Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Три роки без Остапа Федоришина. Спогад з нагоди 75-річчя

Для тих, хто знав Остапа Васильовича Федоришина (03.01.1946 – 29.12.2017 р.) зблизька, хто не раз спілкувався з ним або доводилось бути в товариських компаніях чи на святкових заходах, різних забавах, той ще довго жив теплими спогадами про цю світлу, веселу, непересічну постать вродженого гумориста, жартуна, дотепника і на диво талановитого чоловіка, що доволі тривалий час перебував у пошуках свого місця під сонцем.

Уже в молодших класах Кнісілівської восьмирічної школи Остап проявляє неабиякі здібності до математики. У 7-8 класах він легко справляється із розв’язанням складних математичних завдань рівня 9-10-х класів. Навчаючись у дев’ятому Новострілищанської середньої школи, він стає учасником й переможцем районних і обласних олімпіад із фізики й математики. Десятий клас Остап Васильович закінчує уже в спеціалізованій школі для обдарованих дітей у м. Львові. Захоплюється спортом. Дуже добре грає у футбол. А гра в шахи супроводжує його впродовж всього життя. Після закінчення середньої школи Остап успішно складає іспити до Львівського національного університету на фізико-математичний факультет. Та, на жаль, математика не була його внутрішнім покликанням, і на третьому курсі навчання він переводиться на факультет журналістики.

Здобувши фах журналіста, Остап Васильович працює кореспондентом молодіжних  львівських газет та журналів. Пробує себе в поезії. Проводить активну громадсько-культурну діяльність серед творчої молоді Львова. Захоплюється також філософією, економікою. Бере участь у наукових конференціях, друкує свої статті в наукових журналах, газетах. Талановитого, працьовитого випускника Франкового вузу не могли не помітити науковці львівських навчальних закладів. І згодом йому пропонують посаду викладача кафедри філософії у Львівському лісотехнічному університеті. Пригадуються сьогодні теплі спогади про Остапа Федоришина моїх колег, які тоді навчались у цьому вузі. Та викладання цієї «античної науки» в радянський період зводилось в основному до вузьких ідеологічних рамок, що не могло не викликати невдоволення у прогресивно мислячого викладача. Працюючи в лісотехнічному інституті, Остап навчається водночас на вечірньому відділенні Львівського економічного інституту, після закінчення якого тривалий час працює в галузі торгівлі м. Львова.

Пишучи цей матеріал, мимоволі приходять на пам’ять незабуті зустрічі з Остапом у древньому Львові в кінці 70-х – на початку 80-х років. З ним ми були односельцями, виростали, як кажуть, хата в хату. Різниця у роках була всього в 6 років. І в цьому періоді часу ми були уже глибоко переконані націоналісти, кожен шукав для себе місце в громадсько-культурному і політичному житті.

Саме від Остапа я дізнавався, що відбувалося тоді в молодіжних середовищах міста, особливо серед студентської молоді. Він був знайомий уже з багатьма художниками, поетами, артистами львівських театрів. А в кінці 80-х нас тісно поєднала історія боротьби за Українську незалежну державу. Остап Васильович у той час стає біля витоків створення легендарного, унікального в Україні театру «Не журись», якому було суджено відіграти авангардну роль у пробудженні національної свідомості мільйонів обдурених, застрашених громадян України. Засновниками театру стають такі непересічні постаті доби перебудови як Андрій Панчишин, Юрій Винничук, Віктор Морозов, Софія Кофман, Володимир Купчинський, Сергій Проскурня, а директором театру на добровільних засадах обирають Остапа Васильовича Федоришина. У червні 1988 року театр «Не журись» набирає уже статусу офіційного мистецького колективу міста Лева. Здається, що першими, хто виконав Гімн України «Ще не вмерла Україна» і були актори театру «Не журись». Виконання Гімну відбулося 5 жовтня 1983 року в студії товариства «Лева». І як тут не згадати такі славні імена відомих українських митців, які в  той час також тісно співпрацювали з театром: Василь Жданкін, Стефко Оробець, Юрій Саєнко, Тарас Чубай, Богдан Стельмах, Олег Лихач, Марія Бурмака.

Завдяки неабияким організаторським здібностям Остапа Федоришина театр «Не  журись» виступає на  сценах великих міст України, куди до 1991 року без офіційної згоди в’їхати, а ще з таким репертуаром, було неможливо. Остап був водночас дуже добрим дипломатом і чудовим актором-психологом. Тільки йому було під силу долати непрохідні лабіринти існуючих заборон. Незважаючи на ідеологічні позиції тогочасного чиновництва, Остапові Васильовичу в  кінці 80-х вдалося навіть екранізувати дві вистави театру: «Не журись» і «Від вуха до вуха». Це були незабутні, величні дні доби нашого національного воскресіння. Після проголошення Незалежності Української держави колектив театру «Не журись» часто виїжджає на гастролі в країни Європи та Америки. Найбільше доводилось гастролювати в містах Канади та Америки. Перебуваючи в  гостях українських іммігрантів, особливо людей старшого віку, пан Остап черпав рідкісну і дуже важливу інформацію про їх життя, побут. Деякі факти, розповіді ляжуть пізніше в основу гуморесок Остапа, зокрема «З’їли вуйка”, «Гриць Совків», «Подорож в Америку» і багатьох інших. Театр «Не журись» був також частим гостем у селах нашого району. Виступи Остапа перед мешканцями Жидачівщини зі своїми гуморесками, які він читав із високою майстерністю професійного актора, ще довго житимуть у пам’яті наших земляків.

Понад півтора десятиліття Остап Федоришин також працює над відродженням галицького міського гумору. Для широкої популяризації цього різновиду народної творчості Остап на поч. 2000-х років створює театральну агенцію під назвою «Стася і Дзюньо». Акторський дует у складі Остапа Федоришина (Стася) і Богдана Рибки (Дзюньо) викликає неабиякий інтерес серед широкого кола шанувальників народного мистецтва. Зміст їхніх вистав – це викриття й засудження негативних явищ тогочасного суспільно-політичного життя незалежної Української держави. Роль міської панянки, пані Стасі, Остап Васильович виконував бездоганно.

Його рідне село Кнісело, що розкинулось навколо потужного природного джерела мінеральної води «Вікнина», – родинне гніздо багатьох відомих у районі, області та в Україні людей. Немало з них віддали життя у боротьбі за свободу і незалежність своєї держави.

Про деяких із них автор цих рядків писав уже в попередніх публікаціях. Сьогодні – виконуючи свій християнський і громадянський обов’язок ще перед одним односельчанином  – моїм побратимом, товаришем, режисером, актором, письменником, Заслуженим діячем мистецтв України – Остапом Васильовичем Федоришиним, людиною великого, щедрого серця і непересічного таланту.

Степан РЕВУЦЬКИЙ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин