній новій сім’ї від держави 42 томи ісландських саг. Може, тому світ не знає ісландської еміграції.

Було б незле, якби наша держава дарувала кожній сім’ї, в якій народжується маленька українська дитина, повне зібрання творів Тараса Григоровича Шевченка, тоді змалку могло б жити й западати в маленькі серця правдиве слово Великого Апостола Тараса.

І. ОЛЬШАНЕЦЬКИЙ, вчитель української мови і літератури Новосільської гімназії.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин