Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Михайло ТИТИКАЛО: “Наш проєкт — найбільша в районі інвестиція за останні 20 років”

На «Кохавинці» готуються до будівництва нової фабрики, нового виробництва на яке планується залучити до 200 працівників. Вартість інвестиції – 22 млн євро

Криза в медицині, політиці, економіці. Щодня ллються ці погані новини, які послухаєш – і опускаєш руки. А тут ще й природа з тією погодою зовсім не додає настрою. Невже все і всюди так погано?

Усе в цьому світі тече і змінюється, говорив хтось із великих. Це правда, і, найімовірніше, за буденністю проблем, які, як правило, мають звичку звалюватися на голову всі одночасно, ми просто не помічаємо чогось хорошого, не бачимо позитиву, не вміємо зупинитись, щоб це оцінити. А воно є. В цьому я переконався після зустрічі з Михайлом Титикалом на Кохавинській паперовій.

Минулого року фабрика відзначала ювілей. Було багато хороших слів, побажань, навіть був «Дзідзьо», але мало хто тоді звернув увагу на слова Титикала про те, що скоро на Кохавинську паперову фабрику чекає новий етап розвитку і модернізації. Сьогодні ці слова стають реальністю: на «Кохавинці» буде закладено нову фабрику, фактично нове виробництво, на яке планується залучити до 200 працівників. Саме про це наша розмова з Михайлом Титикалом.

- Ваші слова збуваються. Яка потреба в запуску нової фабрики і що це коштуватиме?

– Я вважаю, що ми повинні вкластися у 22 млн євро. Це цілком нова фабрика, яка працюватиме на привозній сировині, на целюлозі. В композиції використовуватиметься основна целюлоза, це буде листя, евкаліптова целюлоза і 25% хвойна целюлоза. Сировину купуватимемо на світових ринках.

Ми якось вже говорили на цю тему, що потреба в  санітарно-гігієнічних видах паперу росте з кожним роком, а сировини для цих потреб, тобто макулатури, все менше. Наше сьогоднішнє виробництво працює на  книжно-журнальній макулатурі. Але з кожним роком на зміну паперово-журнальній продукції ідуть електронні носії інформації, електронні книги, документи. Ми вже сьогодні для власних потреб вимушені купувати частину макулатури за кордоном, десь до 30 процентів сировини. Купуємо в Румунії, в Словаччині, в Польщі.

– Тобто тенденція стосовно цін на сировину на світовому ринку така, що вам вигідніше купувати сировину за кордоном, ніж в Україні?

– Дивіться, в еквіваленті ціна євро за кордоном трохи нижча, ніж в  Україні. Якщо за  кордоном ми тонну макулатури купуємо по 115  євро, то у нас – по 3500 грн. Але в Україні щороку кількість макулатури не збільшується, а зменшується.

– А пакувальна макулатура?

– Кількість пакувальної макулатури зростає, це інший сегмент ринку, вона йде на виробництво пакувального паперу, картону, і нам не підходить. Нам потрібна тільки книжно-журнальна макулатура, тобто та, яка зроблена з білої целюлози.

– Ви сказали, що на новій фабриці буде задіяна евкаліптова сировина. Вона матиме запах евкаліпту?

– Ні, вона не має запаху, папір взагалі не пахне, але евкаліптовий має ще якісь властивості, крім того що він папір.

– Давайте поговоримо більш детально про новий проєкт. Що це буде, звідки обладнання і, найголовніше, скільки додаткових робочих місць буде створено?

– Це фактично цілком нове виробництво, із запуском повного циклу, я думаю, буде не менше 200 чоловік. Ми стартанули. Укладено договір з італійською фірмою. Ми довго вибирали, у нас були пропозиції від чотирьох фірм, які випускають такого типу паперові машини, світові виробники, світові бренди. Але ми зупинилися на тій, чиї пропозиції та умови нам найбільше імпонують, уклали з ними договір та заплатили частину суми за виготовлення робочого проєкту. Вони роблять робочий проєкт обладнання і всього, що у цеху повинно бути для того, щоб запустити безвиробничий цикл, і згідно з робочим проєктом будуть брати участь у монтажі. Роботи вже розпочалися. Сьогодні наш генпроєктувальник «Удечпроєкт» розробив 3D версію проєкту, як буде виглядати нова фабрика. Адже італійці дали нам лише правила, який повинен бути виробничий корпус, а проєктування інженерних комунікацій, вода, каналізація, проводка, газ – це ми повинні робити все самі.

– І що, у нас «залишилися» в районі ще фірми, які можуть із такими речами впоратись?

– Так, я абсолютно довіряю Лопушинському (це мій колишній працівник, колишній головний конструктор Жидачівського комбінату) і його фірмі «Удечпроєкт». Все, що ми дотепер на «Кохавинці» робили, вони нам проєктували. Я їм абсолютно довіряю. Більше того, ми під те, що вони вже зробили, замовили весь залізобетон, тому що каркас приміщення буде залізобетонний. Каркас замовили в Калуші. Складено і підписано графік виконання робіт. До кінця року каркас корпусу буде готовий. Звичайно, в міру того, як буде вестись монтаж, будемо його і обшивати. За графіком монтаж каркасу буде зроблений до кінця цього року. Щоб ми не сиділи і не чекали, поки закінчиться зима, нам треба хоч щось накрити, аби можна було щось робити всередині. Ми розраховуємо, що так буде.

– Із запуском цього проєкту наскільки зросте ваше виробництво?

– По об’ємах потужність паперової машини, яка буде там стояти, – 25 000 тонн у рік. Ми зараз на своїх машинах виготовляємо 40 тис тонн у рік. Нова паперова машина буде шириною 2,80 метра і працюватиме зі швидкістю 1500 метрів за хвилину. Наша перша машина працює зараз на швидкості 607–700 метрів за хвилину. Якщо брати розрахунки, то  вартість 1 тонни паперу з целюлози коштує 1000 доларів, тобто, якщо ми вийдемо на потужність 25 000 тонн, можна порахувати. Це якщо тільки папір, ну там переробка, значить треба відповідний коефіцієнт. Я думаю, це буде десь 30 млн доларів у рік.

– Спитаю як у тому кіно: звідки гроші на такий проєкт?

– За рахунок чого ми збираємося це все робити? Це була давня моя мрія побудувати таку фабрику. Наших власних коштів для такого будівництва не вистачає. Чому? Тому що тільки одна паперова машина коштує 9 млн євро. Де було взяти гроші? Я весь час розраховував, що ми зможемо взяти нормальний кредит. Для того ми почали два роки тому роботу з Європейським банком реконструкції та розвитку. Ми достукалися, нас послухали, нам повірили. Цього року Європейський банк робив міжнародний аудит нашого підприємства. Європейський банк іде з нами на співпрацю, абсолютно гарантуючи, що ми отримаємо цей кредит. Розраховуємо на 12 млн євро кредитних коштів, решта – наші кошти. Тобто вони дають на закупку паперової машини і лінію по переробці, на виготовлення рулончиків туалетного паперу з целюлози. Це десь 9,5 –12 млн євро.

Нам пропонували і українські фірми. Коли почули, що ми серйозно працюємо з Європейським банком, почали давати свої пропозиції, навіть кращі умови по відсотках. Але нас це не влаштовує. Чому? Тому що нам треба кредит тривалий – на вісім років. Такого довгого кредиту жоден український банк чи закордонний, який зареєстрований в Україні, не дає. Друге – нам потрібні на два роки кредитні канікули, тому що на період монтажу і входження у ринок необхідний час. ЄБРР нам таке дозволить. Все решту ми будемо робити за власні кошти, які беремо з власного виробництва.

– Нещодавно почув і, зокрема, ми друкували у нашому часописі інформацію про те, що ви хочете навчати за рахунок підприємства у Київському політесі майбутні кадри. Невже не вистачає своїх?

– Я не буду приховувати. Ми досить серйозно за останні 10 років займалися реконструкцією фабрики, виводили її на новий рівень виробництва, на новий рівень обладнання. Я черпав колишні свої кадри. Частина з них пішла зі мною на «Дунапак», а частина лишилася на Жидачівському паперовому комбінаті, хтось поїхав працювати на інші підприємства. Тобто я користувався кадровим потенціалом, який створив, працюючи на Жидачівському комбінаті. Але потрібно врахувати, що вже пройшло 20 років, ніхто підготовкою кадрів не займався, тобто молодих кадрів там немає. Ті, що залишилися, – це люди перевірені, але вони всі пенсійного віку. Так, нам треба молодих, але для цього слід готувати кадри, вчити самим, щоб вони поверталися до нас працювати. У нас сьогодні хороші кадри, які дозволяють обслуговувати наше виробництво. Але нам треба молодих, особливо на нову фабрику, треба готувати технологів, електронщиків, програмістів. У нас зараз працює більше 200 контролерів, які управляють параметрами виробництва. Це треба комусь обслуговувати, зважаючи, що автоматизація виробництва тільки зростатиме.

– Сьогодні у цій непростій ситуації, коли всюди, куди не глянеш, – криза, робити такі вкладення на часі? Дехто говорить про початок світової кризи...

– Скажу тобі таке: я вже це проходив… Тоді я працював на «Дунапаку», ми теж почали серйозний інвестиційний проєкт, а у 2008 – криза, і власники прийняли рішення його заморозити, хоч вже було вкладено великі кошти, приміщення було готове, через шість місяців – пуск. Мене запросили на ту нараду директорів. Я кажу: не робіть того, я такі кризи пережив як керівник, і все було добре. Мене, на жаль, не послухали. І дуже великі втрати понесли через те, що зупинили… Тобто будь-яка криза – це випробування. Багато фірм під час кризи згоряють, закриваються. Але ті фірми, які вірять в себе, завжди виживали, більше того, вони з кризи виходили сильнішими і займали той ринок, який мали фірми, що згоріли. І слава Богу, що так трапилося, ситуація тоді спонукала мене повернутися на свою рідну «Кохавинку»…

– Я знаю, що під час епідемії коронавірусу ваше підприємство, маючи таку продукцію, яка почала користуватися шаленим попитом, бо всі чомусь запасалися туалетним папером, допомагало медичним закладам, різним установам.

– Так, на початках наша продукція користувалася шаленим попитом. То був перший сплеск, ще ніхто ні в чому не розібрався. Але зараз у нашої фабрики є великі проблеми зі збутом. У нас проблема із сировиною, тому що заготівельні пункти були закриті, ціни на неї виросли, і її просто немає. Треба, щоб карантин закінчився, щоб все запрацювало. Закрити на  карантин набагато простіше, ніж потім запустити виробництво. Це довше і болючіше. І найголовніше – попит. У нас в асортименті 50 процентів нашої товарної продукції звичайний рулончик туалетного паперу. У нас все в порядку з його продажем, але рушники листові, рушники на втулці, вироби на втулці – проблематично. Промислові підприємства зупинилися, ресторани, бари, кафе.

Звичайно, в цій непростій ситуації з коронавірусом ми не могли стояти осторонь. Ми дали нашій Жидачівській лікарні, дали Стрийській міській лікарні, Стрийській районній лікарні, Львівській обласній клінічній лікарні. Дали фінансову допомогу лікарні Б. Лепкого ветеранів АТО, допомогли папером. Щодо нашої лікарні, то до мене прийшли і кажуть: допоможіть нам, ми хочемо пологове відділення переробити під прийом хворих на коронавірус. Потім щось помінялося, але я пообіцяв, що дам 100 тис грн, і ми дали. За ці кошти придбано якийсь діагностичний апарат.

– Не можу, спілкуючись з вами, не спитати вашої думки: що відбувається сьогодні в державі і на що чекати?

– Що відбувається? Скажу так, мабуть, у кожній державі, тільки різниця у відсотках, є люди, які настроєні патріотично, які люблять свою державу, народ і хочуть, щоб ця держава відбулася. А є інші люди, яким «по барабану», як ця держава називається, на якій мові люди говорять, хто цією країною керує. Тільки б їх не чіпали… Я їх називаю «ватниками»… Так, Порошенко робив багато помилок, мені багато чого не подобалося. Але при Порошенку ти не сумнівався: бути тій державі чи не бути?.. Я вже не кажу про війну і «здачу» позицій Путіну. Так, люди хочуть спокою і комфорту. Не секрет, що війною на сході жив невеликий прошарок людей небайдужих і патріотів. Для інших – це було далеко, їх це не стосувалося. Тому, коли Зеленський вийшов на стадіон, зачитав їм кілька «підготовлених» гасел, люди вирішили: він кращий. А сьогодні ніхто з тих, кого я знаю, не може пояснити, за що він голосував… Зрозуміло, що Зеленський популіст і некомпетентний державний керівник. Куди це заведе? Я називаю політику в Україні – маятником. Людей, здатних працювати на державу, – мало. Як тільки вони приходять, ті, кого посунули, швидко відвойовують позиції. Але маятник рухається, і дуже хочеться вірити, що людей з мисленням «ватників» ставатиме щораз менше. Бо дуже багато зроблено, покладено на вівтар, щоб держава Україна відбулася…

Розмовляв Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"